Минуло вже п’ять місяців, відколи 34-річний Маркіян Мальський очолив Львівську обласну державну адміністрацію. Цього часу достатньо для того, щоби і він розібрався у тому, що відбувається на Львівщині, і щоб у сторонніх спостерігачів склалося враження про його стиль роботи. Сьогодні Маркіян Мальський є гостем студії ZAXID.NET LIVE. Доброго вечора, Маркіяне.
Доброго вечора.
Хотілося б почати із ситуації з дорогою до Краковця. Голова облради Ганущин публічно заявив, що Україна відмовилася від проекту будівництва цієї траси. Його відразу спростував міністр транспорту Криклій. Що насправді відбувається? І основне – чому представники влади (і місцевої, і центральної) роблять такі взаємовиключні заяви, які аж ніяк не сприяють іміджу Львівщини?
Перш за все, робоча нарада відбувалася безпосередньо між панами міністрами як України, так і Польщі. Ні пана Олександра Ганущина, ні мене на цих нарадах не було, адже вони були такі достатньо технічні і між достатньо спеціалізованими інституціями. Я скажу, що пан міністр підтвердив мені, що будівництво дороги М10 розглядається Україною. Тут потрібна певна деталізація: річ у тім, що ми розглядаємо як можливість реконструкції, розбудови, ремонту – це один блок.
Існуючої дороги?
Існуючої. А другий блок – це будівництво концесійної дороги, де би був інвестор і, відповідно, існувала би платна дорога. Що малося на увазі в процедурах перемовин? Було власне те, що після того, як будуть реорганізовані і реконструйовані існуючі пункти переходів, українська сторона проаналізує кількість потоків, які будуть проходити по 10-й дорозі. І якщо, наприклад, ми побачимо, що ці потоки недостатні для того, щоб робити повноцінний автобан (широкий, дорогий) – тоді ми польській стороні будемо пропонувати, що, можливо, ми розширимо існуючу дорогу М10. І зрозуміло, що теж це будуть аналізувати інвестори, бо якщо покращаться переходи Устилуг, Рава-Руська, Смільниця, Грушів – тоді, можливо, на Краковець не буде такий потік машин.
А хіба зараз таких розрахунків немає? Це ж дуже давно говорять про цей Львів – Краковець, концесію…
Фактично розрахунків немає. Чому? Тому що чітко люди не знають, скільки мешканців будуть користуватися, до прикладу, Грушевом тоді, коли там буде нормальна дорога. Це один з теж таких перспективних напрямів, один з моїх пріоритетів – я дуже хочу того, щоб Грушів нарешті став нормальним переходом, тому що ми всі знаємо, в якому стані є дорога там. Тому інформація не зовсім відповідає дійсності – розглядається далі і концесійний варіант, розглядається і варіант розширення, покращення існуючої дороги. Але говорити чітко про той чи інший шлях ми будемо після того, як безпосередньо будуть покращені існуючі пункти переходу.
Скажіть, будь ласка, а чи ви спілкувалися з паном Ганущиним після того? Бо воно так залишилось якосьбез відповіді: один представник влади каже одне, інший – інше.
Щодо цієї теми ми не спілкувалися, бо я думаю, що пан міністр достатньо чітко пояснив позицію міністерства. Він був на перемовинах. Я з паном міністром спілкувався після цього, він сказав, що міністра польського проінформує про те, що він більш детально уточнив все ж таки позицію українського міністерства в ЗМІ.
А взагалі спілкуєтеся з головою обласної ради?
Так-так, ми спілкуємося по робочих тематиках.
Які стосунки склалися?
Загалом нормальні, робочі. Якихось проблем особливих немає. Дуже багато є таких господарських питань, які потрібно постійно обговорювати. Є якісь стратегічні напрями – пан Олександр є дуже давно в сфері управління на обласному рівні, тому звичайно, що є проекти, які потрібно закінчувати, є певні перспективні напрями, які ми обговорюємо. Тому спілкування є.
