У понеділок, 22 травня, відбулось два концерти «Птах. Сергій Жадан і друзі». Однією із сенсацій стало повернення легендарного «Мертвого півня». Гурт розпався дванадцять років тому, «на небесний сейшн» вирушили Місько Барбара та Любко Футорський. І, здавалось, від «півнів» залишаться лише архівні записи. Проте музиканти вирішили зібратись, щоб віддати данину старому та творити нове. Вони довго тримали інтригу, чи буде їх виступ одноразовим та, головне, хто ж співатиме у групі. Ми знаємо відповідь і у розмові з музикантами Романом Чайкою та Юрком Рокецьким ми відповімо на два головних питання.
Що стало поштовхом зібратися, коли вже здавалося, що це неможливо?
Роман Чайка: Такі розмови ми вели, напевно, починаючи з 2015 року. Тобто, коли наша екс-менеджерка Світлана розвалила групу, ми роки три лише про це не думали. А потім весь час вертались до цієї теми. Найбільше Юрко Чопик, наш гітарист. Йому можна давати статус дипломата, тому що він пропрацював усі варіанти. Думаю, він при потребі зможе вмовити і Іран, і Північну Корею полюбити демократію.
Утім тоді ці спроби нічого не давали, але ми весь час контактували між собою. Десь у 2019 році ми все-таки вирішили, що треба щось робити. Тоді на питання про відродження групи Місько Барбара відповів, що «ніколи не кажи ніколи». Але той натяк ніби завис у повітрі. Ми справу не педалювали, тому що Місько тоді ще писав свої сольні альбоми, де так чи інакше пробував черговий раз переспівати, перепакувати речі, які ми всі написали свого часу.
Коротко кажучи, все було таке невизначене, а поштовхом стала смерть Барбари. Ми якось усвідомили, що відкладати далі вже не вийде, бо може статись будь-що. Правда тоді ж відбувся концерт пам'яті Міська Барбари, де співали пісні «Мертвого півня» без «Мертвого півня». З нами контактували організатори, ми надали всі дозволи. Мені зателефонував тоді Тарас Чубай, який дуже хотів з нами заспівати «Липи», він був дуже здивований, що нас не покликали. Юрій Андрухович, якого запросили вести концерт, так само випав в осад. Але всі промовчали, щоб вшанувати пам’ять Міська.
Тоді ми почали розмови з Любком Футорським, одним з перших вокалістів та співзасновників групи. Ми вирішили поховати всі образи та зібратись. Режисер Михайло Крупієвський хотів стати постановником дійства повернення «Півня». Ми з ним годинами проговорювали, як це буде на «Арені Львів». Мав співати Футорський. Але в Любка вже тоді були проблеми зі здоров'ям, тож все трохи затягнулось. І от коли ми вже ніби про все домовились, вирішили, що концерт має бути літом 2022 року, прийшли москалі. 24 лютого всі плани про літо 2022 року пішли коту під хвіст. Крупієвський тим часом зняв прекрасний фільм «Чубай. Говорити знову». Все відклалося за принципом «зустрінемось після війни».
А потім ми вирішили, здається, «Джон» про це сказав першим, що «війна війною, а картоплю садити треба». І ми вирішили, що треба збиратися. Тим більше, що через роботу я повернувся до Львова і збиратись стало легше. Тож гріх зустрітися нарешті не на каві, а на репетиції.
Найбільша інтрига: хто ж співатиме?
Р.Ч.: А от тут починається містика. Ми спочатку планували, що співати буде один із наших ранніх голосів, Ромко Рось, людина-оркестр. Але через різні причини виявилось, що він не готовий. І от ми стоїмо після репетиції з Росем, розшарпані емоційно. Думаємо, що робити? Бо ще одна вокалістка, Ярка Якуб’як живе у Філадельфії, вона не приїде на репетицію. А далі ситуація вирішується направду за 10 секунд. Якби ми це все зняли та виклали TikTok чи у YouTube, ми мали б вже 10 мільйонів переглядів. Тому що в той момент, коли, здається «Альфа», Андрій Альфавіцький, сказав, що є такий Юрко «Леннон», він наші всі пісні знає. Саме в цей момент Юрко підходить і каже «Привіт!». Виявляється, в нього поряд теж була репетиція.
Так само було і з перкусією. «Альфа», якого ми знаємо десятки років, попросився до нас на репетицію просто, бо скучив за музикою. Тепер маємо повноцінного перкусиста. Так що виглядає, що Бозя на нашому боці.
Юрко, чому ви знаєте всі пісні «Мертвого півня»? Як так сталося?
