Топ-5 книжок від Тетяни Чорновол

Тетяна Чорновол, 34 роки. Журналіст, громадський діяч, політик.

МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ «МЦИРІ». Коли мені було чотири роки мама вирішила, що пора познайомити доню з класикою. Батьки мої, програмісти, жили в квартирі, що знімали, отож бібліотека була небагата. Тому мама читала мені що було, а було в нас повне зібрання томів Пушкіна, Гоголь і Лермонтов. Пушкін мене не вразив, я його сприйняла нейтрально. Гоголь мене налякав. А ось Лермонтов, як виявилося, проріс в моїй душі. Вже в старших класах відкрила я «Мцирі». Прочитала перші кілька сторінок і зупинилася вражена. Виявилося, що деякі найдавніші фантастичні дитячі спогади, глибинні відчуття, уривки снів, це переінакшені дитячою уявою сцени з поеми. Коли я зрозуміла, чим є для мене «Мцирі» я кинула читати. Я боюся читати цей твір, бо це вже не поема, він став частиною мого життя. Лермонтов зі своїм вільнолюбством був перший, хто сформував мою внутрішню систему цінностей. Я була свято переконана ще в ранньому дитинстві, що за Свободу можна заплатити найвищу ціну. В кінці 90-тих, 10-річною дівчинкою, я була вже серед тих, хто проголошував Незалежність України і гнівно казала всім, хто ставив під сумніви цінність мати свою державу, що за Україну я готова померти. Я повторювала шлях Мцирі, якого раптом закликав голос Батьківщини? Отож сила художнього слова буває неймовірна. Хоча, можливо це би проросло в будь-якому випадку, адже внутрішній світ сприймає лише те, що сприймає. Можливо, без Лермонтова шлях був би довший.

ІВАН БАГРЯНИЙ «САД ГЕТСИМАНСЬКИЙ». Після ознайомлення з творчістю Багряного, я для себе вирішила, що за Гідність також варто платити найвищу ціну. Схиляю голову перед Багряним за його мужність, за те, що крізь пекло тодішнього життя він проніс гідність, нескореність і промінчик оптимізму. Він писав про себе, але і для мене: «Сміливі завжди мають щастя», «Бог не без милості, козак не без долі…».

УЛАС САМЧУК «ЧОГО НЕ ГОЇТЬ ВОГОНЬ» та ВАСИЛЬ ШКЛЯР «ЗАЛИШЕНЕЦЬ. ЧОРНИЙ ВОРОН». Нинішні часи вимагають боротьби і внутрішнього рішення йти до кінця, навіть, коли залишишся сам. Після того, як прочитаєш ці книги легше прийняти остаточне рішення. Хотілося би щоб, ось ці слова Шкляра, які він вклав у вуста свого героя Чорного Ворона, проросли у свідомості наших політичних та суспільних діячів: «На моєму прапорі не має напису «Воля України або закордон».

І нарешті, МАРИНА ТА СЕРГІЙ ДЯЧЕНКИ. В світі української політики мало гідності, зате багато цинізму, продажності і дурних амбіцій. А найважче, коли розумієш, що весь той бруд, наслідок того, що українське суспільство хворе на ті самі моральні проблеми, що і політикум. І, коли опускаються руки, коли ти відчуваєш, що сама стаєш гіршою, варто піти у світ казки подружжя Дяченків. Їх книги, як ковток джерельної води, після них стаєш кращою. Це найліпші книги для молоді. Наприклад, прекрасна фентезійна повість: «ГОСПОДАР КОЛОДЯЗІВ». «Юстин міг стати князем…Він міг би прожити щасливе життя разом з коханою жінкою. Виховати дітей». Але для цього він мусив дозволити Господарю колодязів проникнути йому в душу і поставити двійко червоних прапорців, які б обмежили його власну волю. Він вибрав свободу вибору. Але саме життя не дало йому вибирати, його шлях вів лише в розбійники. «Розбійники люди без єдиного прапорця в душі. Навіть той прапорець, що росте сам по собі в душі кожної людини і не дозволяє вбивати собі подібних, - навіть цей прапорець у них втоптаний в бруд». І в останню секунду життя на ешафоті Юстин в тисячний раз спитав себе: «Чи був я правий?». І в тисячний раз не отримав відповіді.