А якось змінилося його ставлення? Бо коли вас тільки ще Кабмін погодив, то він достатньо критично стосовно вас висловлювався. От цитата дослівно: «Як на мене, вартувало все-таки підібрати людей, котрі мають твердий досвід роботи в ЛОДА. Якщо взяти Маркіяна Мальського, то в нього з цим певні прогалини, адже юридичні знання і знання господарки, бюджету й державних процедур дещо різняться». Він змінив свою думку?
Ну, я не знаю – тут потрібно безпосередньо його запитати. Я думаю, що ті відносини, які у нас є, – однозначно конструктивні. Ми спільно працюємо над тим, щоб наша область розвивалася. Я не стільки є дотичний до певних політичних процесів, як би, можливо, вважалося за необхідне. Я сконцентрувався все ж таки на управлінні, на питаннях господарських, на питаннях розвитку області. Тому в цих сферах у нас є кооперація.
Я швидко навчаюся, швидко розібрався в тих питаннях, які не до кінця знав і не до кінця володів. І так вже зараз можу сказати, що я дуже добре розумію ті проблеми, які є в області, і бачу шляхи їх вирішення.
Чудово. Якщо говорити про управління і розвиток – ви би могли якось прокоментувати ситуацію з перереєстрацією обласних лікарень зі Львова в маленькі містечка чи села? Я розумію, що це повноваження обласної ради, але ви є представник президента. Це взагалі нормальна ситуація, коли фізично лікарні з тисячами персоналу залишаються у Львові, але податки сплачують в якесь дрібне село?
Ну, скажу так, що ситуація потребує якогось вирішення на державному рівні. Чому? Тому що зрозуміло – обласні лікарні, які знаходяться фізично в місті Львові, не отримують фінансування з міста Львова. В той же час близько 70% (за нашою статистикою) пацієнтів, які там отримують послуги, є мешканцями міста Львова. І виходить ситуація, що область фінансує ті лікарні, які насправді лікують мешканців Львова.
Чекайте, фінансування лікарні – це не область, це державний бюджет фінансує через область. Але ці податки, які сплачують лікарі, персонал – вони йдуть на функціонування міста. Місто не повинне утримувати цю лікарню, тільки воно повинне зробити, щоб там працювала каналізація, була електрика, були хідники, дороги і так далі.
Але ж ми теж хочемо, щоби лікарня розвивалася.
Звичайно.
І коли ми говоримо про доінвестування – наприклад, в нове обладнання, якісь такі напрямки – то тут місто не бере жодної участі. І я думаю, саме такі кроки обласної ради (яка справді є виключно управлінцем цих процесів) і символізують, щоб місто Львів якось приєднувалося до покращення діяльності цих лікарень.
Мені особисто ці процеси не зовсім подобаються: зрозуміло, логіка підказує, що така лікарня має знаходитися юридично там, де вона є фактично. Ну, але ситуація така, що фінансово для області є, звичайно, вигідніше, коли лікарня перереєстрована – і це дає змогу отримувати додаткові кошти для розвитку цих лікарень. Ця ситуація є складна.
Поясніть, яким чином воно доречніше? Тому що був у нас голова обласної ради, який розказував, що половина буде в якесь село в бюджет йти, а половину з того вони будуть віддавати. Що це за управління податками? Це якийсь такий «мєждусобойчік» виходить.
Юридично це дозволено.
Слухайте, юридично ми можемо обласну адміністрацію перереєструвати на Кіпр. Це нормально? І після того ми кажемо людям сплачувати податки…
З вами погоджуюся, що ситуація складна, тут немає правильного рішення. Я тому і почав відповідь на це питання, що тут потрібне якесь системне інакше вирішення. Тому що насправді правда є з обох сторін – і з боку міської влади, і з боку обласної ради, тому що є аргументи і за, і проти.
