Сортування сміття все ще залишається досить екзотичною практикою для львів’ян, хоча все більше людей усвідомлюють її необхідність. Сьогодні гостем нашої студії є засновник соціального підприємства і громадської організації «Зелена коробка» Святослав Стець. Вітаю вас, Святославе.
Доброго дня.
Отже, ваша організація існує вже п’ять років. Чого вам вдалося досягнути за цей час?
Ми почали з нічого. Ми почали, коли виникла криза на Грибовицькому сміттєзвалищі – якраз після того це нас спонукало. І вирішили щось своїми силами зробити, якісь хоч маленькі кроки, що можливо. Почали просто з ідеї – в принципі, подумали, що треба просто просвітництвом займатися. Придумали систему лекцій про сортування і так далі, почали просто читати лекції – оголосили про те, що ми стартуємо.
Насправді ми були досить приємно здивовані, що купа організацій, навчальних закладів, компаній зверталися до нас по якісь лекції, про старт сортування як такого.
Тобто ви як екологи, просто як просвітники?
Так, ми не є за освітою екологи, ніяким чином, але просто тема була близька – і воно так зав’язалося, що почали ще глибше вникати в цю тему. І власне з цього і почали.
А що би це мало вирішити? Тому що сортування сміття – це не утилізація. Тоді у Львові було закрите Грибовицьке сміттєзвалище власне через надмір сміття. І як тут допоможе сортування?
Тоді в думці як було? Якщо (в ідеалі) в нас 80%, умовно 90% або більшість людей сортує, тоді фізично воно не може потрапити на сміттєзвалище. Тоді на сміттєзвалище може потрапити якийсь мінімум. Найбільше прагнемо до того, щоби взагалі нічого не потрапляло, тому що вторсировина (ми не називаємо ніколи сміттям) вся здатна переробитися ще раз у щось корисне.
Тому вже потім ми почали займатися збором відсортованого, вчити людей, як сортувати на практиці. І вже відтоді почали якусь частину так званого сміття перетворювати у вторсировину і забирати її цільово.
На вашому сайті сказано, що ви обслуговуєте роздільний збір відходів у сотнях квартир і офісів Львова.
Так.
Як це виглядає?
Ми на старті самому зрозуміли, що просто так працювати лекціями, просто розказувати людям про сортування – не окей. Якимось чином налагоджувати сортування – то є ближче до нашого шляху. І ми на початку зробили такий сервіс, налагодили його – своїми силами, своїм транспортом зробили мінімальну логістику по Львову. І власне компанії, організації, школи, садки та люди персонально по домах почали зголошуватися до нас на такий сервіс – що вони готові з нами сортувати по наших правилах, а ми будемо в них здійснювати забір вторсировини. Десь отак.
Тобто ви щодня об’їжджаєте?
Ну, не щодня, там є періодичність якась об’їзду. Але загалом зараз є більше ста організацій і приватних осіб, які з нами сортують постійно – це в такому вигляді, в домашньому. Бо ще є окремо сортувальня громадська, то там інша кількість людей.
Я запитаю у вас ще про громадську сортувальню. Але чим відрізняється… От ви сказали: «Наші правила сортування». У вас якісь особливі правила сортування? Бо у Львові ніби діє система роздільного збору сміття, стоять баки під будинками різні. Це щось інше?
Вона діє, вона ніби дуже схожа – але наша система сортування пов’язана з навчанням і з освітою, як сортувати. Ті контейнери, які стоять біля будинків, вони діяли би, якби люди мали достатню кількість знань по тому, як сортувати і переважна більшість людей би сортувала. Бо я знаю, що сміттєзбиральні компанії (це відомий факт), якщо вони бачать, умовно, що в контейнері для паперу чи для скла просто все разом, то вони це не будуть відсортовувати – вони змушені це викидати в загальний контейнер і вивозити на сміттєзвалище. В ідеалі система би працювала.
Тобто фактично після нас мало би це залишитися. Якби ми більше людей заангажували до такого сортування, вони би розуміли, що «ага, там ті контейнери великі, які стоять, – вони також такі самі, давайте ми теж будемо там сортувати». А допоки туди кидається загальне сміття – ну, отак виходить.
