Сексуальна ідентичність сучасного кіно

Якщо спробувати передбачити розвиток кіно в майбутньому, то кіномани надаватимуть перевагу історіям без фальші й надуманості, якими б незручними й важкими не були теми, без поділу на гомо- і гетеро-, без сексу взагалі, адже сучасного обізнаного глядача вже важко чимось здивувати, а тим більше обдурити.

У легендарному фільмі Джузеппе Торнаторе «Cinema Paradiso», знятого в 1988 році, дія відбувається на Сицилії в післявоєнний час, у маленькому містечку, де єдиною розвагою мешканців є старенький кінотеатр, в якому крутять фільми з Жаном Ґабеном і Хамфрі Боґартом. Перед кожним показом стрічку переглядає місцевий священик, наказуючи кіномеханіку Альфредо вирізати з плівки всі сцени з жагучими поцілунками і палкими обіймами, адже, на його переконання, мешканцям на таке дивитись гріховно і соромно… Десятки уривків кіноплівки зі сценами поцілунків розкидані на підлозі кінопроекторної рубки Альфредо, який ніколи не має часу вклеювати «заборонені» сцени назад у фільм перед відправленням в наступний кінотеатр. Тільки маленький хлопчик підглядає в шпаринку за священиком і знає, чого так бракує фільмам, які потім зберуть повний зал, а публіка залишиться дещо розчарованою, підозрюючи, що в стрічці не вистачає чогось дуже важливого і красивого.

Інфантильний кінематограф першої половини ХХ століття, який пам’ятав про мораль і ніколи не дозволяв занадто відвертих сцен, дбав про чистоту образів справжніх ікон того часу, таких як Одрі Хепберн, наприклад. Важко уявити сцену в ліжку з Одрі, яка стогне від задоволення. Такі речі були б зайвими, адже актори в той час, в основному, уособлювали ідеальних напівлюдей-напівбогів та взірці для наслідування підростаючого покоління, а не сексуальні об’єкти бажання, як зараз.

Запізніле дорослішання кінематографу і своєрідне статеве дозрівання відбулось разом із сексуальною революцією в кінці 1960-их та поширенням ліцензованих порнофільмів в 1970-их. Настав час сміливих думок і розкутої поведінки, а кінематограф як найбільший виразник настроїв суспільства пережив докорінні зміни і відкинув застарілі уявлення про цнотливість до шлюбу і відважних героїв, готових на все заради одного лиш поцілунку. У новому світі гострих відчуттів і напружених сюжетів такі речі виглядали б неправдиво, смішно і наївно, як казка для дітей, і нікого вже не можна було б втримати самою лише історією світлого кохання.

Кожен новий фільм, який виходить сьогодні, прагне здивувати і шокувати, зруйнувати стереотипи і штампи, створені попередниками, адже тільки радикальними методами можна привернути до себе увагу в час незліченних рекламних агенцій і вигадливих піар-технологій.

За минуле десятиліття такими фільмами, які змушували суспільство нервово здригатись, злісно або схвально критикувати і відкривати по-новому очі на давно існуючі речі, стали кінороботи, які розповідали про життя і проблеми LGBT-середовища (лесбійки/геї/бісексуали/трансгендери). Після того, як у великій частині цивілізованого світу одностатеві шлюби стали легальними, гейпрайди перейшли в традиційні щорічні дійства, а LGBT-кінофестивалі успішно проводяться у більшості великих міст Європи і
Америки, ні для кого з сучасних людей не є екзотикою побачити пару чоловіків, які прогулюються, тримаючись за руки. Інша справа – пострадянське суспільство, яке в генах має закладеним правило бути, як всі, не вирізнятись з сірого натовпу. Воно готове, уподібнюючись до диких аборигенів, знищувати все, чого боїться. На цю тему ще в 1969 році висловились Денніс Хоппер і Пітер Фонда у своєму фільмі «Easy Rider»: агресивні беззубі фермери в джинсових комбінезонах з американської глибинки розстрілюють патлатих хіпі на модних мотоциклах тільки за довжину їхнього волосся.

Головний редактор американського Vogue Анна Вінтур колись сказала в інтерв’ю, що більшість людей не сприймає моду, ставиться з острахом до того, що бачить на подіумі, бо всі прагнуть вдягатись в однаковий одяг з одного супермаркету. Мода їх дратує. Так само дратує людей все, що відрізняється від їхнього усталеного світобачення, і саме якісне сучасне кіно покликане розгерметизувати закрите суспільство, яке боїться геїв. Так колись у Середньовіччі надто амбітних жінок називали відьмами і спалювали на вогнищі. Але зараз ХХІ століття, і мисленнєві процеси в людській свідомості теоретично мали б відбуватись швидше. Таким чином незабаром навіть в Україні мали б не зважати на жодних геїв і байдуже (а не хворобливо навіжено) реагувати на все, що з цими пов’язане.

Всі люблять фільми Франсуа Озона і Ґаса ван Сента, не задумуючись про їхню сексуальну орієнтацію. Якщо повернутись до оцінки еволюції теми сексуальних стосунків в кіно, то пік культу голого тіла і смакування подробицями статевого акту відбувся на зламі дев’яностих і нового тисячоліття. Теперішнє ж кіно психологічне, як ніколи, всі вже все побачили і досконало вивчили, тому прийшов час копирсання у душі й думках, внутрішній невидимій будові організму, а не у зовнішніх його принадах.