Юрій Рокецький: Я навчився у львівському університеті, на юрфаці, але товаришував з багатьма творчими людьми. Я багато що взяв від них, зокрема музику «Мертвого півня». На початку 2000-х. ми багато ходили на концерти, в «Ляльку» наприклад. Фактично я був їх фанатом. Я був вражений і матеріалом, і формою виконання, і подачею, і взагалі. Це був справжній вибух в голові просто. Я якийсь період намагався не пропускати їх концертів. Здається, ми їх слухали з друзями цілодобово. Так воно мені якось і засіло в пам'яті. Хоча, казати, що я знаю геть усі пісні, перебільшення, Але багато, так.
Пізніше я теж почав займатися музикою. Ми перетиналися уже як колеги. Потім я почав уже серйозно грати в Green Silence. Ми навіть з «Мертвим півнем» разом виступали. Звичайно, вони як хедлайнери,
Р.Ч.: А я ще п'ять копійок хочу вставити. Вперше в групі «Мертвий півень» з'явився професійний, крутий юрист. Якщо вам треба послуги адвоката, звертайтесь.
Ю.Р.: Так, це мій хліб, але загалом я з музичної сім'ї, в мене батько є відомим скрипалем на Тернопільщині, тому в мене музика займає, фактично, величезну частину життя.
Не можу не спитати. Очевидно, що вас будуть порівнювати з Барбарою. Не боїтесь цього?
Ю.Р.: Місько Барбара то справжній феномен. Це дійсно була визначна особистість в українській культурі. І мені здається важливим, що ми плануємо займатися новою програмою, новими композиціями.
Крім того, що, звичайно, пісні «Мертового півня» абсолютно прекрасні, багато слухачів буде хотіти їх почути, це нормально. Ми будемо виконувати їх, скажімо так, максимально добре та якісно. Але все ж мені здається, що дуже важливо робити щось нове.
Я не Місько Барбара, я самодостатній музикант, в мене є свій досвід і свої амбіції. Я не хочу бути копією чи клоном. Це буде інша історія.
Зрештою, у «півнів» є такий досвід: Любко Футорський зовсім інакше співав ті самі пісні, але в нього була своя харизма, свій вайб. І це було цікаво. Тому це буде нова історія в житті «півнів».
Р.Ч.: Є кілька дуже важливих моментів, раз ти вже запитуєш про порівняння. Ми втратили Міська Барбару та Любка Футорського, вони в різний період були голосами «Мертвого півня», але не єдиними. Тобто не вони формували всю картину.
То розкажи, будь ласка, докладніше, як формується музика «Мертвого півня».
Р.Ч.: Ми завжди бачили «півнів» як велику сім'ю. Це велика родина, в якій в різні періоди мінялась, якщо можна так сказати, архітектура групи. Наприклад, коли ми виступали на «Вивиху» чи на «Червоній Руті» у 1991 році вокалістами були Ярина Якубяк та Любко Футорський. Це період «Б'ютифул Карпати», «Байки» тощо. Потім Любко пішов і тоді вокал «ліг» на Ромка Рося та Ярину Якубяк. Потім у Ярини дуже багато часу забирало навчання у консерваторії, в неї залишалось мало часу на репетиції, вона відійшла від процесу творення музики та перемістилась на бек-вокал. В цей момент фактично Місько Барбара, який був бек-вокалом, став фронтменом. І отут він починає рости, знаходить свою манеру.
Ми починаємо, по-перше, інші пісні робити, по-друге, в нас з'являється ось ця так звана «мертвопівнінська кухня», коли багато пісень мають трьох-чотирьох авторів. Хтось куплет приносить, хтось гітарний риф тощо. Тобто була алхімія, коли ми всі приносили ідеї, склеювали їх докупи, або ж ці ідеї народжувалися просто на репетиції.
Колись Ярка взяла дримбу і почала грати, «Джон» підхопив на басу, я на гітарі, Юрко Чопик теж. Місько після вступу відкривав збірку Андруховича, яка у нас була на репетиційні крапці, і зразу ж знайшов текст «Єдиноріг» і почав співати. З цього першого моменту у пісні жодна нота не змінилася.
Або хтось приносить пісню, ми її аранжуємо. Є й класичні авторські штуки, як, наприклад «Пастух Пустай», «Гобелен» «Джона» чи «Фаустове свято» Чопика.