А в цих великих контейнерах це часто трапляється, що в контейнері для паперу є скло?
Ми колись комунікували, мали співпрацю з компанією, яка переробляє пластик тут у Львові – і вони ставлять оці сітки, в які пляшки збираються. То директор їхній постійно скаржився на те, що люди туди кидають все підряд: кульки зі сміттям, ну просто все, що можна кинути, що влазить – все і кидають. Вони це відсортовують, але їм це страшні зусилля, щоб це все відсортувати, пересортувати знову. І сировина тоді виходить дуже дорога, немає сенсу в такому зборі.
А як взагалі це можливо навчити? У вас невеличка громадська організація, наскільки я розумію. Як ви собі уявляєте: навчити весь Львів? Можливо, це мала би бути якась співпраця з міською владою? Я не знаю, керівники ЖЕК-ів чи голови ОСББ – чітко, на всіх під’їздах плакати з поясненнями.
Ми пробували працювати з ОСББ – де новий квартал будинків, де голова ОСББ був дуже проактивним, він хотів це організувати. З його подачі це мало вийти дуже класно, і всі, здається, сучасні люди готові сортувати і так далі. Але в нас там сортування потривало місяць (може, два) і не вийшло, оскільки все одно більша частина людей байдуже ставилися до того і кидали загальне своє сміття просто в ті контейнери, які в них були встановлені.
Тобто ми все одно проводили для них якісь зустрічі, лекції, навчання, і голова ОСББ зі своєї сторони їм розсилав постійно повідомлення, як треба робити і як не треба. Але це досить важко, такий важкий шлях.
Ми не одні, хто розповідає про сортування як таке, є й інші організації. Просто ми – єдині, хто займається такою системою, таким комплексом, що ми розказуємо, як сортувати, сортуємо і потім займаємося переробкою, пошуками місця, де переробляти і так далі.
В вас це називається «соціальне підприємство». У чому його соціальність, крім важливої такої соціальної функції?
Ми просто на початку вирішили, що будемо робити організацію, яка може сама себе утримувати, щоб ми не користувалися якимись проектами, грантами і так далі. І пріоритетом у нас якраз було забезпечення цього розвитку шляхом реалізації або товарів, або послуг. Власне таким чином ми зав’язали, що ми практично є самоокупними, самодостатніми. І за рахунок ми можемо допомагати – скажімо, до нас постійно звертаються з різних регіонів, і ми можемо допомагати, ставити схожі системи сортування в райцентрах Львівської області. І в інших містах, в інших областях також, але найбільше – це Стрий, Дрогобич, Городок, недавно Сокаль телефонували, теж хочуть налаштовувати сортування. Тобто це наш внесок, ми це поширюємо постійно.
Ви сказали про самоокупність. За рахунок чого? Ви берете гроші за вивіз?
Так, на початку ми пробували таку досить лояльну модель зробити, більш волонтерську, але вона провалилася, і ми сервіс зупинили майже на рік – саме сервіс вивозу, бо логістика дуже дорого коштувала нам. І тепер ця послуга для компаній є платною – і, в принципі, хто має можливість, кому таке окей, ми прораховуємо тарифи. І за рахунок цього ми можемо здійснювати ту діяльність плюс дофінансовувати інші наші проекти.
Тобто для мешканців це теж платна послуга?
Так, для мешканців теж платно.
І скільки це коштує?
Це дуже умовно – залежно від місця, де мешканці знаходяться. Десь у межах може бути 200 гривень за одноразовий забір – але це людина може збирати місяць, може два місяці збирати. Скажімо, в мене вдома контейнери стоять, то я вивожу сам їх десь раз на два місяці – назбирується та кількість, яку можна вивозити.
І органіку в тому числі?
Ні, з органікою ми не працюємо, це для нас дуже складно. З органікою є організації, які пробують працювати. Але це ще складніше, ніж із втор сировиною, тому що це такий досить трудомісткий процес. І якщо людина починає сортувати просто відходи, то ми тоді вже агітуємо, що ви вже досягли такого рівня, що можете починати і органіку. Бо ми це поки що не здатні організувати.
