Шанований львівський адвокат, який став політичним в’язнем НКВС

На честь Костя Левицького названо вулицю у Львові, але чимало людей не знають про його роль в українському державотворенні. Він був шанованим адвокатом, який почав писати подання до суду українською мовою та розвивав в українців хист до підприємництва, а також політичним діячем, який став головою уряду ЗУНР.

ZAXID.NET розповідає цікаві факти про Костя Левицького, які ви могли не знати.

***

Кость Левицький народився 18 листопада 1859 року у Тисмениці (сучасна територія Івано-Франківської області) в сім'ї священника УГКЦ, шляхтича гербу «Роґаля» о. Антіна Левицького. Після закінчення гімназії він навчався у Львівському та Віденському університетах, де вивчав право.

У 31 рік Кость Левицький відкрив адвокатську канцелярію у Львові та одним із перших почав писати скарги та подання до суду українською мовою. Костя Левицького описували, як елегантного дипломата з гарними манерами, його поважали за професіоналізм.

Він був активним громадським діячем, редактором правничого журналу «Часопис правнича», багаторічним президентом Товариства українських правників у Львові, членом правління товариства «Просвіта» та членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

Кость Левицький не обмежував себе лише адвокатурою, він хотів розвивати хист українців до підприємництва та був співзасновником першого українського кооперативу «Народна торгівля». Левицький був причетний і до відкриття страхової компанії у Львові – він розробив проєкт статуту і став співзасновником товариства «Дністер».

«Спочатку товариство займалось страховими випадками, пов’язаними лише з пожежами. Пізніше переорієнтувало свою діяльність на різні випадки: це й хвороба поголів’я худоби, повені…», – розповів «ШоТам» Павло Артимишин, кандидат історичних наук, дослідник ІУ ім. Крип’якевича та проєкту «Локальна історія».

Кость Левицький був засновником та директором «Крайового союзу кредитового» (Центробанк) – головної фінансової інституції для всієї кооперації в Галичині. Завдяки цьому союзу українці могли отримувати кредити з банків Австро-Угорщини, засновувати бізнес, купувати нерухомість.

Павло Артимишин розповів «ШоТам», що під керівництвом Левицького Центробанк перетворився на наймогутнішу українську спілку у східній Галичині.

Він був відомий і як політичний діяч. У 1899 році Левицький виступив співзасновником Української національно-демократичної партії, був президентом Народного комітету УНДП, а також депутатом австрійського парламенту та галицького крайового сейму. Під час Першої світової війни Левицький очолював Головну українську раду у Львові, а потім і Загальну українську раду.

У 1916 році Кость Левицький був одним із співорганізаторів похорону Івана Франка та виголошував промову. «Праця, наука і борба – отсе життєва трильоґія Франка, яку полишив у заповітї для грядучих, а яка має принести воскресеннє України», – сказав тоді Левицький.

Кость Левицький був одружений із Ольгою Огоновською, яка мала педагогічну освіту та допомагала чоловікові у його починаннях. Вона не була публічною, але входила до товариств, які започатковував Кость Левицький, та організовувала різні заходи.

В умовах розпаду Австро-Угорської імперії, парламентарі сформували Українську Національну Раду і взяли курс на створення незалежної держави. У жовтні 1918 року Кость Левицький очолив галицьку делегацію Української Національної Ради, яка 1 листопада перебрала на себе всю повноту влади на західноукраїнських землях. Після проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Кость Левицький очолив її уряд – Державний секретаріат.

«Ми свідомі цього обов’язку, який прийняли серед граду куль і незвичайно важливих обставин. Вступаючи в уряд, уважаємо за відповідне зазначити, що стоїмо на демократичнім принципі. Ми вийшли з народу і для народу буде присвячена наша праця», − цими словами він започаткував 10 листопада 1918 року діяльність Державного секретаріату.

Уряд Костя Левицького діяв два місяці. Після окупації Галичини він переїхав до Відня, займав пост уповноваженого з питань преси і пропаганди (міністра), а з 1921 року був уповноваженим закордонних справ ЗУНР.

Після повернення в Україну в 1924 році Кость Левицький займався науковою та громадською діяльністю та залишався авторитетом для політиків. З приходом більшовиків у 1939 році Костя Левицького арештували. На 20 місяців він став політичним в’язнем НКВС. Арешт відбував й у Москві. На той час Левицькому було 80 років.

Навесні 1941 року Костя Левицького звільнили, він повернувся до Львова. Він був одним з ініціаторів та першим головою Української національної ради у Львові, її президентом був митрополит Андрей Шептицький.

Під час нацистської окупації Кость Левицький намагався вести переговори та відстоювати інтереси Галичини. Він помер 12 листопада 1941 року та похований на Янівському кладовищі у Львові. На честь Костя Левицького названо вулиці у Львові та Тисмениці.

При підготовці матеріалу використано дані Українського інституту нацпам’яті, медіа «ШоТам», Тисменицької міськради, Gazeta.ua, проєкту «Історія адвокатури України».