Я погоджуюсь, що воно не зовсім відповідає логіці. Разом з тим, таке рішення насправді допомагає залучити додаткові кошти. Місто Львів бюджет має кратно більший, ніж область. І, наскільки мені відомо, між паном Ганущиним і паном Садовим ці перемовини щодо дофінансування містом Львовом обласних лікарень були. І я виходжу з того, що таким чином обласна рада намагається отримати більше коштів для фінансування цих лікарень.
Вже з початком роботи Національної служби здоров’я України, я думаю, будуть теж нові розвитки в сфері фінансування медицини – НСЗУ буде вже подавати свої конкретні пропозиції щодо організації медзакладів і це вже буде більше їхня ініціатива.
До речі, про реорганізацію медзакладів: вже остаточно відмовилися від ідеї об’єднати дві лікарні – Охматдит і «Чорнобильську»?
Наскільки мені відомо – так. Тут більшість проблем виникли через те, що один з проектів рішень, запропонованих департаментом охорони здоров’я, передбачав ліквідацію Охматдиту, а не реорганізацію, наприклад, шляхом злиття. Відповідно, лікарі і персонал Охматдиту були обурені таким підходом.
Але ж це теж тільки юридична ліквідація, правда? Тобто лікарня лишається, персонал лишається, техніка лишається, ліжкомісця лишаються.
Якщо говорити «ліквідація», то ми розуміємо, що особа припиняє існувати, і всі працівники будуть звільнені. Тому саме це і викликало таке суспільне хвилювання, тому що працівники не розуміли, чому, наприклад, їх повністю звільняють, а тоді кого захочуть – буде переведено в «Чорнобильську». Це неправильно – відповідно, я є прихильником все ж таки злиття.
Тут є брак комунікації, де потрібно було більше спілкуватися з людьми, з працівниками, говорити чесно про скорочення – зрозуміло, що вони будуть і вони можуть мати місце, коли ми об’єднуємо дві схожі одиниці. Зрозуміло, що не потрібно стільки бухгалтерів, стільки юристів, стільки іншого допоміжного персоналу.
Але лікарі і медсестри потрібні.
Лікарі і медсестри потрібні. Тут потрібно було, щоби хтось розробив чіткий план, який би був доведений всім зацікавленим сторонам – і тоді би можна було говорити, чому це робиться, всі би розуміли ефект. Я думаю, що тут дещо поспішили з такими рішеннями – і, відповідно, був брак комунікації, який викликав ці всі негаразди, чому я і був змушений відкликати такий проект рішення з розгляду обласної ради.
От ви тут відкликали проект, так? А якщо говорити загалом про інвестиційний клімат – є цікаве питання щодо цинковні біля Винників. Коли приватний інвестор щось інвестує, бере ділянку, отримує всі дозволи – натомість йому не дають будувати. І якоїсь чіткої позиції ЛОДА (і вашої особистої) я так, відверто кажучи, і не розумію. Ви кажете: «Тепер інвестор має пояснити людям, що це все безпечно». Ну, інвестор раз пояснив, два пояснив. Якщо люди не хочуть чути – то яка ваша позиція в цьому?
Я бачу ситуацію дещо інакше. Уявіть, що впритул до вашого будинку, де ви мешкаєте, хтось починає будувати завод. Ви до нього підходите і кажете: «А що це буде за завод?» А він каже «Це буде склад, а не завод». І первинно по документах це не проходило як цинкарня – це були якісь торгово-виробничі приміщення, всі думали, що це буде магазин. І тут ви одного дня дізнаєтеся, що це не магазин, а цинкарня. Ви не знаєте, що таке цинкарня, тому підходите і кажете: «А чому ти не сказав, що це буде цинкарня, а говорив, що це буде магазин?» І люди відповідають, що «знаєте, ми вже провели громадське слухання, де було 11 людей, 7 з яких – не мешканці даних територій. І, вибачте, у нас є всі документи». От такий підхід, де, можливо, мало місце (не мені судити) якесь приховування інформації, де громадські слухання не залучили більшість громадян, – як на мене, це є неправильний підхід.