А чим це відрізняється від звичайної бізнес-моделі сміттєвих компаній, які вивозять? У вас теж сміттєва компанія, тільки маленька. Ви берете досить немалі гроші.
Не зовсім. Ми сортуємо на 20 фракцій, більше 20 фракцій – так не сортує жодна сміттєва компанія. І ми відсортовуємо, по-перше, крім навчальної, ми відсортовуємо дуже велику кількість вторсировини. По-друге, ми маємо оцю громадську сортувальню, яку утримуємо за наші кошти і куди мешканці можуть приїхати. Тобто не обов’язково замовляти наш сервіс. Бо сервіс коштує гроші тільки тому, що це є логістика і витрати.
Треба возити.
Так. Якщо людина готова сама приїхати своїм транспортом (до нас дуже багато людей приходять) на місце, на громадську сортувальню – вони можуть прийти, це відсортувати безкоштовно, там консультант їх навчить, покаже, розкаже, як все робити.
А як це виглядає? Люди привозять просто пакети сміття на вашу сортувальню?
Люди вже знають, які сортують. Вони насправді вже привозять відсортоване. Хтось вже знає, вже не перший рік сортує – то привозить таке, як треба.
Вже відсортоване?
Так, чисте, готове. Є люди, які привозять якісь речі, які ще треба пересортувати додатково – і вони там на місці вчаться. Є щось таке, що не переробляється, що ми просто не знаємо, куди переробити. Ми постійно шукаємо шляхи, постійно обдзвонюємо компанії переробні, чи вони готові такий вид пластику переробляти, чи таку вторсировину. І, відповідно, деякі є речі, які ми не збираємо.
Але ми дуже сильно розшири спектр того, що ми можемо збирати. Бо познаходили і переробників, і заготівельників різних. Просто є сировина, яку ніколи не будуть збирати сміттєві компанії – бо вона є невигідною, вона або їм буде збиткова, або по нулях.
Тобто ви взагалі все сміття збираєте?
Практично все, що є.
Якесь будівельне?
Ні, будівельне ні, бо це зовсім інша сфера – це габаритне й інше трошки. Ми не збираємо буквально кілька видів пакування і, можливо, кілька видів тари від продуктів, які просто реально не переробляються – нема такої системи переробки. А так, в більшості все, що ви бачите на полицях в магазинах, вся упаковка – ми все переробляємо.
Як це виглядає? Це якийсь відкритий майданчик? Ви казали, що його утримуєте своїм коштом.
Так, ми маємо невелике приміщення плюс чучуть території, де теж організували ці беги, які стоять навколо місця, де люди можуть скидати своє відсортоване. Ну і, власне, все там дуже просто: є консультант, є місця, де потрібно відскладати все. Людина приходить, сортує, їй консультант показує, що і як, що і куди, чому це не переробляється. Десь так.
У вас на сайті так само сказано, що можна долучитися до діяльності вашої компанії в тому сенсі, що волонтери або грішми допомогти. Але, з іншого боку, ви кажете, що ви – самоокупні. Я так розумію, що ваші консультанти працюють за зарплату?
У нас все волонтери. В принципі, в нас є десь 15 людей, які більш-менш постійно працюють з нами вже досить довго. Коштує утримувати саму сортувальню як територію, комунальні і так далі, плюс там інші витратні ресурси.
А чим ви мотивуєте оцих волонтерів?
Ми теж були здивовані, коли сортували, ще в 2016 році. Ми думали, що ми самі, кілька людей придумали – почнемо і на тому закінчимо. Але виявилося, що у Львові є достатньо людей, яким просто це теж болить, теж цікаво, і вони готові тратити якусь частину свого часу. Переважно вона працює в нас у такий час, що коли це студенти – це з четвертої години, з п’ятої, вони мають можливість прийти, допомогти, бо в них уже є якийсь вільний час, тобто вони свій вільний час використовують на таку благодійність.
