З Австралії до Голлівуду: творчий шлях і найкращі ролі акторки Роуз Бірн

Акторка, відома своїми ролями у блокбастерах та комедіях, вперше входить у «вищу лігу» сезону кінонагород як ключова претендентка на відзнаку американської кіноакадемії. Принаймні такої думки дотримуються критики.

Роуз Бірн працювала з найкращими режисерами – Софією Коппола у «Марії-Антуанетті» (2006), Денні Бойлом у «Пеклі» (2007), Вольфгангом Петерсеном у «Трої» (2004) – і в усіх можливих жанрах: від комедії до горору про паранормальні явища, від наукової фантастики до ромкомів, від екшену до мюзиклів. Також вона є дворазовою номінанткою на премію «Еммі» за юридичний трилер «Сутичка». А ще – володаркою «Срібного ведмедя» цьогорічного Берлінале за найкращу головну роль, яку вона зіграла у чорнокомедійній драмі Мері Бронштейн «Я не залізна», що виходить в український прокат вже 23 жовтня. У день прем’єри знайомимося ближче з цією акторкою.

Голлівуд здавався надто далеким

Роуз Бірн народилася 24 липня 1979 року у передмісті Сіднею (Австралія) у родині маркетолога і адміністраторки початкової школи. Роуз рано зрозуміла, що хоче бути акторкою, і з восьми років почала займатися на курсах Австралійського театру для молоді, а в 12 років вступила до Коледжу Бредфілд, відомому своїм відмінним драматичним відділенням. І тоді ж, у 12 років, Роуз отримала першу роль у кіно – у фільмі «Лялька Даллас».

Молода акторка пережила розчарування, коли прослуховувалася, але не була прийнята до Національного інституту драматичного мистецтва – акторського вишу, серед випускників якого Мел Гібсон, Джеффрі Раш та Кейт Бланшетт. Приголомшена відмовою, Бірн замість цього вступила на програму бакалавра мистецтв до Сіднейського університету.

«Пальці віялом»

Роуз почала активно працювати в локальних телесеріалах, а 1999-го знялася в австралійській кримінальній комедії «Пальці віялом» разом із Гітом Леджером.

«Ми з Гітом були тоді просто дітьми. Дивно мати записаним той період свого життя – і порівнювати, наскільки моє життя змінилося потім», – каже Роуз про цю роботу, яка зробила її відомою.

Як молода акторка, Бірн, за її словами, рівнялася на австралійок Ніколь Кідман та Тоні Коллет, а також на британку Наомі Воттс, які змогли досягти успіху в Голлівуді. Але при цьому не надто вірила, що сама зможе повторити їхній шлях: «Це здавалося чимось дуже далеким і складним, – пригадує Бірн. – Їхати туди, отримувати прослуховування, повертатися, знову їхати туди, отримувати прослуховування і знову повертатися».

З далекої-далекої галактики – у Трою і революційну Францію

Першу престижну професійну нагороду Бірн отримала за роль сліпої дівчини у фільмі «Богиня 1967 року». А вже за два роки стався нарешті її голлівудський дебют – Роуз зіграла Дорме, служницю королеви планети Набу Падме Амідали у фільмі «Зоряні війни: Епізод II – Атака клонів».

Після цього ролі у гучних голлівудських проєктах пішли одна за одною: Роуз Бірн зіграла у «Місті привидів» (2002) разом з Меттом Діллоном та Джеймсом Кааном, у «Ночі, яку ми назвали днем» (2003) із Деннісом Гоппером та Мелані Гріффіт, у «Трої» (2004) з Бредом Піттом та Орландо Блумом, «Марії-Антуанетті» (2006) із Кірстен Данст тощо.

«Троя»

2011-го вийшла стрічка «Подружки нареченої» (2011), де Роуз створила феєричний образ Гелен – дружки «з пекла». Режисер фільму Пол Фіґ згадує, що під час кастингу Бірн вже була «такою... геленішною, що я одразу ж затвердив її на роль. Вона завжди дивувалася тому, наскільки смішними на майданчику були її колеги-акторки, але сама, як мені здається, не усвідомлювала, що сама була не менш смішною, ніж вони».

Далі Бірн розкрила нові грані свого таланту у містичному горорі «Астрал 2» (2013), потім повернулася до комедії у проєкті «Сусіди» (2014) і «Сусіди 2», спробувала себе у супергероїці («Люди Ікс: Апокаліпсис», 2016) і в озвучуванні анімації – у двох частинах мультфільму «Кролик Петрик» (2018, 2021).

«В ритмі життя»

А далі повернулася на телебачення у серіалі «В ритмі життя» (також відомому, як «Фізкультура» чи «Фітнес», 2021-2022). У цьому проєкті Бірн зіграла змучену сімейним життям домогосподарку Шейлу, котра раптом відкриває у собі талант фітнес-тренерки і робить несподівану кар’єру на телебаченні, паралельно страждаючи від булімії та нещасливого шлюбу. І можна сказати, що роль Шейли стала для Бірн своєрідним тренуванням перед проєктом «Я не залізна», який вона називає «творчою вершиною моєї карʼєри».

«Пишеться не так багато хороших сценаріїв для жінок нашого віку»

У чорнокомедійній драмі режисерки і сценаристки Мері Бронштейн акторка грає головну героїню Лінду – жінку, яка намагається впоратися з таємничою хворобою своєї дитини, постійною відсутністю чоловіка, нескінченними побутовими проблемами та складними стосунками з психотерапевтом.

За словами Бронштейн, запропонувати роль Лінди Роуз Бірн її надихнув саме серіал «В ритмі життя». Режисерка згадує: «Було щось таке у тому, що вона робила в цьому телешоу, що я зрозуміла – я можу взяти це і довести до найдальшої межі. Роуз має бездоганний комедійний талант, але водночас вона є справжньою, серйозною, технічно сильною акторкою. Здатність викликати сльози одразу після сміху – це справді рідкість. У цьому фільмі я веду глядача у складні місця, тож мені була потрібна була людина, яка змусить аудиторію при цьому почуватися комфортно. І Роуз саме така. Вона – мій емоційний аватар. Фільм – це Роуз, а Роуз – це фільм».

А сама ж 46-річна акторка зізнається, що для неї проєкт «Я не залізна», який, до речі, наразі має 95% «свіжості» на Rotten Tomatoes, став наче ковтком свіжого повітря, адже «пишеться не так багато хороших сценаріїв для жінок нашого віку – історій, які показують тебе як реальну людину, а не як додаток до якогось іншого персонажа. Тож цей фільм був надзвичайним».

«Я не залізна»

І Роуз Бірн у ньому теж без перебільшення є надзвичайною, що зокрема доводиться нагородою за найкращу головну роль, яку вона отримала на Берлінському кінофестивалі. Ця відзнака вперше в кар’єрі Бірн виводить її у «вищу лігу» сезону кінонагород, і наразі акторка вже вважається однією з ключових претенденток на номінацію на майбутній «Оскар».

«Я відчуваю, що отримати таке визнання – це якесь диво», – зізнається Бірн. Але додає, що, на її думку, нагороди як такі є «абсурдом»: «Як можна взагалі оцінювати одну акторську роботу порівняно з іншою? Хоча, звісно, ці розмови про “Оскар” є великим компліментом».