«Шерлок Голмс»: тут вам не елементарно, Ватсоне!

Коктейль Річі змішує вправно, свого імени не осоромив. Дві з гаком години хоч і не минають непомітно, але залишають по собі відчуття приємної ситости. Навіть відкритіший-нема-куди фінал не дратує…

Для початку домовмося: це не дослівна екранізація сера Артура Конан Дойля. Більше того, з образами, зіграними Лівановим та Соломіним у 1979-1986 рр. ці Шерлок Голмс та Джон Ватсон (так, у доктора є ім'я) не мають нічого спільного. Це ще одна, досить талановита і зіркова спроба по-новому глянути на досить усталений і зашорений канон. Над яким, до речі, жартували і відверто знущалися і раніше. Чого вартий лише анімаційний серіял «Шерлок Голмс у 22-му сторіччі», де видатного детектива заморожували на дві з гаком сотні років. Тобто покажуть і гру на скрипці, і голмсову люльку, і дедуктивний метод в усій красі. Але не тільки. І не стільки.

Спеціяліст із круто зварених ґанґстерських фільмів Ґай Річі не відмовив собі у задоволенні застосувати весь широкий асортимент своїх улюблених прийомів на новому-старому полі. Адже місця дії ті самі – вулички, каналізація, паб, боксерський ринг... І місто – Лондон. Здавалося б, ще трохи, і ми побачимо Джейсона Стетема та Вінні Джонса. Аж ні, цей Лондон - 1892 року. Саме тоді добудовувався Таверський Міст, який часто фігурує в кадрі.

Замість улюбленців Річі в головних ролях – Роберт Дауні-молодший та Джуд Ло. Природній стан персонажів – жевріння від одного вартого уваги випадку до иншого, тож коли надзвичайні мізки не б’ються над непосильною загадкою, їх пожирає страшенна нудьга. На щастя, глядача ці емоції не стосуються. Ватсон збирається одружитися з гувернанткою Мері Морстан, а Голмс експериментує над псом, напивається, галабурдить і лікує сердечні рани, зоставлені чарівною злодійкою Ірен Адлер. Але варто виринути загадці...

Оскільки класичні для Річі сюжети про пограбування та розборки між бандами не пасують, мілкувато, сюжет будується навколо незнаного Дойлеві лорда Блеквуда. Мета у лорда, як заведено, велична – скооперувавшись із темними силами та масонами, повернути Британії її колонії. Зокрема – Америку. Блеквуд на дрібниці не розмінюється – то з мертвих воскресне, то людину живцем спалить, привіт всім містичним фільмам, зокрема екранізаціям Дена Бравна. Та й сам лорд страшенно схожий на Дракулу з фільмів 30-х років.

Голмс із Ватсоном (а також інспектор Лестрейд, куди ж без нього і його вміння запізнюватися?) цьому злу протистоять. Роблять вони це страшенно видовищно та енергійно. І кулаками надавати можуть, і ціпком, і всім, що під руку потрапить. Все за Конан Дойлем - Голмс у його баченні володів також пістолетом, мечем та японським бойовим мистецтвом баріцу. Дедукції теж лишається місце, але Ватсону, схоже, ґеніяльні висновки Голмса давно обридли, і він цілком здатен парою фраз поставити його на місце.

Хочу окремо наголосити на титрах (що вступних, що кінцевих): вони чудові, та надзвичайній атмосферній і переконливій музиці Ганса Ціммера, яка є справжньою оздобою фільму.

У підсумку що. Коктейль Річі змішує вправно, свого імени не осоромив. Дві з гаком години хоч і не минають непомітно, але залишають по собі відчуття приємної ситости. Навіть відкритіший-нема-куди фінал не дратує – у продовженні нам обіцяють професора Моріярті у виконанні... Бреда Пітта. Річі знав, на що йшов – 90 мільйонів бюджету окупилися майже втричі, і це явно не межа.

Жанр: пригодницький історичний детектив

Режисер: Ґай Річі

У ролях: Роберт Давні-молодший, Джуд Ло, Рейчел МакАдамс

Рейтинґ IMDB: 7.7 з 10-ти