І для того, щоби якось врегулювати ситуацію (тому що зрозуміло, що нам потрібні інвестиції, нам потрібні виробництва, робочі місця – це все, над чим ми маємо спільно працювати; але виключно в розумінні того, що люди розуміють, що ті виробництва, які будуть наближені до місць їхнього проживання, будуть екологічно безпечними), саме тому я пропонував створити якщо не електронний майданчик, то хоча б таку «карту непорозумінь» – просту таблицю, де була б описана проблема і її вирішення чи пояснення, чому це не проблема. Наскільки мені відомо, навіть станом на зараз такого не зроблено – і це, напевно, проблема більше самого заводу. Тому що я вважаю, що люди мають чітко розуміти, що будується, є якась екологічна безпека їм і їхнім дітям чи немає.
Я – однозначно за інвестиції, підтримуватиму всі рішення. Наша комісія напрацювала всі рішення, що документи достатні для будівництва є. Разом з тим, є ряд зауважень до тих документів: щось не враховано, десь справді починав своє життя цей проект з іншим призначенням і в процесі змінився. Я думаю, що тут був брак спілкування з людьми, і вони не розуміли, що ж саме будується.
Але в нас ж така достатньо поширена проблема. Люди кажуть: «Та, ми всі теж за інвестиції, ми за розвиток промисловості. Але тільки не коло мене – будуйте десь в іншому селі». В нас такий є приклад – норкові ферми на Бродівщині, здається. Є проблема з цим індустріальним парком: зараз взагалі кримінальна справа там по Садовому, але питання в тому, як реагували місцеві мешканці – бо «ми там картоплю садили»… Ніхто не хоче розвитку промисловості. Як ви збираєтеся залучати інвесторів? Ну, якщо з таким підходом, що мешканці завжди дуже праві і їх треба гладити по голові і переконувати.
Ну, знаєте, якби в нас не була певна кількість іноземних інвесторів і національних інвесторів, то я би, може, з вами погодився, що це завжди такий випадок. Але ж не завжди, так? Є і «Фуджікура», є і «Бадер», є багато інших підприємств, які працюють собі успішно в своїх промислових зонах. І я вважаю, що з тим, що місто буде розширятися, потрібно дивитися більш глобально – дивитися, де буде місто через 10 років. Згадайте місто Львів 10 років тому – це були зовсім інші обриси міста. Відтак, ми маємо думати більш довгостроково.
Конкретно у випадку цинкарні я розумію, що інвестор виходив з того, що він вже і так там мав земельну ділянку – і вирішив нею скористатися в цих цілях. Наскільки мені відомо, там ішли перемовини про те, щоб він переніс це виробництво кудись інакше, що абсолютно було можливо – це не є унікальне місце, де тільки там може постати ця цинкарня.
Тому я скажу так: приклад того, що є багато успішно діючих підприємств, говорить про те, що вони ж якимось чином нормально все розпочали, провели громадське слухання, почали працювати. Я за те, щоби промисловість все ж була в промислових зонах або в індустріальних парках. Не бачу потреби ставити виробництва і створювати потім собі ж санітарну зону навколо цього виробництва там, де в майбутньому поселяться люди. Тому що ті урбаністичні процеси, які ми бачимо, вони будуть продовжуватися – я думаю, все більше людей будуть працювати і мешкати в містах. Відтак ми самі собі можемо створити ті проблеми, які нам потім якимось чином буде вже набагато складніше вирішувати.
Ну, але Львівська область достатньо густонаселена, і 30–50 кілометрів від Львова – я не знаю, де ви такі промислові зони зробите, щоби всі були задоволені і не було 500 метрів чи кілометр до найближчої хати.
Саме тому і почали поставати різні індустріальні парки, метою яких власне було сконцентрувати виробничі потужності в одних локаціях. Це і логістично мудріше, й інфраструктурно. Відповідно, багато країн світу пішли цим шляхом. Знову ж таки, я вважаю, що в нас є проблеми зонування територій, де ми маємо чітко розуміти, що буде на конкретних ділянках. Знову ж таки – по цинкарні проект починався як ледь не будівництво магазину чи салону. Тому тут є свої нюанси.