Тому в нас є авторські композиції, є ті, де колективний автор. В цьому випадку всі зміни вокалістів, які у нас були, відбувались всередині ось такої структури. Бо ми ніколи не були групою, яка акомпанує солісту, всі однозначно є творцями, і в цьому випадку навіть тоді, коли Бозя забирає на небесний сейшн і Любка, і Міська, ми разом творимо. Юрко не сказав скромно, це він все робить інакше. І в нас навіть вже деякі речі, які ми зараз відновлюємо, вже звучать інакше.
Розкажи, будь ласка, про ваш сольний концерт.
Р.Ч.: Ми вже маємо дату першого, але не останнього сольного концерту. Хочемо серію концертів зробити, наскільки це нам війна дозволить. Але дата львівського концерту-повернення – 5 серпня. Ми вже знаємо, що це буде Fest Republic. Ми точно знаємо, що хочемо показати. Ми знаємо, що це буде по-дорослому. Я сподіваюся, що це буде аудіотеатральне, аудіовізуальне дійство. Попри війну, з Філадельфії літак полетить і Ярина Якуб’як обіцяє перед концертом на пару репетицій ще встигнути. Може і Ромко Рось заспіває щось, наприклад їх з Міськом «Коли ти смієшся», щоб це було оригінальним виконанням.
А що ж конкретно зміниться?
Р.Ч.: Чомусь саме під час репетицій приходять багато цікавих ідей, як прикрасити деякі старі композиції. Кухня аранжування у нас посилилась однозначно. Нам самим це цікаво. Це кайф. При цьому все виходить природно.
Розкажіть, будь ласка, про повернення з Жаданом. Ви ж на цьому концерті «засвітились» перший раз після великої перерви. Чому, власне, цей концерт?
Р.Ч.: Сергія ми знаємо вічність. Ми друзі, він нам страшенно близький творчо. В нас є добрі пісні на його вірші. До речі, Місько дуже любив «Я помру від застуди» виконувати. Також ми зробили з Сергієм «Переваги окупаційного режиму», драйвово звучить. Ну і ще ефект бумеранга спрацював. Колись давно в Харкові Жадан тролив Андруховича. Казав: «Ти ж метр, патріарх, старий, сивий письменник, якого милого тебе поперло на сцену в рокера побавитися?».
Тепер, коли бачу Жадана, я йому завжди нагадую цю цитату. Так що, якби нас запросив зібратись хтось інший, ми б може дискутували, а тут все зійшлось. Ще й нагода заспівати в Опері.
Для кого це кульмінація кар’єри, а ви ж з того починали.
Р.Ч.: Так, на «Вивиху», у виставі «Крейслер Імперіал».
Ю.Р.: Зараз фактично Львів є великим хабом, в якому перемішалася вся Україна, тож ми точно знаємо, що на концерті буде вся українська аудиторія, не тільки львів'яни.
До речі, про бумеранг. Зараз багато письменників виступає у супроводі групи. Ви ж були першими, хто зробив з письменників рокерів.
Р.Ч.: Так. Першим був Віктор Неборак зі своїм «Небо-Роком». Потім був «Цирк Вагабундо» у цирку, де були з нами Неборак та Андрухович. Він тоді був з рогами, у вигляді Вельзевула. Тоді «півнів» прийняли до АУП (Асоціація українських письменників). Туди входять лише дві групи: «Плач Єремії» та «Мертвий півень». Потім Юрко Покальчук з нами заспівав. У нього був такий супер-бас, що сусідський перфоратор під час ремонту відпочиває. Потім це все переросло в окремий проект «Вогні великого міста».
Ю.Р.: Мені здається, «Мертвий півень» доклався до відомості цих письменників на широкий загал. Я сам пригадую, що коли я дуже давно купував збірку Андруховича, то спочатку подивився, чи є мої улюблені пісні в ній. Власне, «півні» завжди дружили з доброю поезією.
Продовжуватиме це і в нових піснях?
Ю.Р.: Так. Наприклад я приніс один зі своїх улюблених віршів Антонича. Це, власне, пізній Антонич, де він пише про горлорізів, про повій, про темну сторону міста. І ця пісня називається «Балада провулка». Цей вірш я дуже давно знаю і люблю. І не тільки цей. Вийшов блюз такий похмурий, але класний.
Р.Ч.: В нас з Юрком спільні уподобання в поезії. Андрухович, Неборак, Лишега, частина раннього Калинця. Грицька Чубая нам совість не дозволяє хапати, але ми його любимо.
Ю.Р.: Як на мене, зараз Жадан довів, що є запит на українську поезію в музиці. І це дає дуже гарні шанси, надії на те, що можна творити. І ми бачимо молоде покоління, яке так само кайфує від якісної поезії. Мені здається, давно не було такого, щоб поети збирали просто величезні майданчики. Це надихає.