Минулорічні кінофільми молодих режисерів, які розповідають про кохання між двома жінками або двома чоловіками, не намагаються змінити суспільну думку чи висловити якісь революційні ідеї, вони позбавлені будь-якої пропаганди і фанатичної завзятості, яку так люблять вбачати ненависники геїв. Кохання, спочатку щасливе, а потім неможливе, є в центрі більшості робіт, а також – непорозуміння з оточуючими, особливо з батьками. У фіналі ж це майже завжди втрата коханої людини або смерть когось із героїв через неможливість жити серед осудливих поглядів людей. Саме спроби героїв розібратись у собі, дослідження тонкощів складу характеру виходять на перший план, а сексуальні вподобання залишаються лише однією з умов, які режисер ставить перед своїми персонажами для створення конфлікту.

Фільми, які створюють сьогодні певну тенденцію проникливих і глибоких кінодрам про геїв, визнані критиками і журі фестивалів за майстерність режисури і акторської гри, а більшість із них потрапляють і в широкий прокат. Один з найвідоміших – «Я люблю тебе, Філіп Моріс», він викликав резонанс не тільки участю зірок (Джима Керрі і Евана МакҐреґора), а й вражаючим сюжетом на основі реальних подій про винахідливого афериста Стівена Рассела, який готовий на все заради коханого Філіпа. Він прагне отримати мільйони, обдурюючи великі компанії, хоча його другій половинці жодних грошей не потрібно. Щоразу потрапляючи у в’язницю, Стівен знаходить шлях на волю. Нічого так і не навчившись, він продовжує обдурювати всіх, навіть Філіпа Моріса, який врешті не витримує такого ставлення. На початку фільму дещо гротескно зображений герой Джима Кері, поліцейський і порядний сім’янин, після автомобільної аварії вирішує бути самим собою, нарешті почати жити так, як хоче він, а не всі навколо.

«Я був мертвий, а тепер я живий» промовляє старому другу голова великого сімейства і шанована в громаді людина Аарон Флайшман, герой нового ізраїльського фільму «Очі Широко Розплющені». Відтоді як він бере на роботу в свій м’ясний магазин помічником Езрі, життя змінюється, і Аарон розуміє, що не може тепер без молодого коханця. Світ єврейських звичаїв і шанобливого відношення до віри й традицій наповнює цей камерний, спокійний і тихий фільм атмосферою закритого простору, де заради зручного існування інших Аарон відмовляється від можливості бути щасливим і вчиняє самогубство. Він  лише на початку розвитку стосунків робить спроби опиратись спокусі заради очищення душі, але в його надзвичайно великих і сумних очах не приховати довгими роками пригнобленого прагнення стати собою через досвід щирого кохання.

Каталонський фільм «Елоїза» чимось схожий на свого ізраїльського колегу: подібно до того як Езрі хотів намалювати портрет Аарона, так само Елоїза шукає натурницю для художньої практики в університеті і знаходить Азію, з якою закручує роман і насолоджується взаємністю. На заваді стосунків стає навіть не хлопець Азії, а її матір, і нещасний випадок, в який потрапляє коханка Елоїзи, відбирає в неї життя. Автори цих фільмів наче говорять нам, що, щойно відкривши в собі справжню свою сутність, геї і лесбійки приречені на смерть, живучи серед вороже налаштованих людей, котрі наче виштовхують зі свого середовища такі чужорідні елементи.

В першому фільмі відомого модельєра Тома Форда «Самотній чоловік» зав’язкою сюжету стає смерть коханця британського професора, що залишає величезну пустку, з якою навіть не намагається боротись герой Коліна Ферта, розвінчуючи поширене уявлення про нездатність геїв на вірність і постійну зміну партнерів.

«Молитви за Боббі» з Сіґурні Уівер розповідає про те, як син заподіює собі смерть через те, що релігійна матір від нього відмовляється, не приймаючи в синові гея… Але більш відомий фільм на тему стосунків між матір’ю і сином-геєм, який називається «Я Вбив Свою Матір». Картина, що відкрила світу молоде обдарування – юного канадського режисера-актора Ксав’є Долана, робить ставку не на фатальність і безвихідь в житті гомосексуалістів, а на ще одну мало поширену в сучасному кіно тему – ненависть до власної матері.

Глядачі вже отримали все, що хотіли. Вони врешті-решт побачили, як на екрані по-справжньому цілуються, як займаються коханням чоловік і жінка, ще за якийсь час режисери показали в подробицях гомосексуальні стосунки, тому тепер нікого вже нічим не приголомшити. Герой фільму «Я Вбив Свою Матір» прямо таки культивує у собі почуття зневаги до матері, й незважаючи на кучеряву гривку і миле обличчя, постає цілком непривабливим персонажем, розбещеним підлітком, який не має жодної поваги навіть до свого коханця Антонена. Тим не менше, цей ще один фільм про самозакоханого негідника несподівано отримав надзвичайний як для дебюту успіх, головною запорукою якого стала щирість і автобіографічність розповіді в дусі реаліті-шоу.

Ще півстоліття тому зображення поцілунку ставало кульмінаційною подією розвитку сюжету, і всі з нетерпінням чекали цього як ключового моменту в фільмі або навіть як щасливого хепі-енду. Зараз же сцени в ліжку носять рутинний характер на кшталт приготування сніданку чи поїздки в метро, це фонові ілюстрації і проміжні етапи між важливішими пунктами ведення оповіді. Якщо спробувати передбачити розвиток кіно в майбутньому, то кіномани надаватимуть  перевагу історіям без фальші й надуманості, якими б незручними й важкими не були теми, без поділу на гомо- і гетеро-, без сексу взагалі, адже сучасного обізнаного глядача вже важко чимось здивувати, а тим більше обдурити.