Зрозуміло. Дивіться, в нас небагато часу, я б хотів ще поговорити… От зараз завершується процес створення ОТГ. Поясніть, наскільки взагалі впливає на це обласна адміністрація, бо дивна ситуація з Сокільницькою ОТГ. Коли спочатку їм відмовляють, їх не включають в перспективний план. Люди виходять з протестами, кажуть: «Ні, ми хочемо, щоби в нас була окрема Сокільницька ОТГ», – хоча вона впритул, це фактично Львів. Їм не дозволяють, потім дозволяють… От яка ваша позиція?
Я скажу, що на сьогоднішній день виключно громади є ініціаторами створення ОТГ на засадах добровільності. Зрозуміло, що будь-яка громада, яка формується, – вона повинна керуватися логікою того, що це має бути спроможна громада.
Ну, Сокільники – дуже багате село.
Це правда. Але треба теж дивитися і на навколишні села, дивитися, як вони будуть виглядати на майбутній карті громад. Тому що якщо в нас буде з одного боку дуже багате село, а з іншого – дуже бідне, то виникне логічне питання: а чого ж було не об’єднати їх, і ми б тоді мали більш збалансовану громаду. І, власне, ми провели близько 20 робочих нарад у всіх районах для того, щоби розповісти, в чому була логіка цих територіальних громад.
Я не скажу, що ми погодили територіальну громаду тільки тому, що вони вийшли зі страйком. Насправді подані ними документи були зі значними помилками. У відповідь було дано роз’яснення, що саме в документах було подано не так, і після того, як дана ОТГ подала ще раз документи – вона зразу встановила палатки і сказала, що «ми вчора подали і будемо чекати, поки ви нам не підпишете документи». Це був дивний підхід.
Ну, добре. Але у будь-якому разі ви дозволили, хоча це село впритул до Львова – і до нього приєднуються ще два села, які за 10–15 кілометрів від Львова. Якесь таке дивне утворення виходить територіальне.
Ще після цих утворень ми будемо безпосередньо більше з Мінрегіон дивитися конкретно на карту Львівщини – я думаю, що там ще будуть укрупнення і там ще будуть різні процеси.
Це вже примусово і урядом, так?
Це вже примусово і урядом, так. Основна концепція є та, що все ж таки об’єднана територіальна громада повинна бути спроможна. І нам потрібно досягнути такого ідеального балансу, де буде найменша кількість територіальних громад неспроможних, які будуть дофінансовуватися. Але ж ми всі зацікавлені в тому, щоби був здоровий баланс. Тому над цим ми достатньо багато працюємо, провели у всіх районах зустрічі і так далі.
Останнє питання. Чому досі не призначені голови райдержадміністрацій? Фактично, крім Пустомитівської РДА, досі немає, хоча влада в нас вже змінилася давно.
Така ситуація по всій країні. Президент Володимир Зеленський підписав, по моїй інформації, близько 20–25 голів РДА. Дуже не хочеться помилитися з призначеннями. Це велика процедура насправді – як офіс президента перевіряє тих чи інших кандидатів, тому і йде таке затягування. Я розумію, що всім би вже давно хотілося мати голів райадміністрацій, зараз ці функції покладені або на заступників, або на керівників апаратів. При цьому адміністрації добре працюють, і ми маємо добру комунікацію з тими людьми, які виконують обов’язки.
Ваш прогноз – скільки ще чекати?
Я сподіваюся, що до кінця року вже будуть призначені всі голови районів.
Добре, дякую. На жаль, наш час вичерпався. Нагадаю, що сьогодні в студії ZAXID.NET LIVE був Маркіян Мальський – голова Львівської обласної державної адміністрації. Мене звати Олег Онисько, побачимося. Дякую.