Я це розумію, але дуже часто люди, особливо в такій волонтерській діяльності, захоплюються: «Ну окей, кілька місяців я там допомагав, задовольнив своє бажання допомогти суспільству». Але постійно…
У нас люди насправді міняються, так. Є люди, які просто нову професію починають, чи якусь нову роботу, чи закінчують студентство.
Але все одно є потік цих охочих, яким ви не платите?
В принципі, постійно є потік охочих, які просто на безоплатній основі виконують таку роль. Є люди, яким ми просто компенсуємо як організація їхній робочий час. Це теж не можна сказати, що це оплата – це відрядні, чи як, можна по-різному це назвати. Це просто люди, які… Наприклад, якщо водій, який виїжджає на маршрут, він тратить силу і робочий день свій, але він це робить теж на умовно-добровільних засадах, таких чисто партнерських. І ми маємо якусь можливість компенсувати йому.
А ці водії – це теж волонтери, ви просто компенсуєте їм бензин?
Фактично, це такі волонтери, яким…
Власним транспортом возять?
Ні, це наш транспорт. Якраз що ми досягнули, це наше досягнення: ми збирали кошти власними силами, плюс нам вдалося залучити один невеличкий грант, і ми минулого року (чи це вже позаминулого року) купили власний транспорт.
Це не дуже невеличкий.
Вантажний автомобіль, вантажний бус – нам його достатньо цілком для наших потреб. Ми там про нього теж мріяли. Бо ми починали теж з позиченого – ми просто домовилися з друзями, які мало використовували свій транспорт: «Давайте, ми будемо кілька днів на тиждень використовувати». Їм було окей. А тепер ми перейшли трошки на інший рівень і вже маємо свій транспорт – ну, десь отак.
П’ять років існує ваша організація – що далі? Як ви собі це уявляєте?
Зараз ми зробили кроки вперед тим, що ми два роки тому виграли громадський бюджет.
Це великий проект чи маленький?
Маленький, але нам його досить. Наша суть – реалізовувати якісь речі, тому ми порахували, що цього має бути досить. Ми два роки тому його виграли, але тільки цього року вдалося його зрушити з місця. Там було багато проблем з місцем – з локацією, де ми маємо це розміщувати.
Ви маєте на увазі цю сортувальню громадську?
Так, так. Наш проект був просто під нову громадську сортувальню, бо в нас наплив дуже великий, нам потрібно розосередити, зробити в іншому місці у Львові, щоб було мешканцям зручніше. І ми аж тепер знайшли якесь нове приміщення, яке трошки в іншій локації – але воно трошки більше, ніж ми очікували. І в ході переговорів з міською радою ми дійшли згоди, що там має бути щось більше, ніж громадська сортувальня – бо є можливість. І ми там, в принципі, плануємо реалізувати трошки більший проект, цікавіший.
Скажете, який?
Умовна назва його – це буде екохаб. Це буде місце, яке буде концентрувати екологічно свідомих громадян, місце для такої активності. І в тому районі, де воно буде, там немає подібних місць, де могла би громада збиратися. Ми собі так навіть задумали, що ми там передбачимо місце…
Це якесь громадське місце, це не буде сортувальний майданчик?
Це буде сортувальна станція плюс громадське місце, в якому ми будемо говорити більше про екологію, лекторій, більше розказувати. Плюс місце, де ми хочемо зробити так, щоб люди з району – умовно, збори ОСББ вони могли в нас провести просто так. тоді вони будуть теж перейматися, більше залучатися до екології – і вони будуть мати місце збору, щоб не під під’їздом.
Ви згадали, що все-таки у вас є якась співпраця з міською радою. Чи не варто масштабувати оцю просвітницьку кампанію на все місто? Якщо вам не вийшло з одним ОСББ, можливо, це якось адміністративними методами, що «ну, давайте…»? Я розумію, що 100% мешканців ніколи не будуть сортувати. Хоча в Німеччині, напевно, коли штрафують – це вони мусять.
Це трошки інший підхід.
Але принаймні якась більшість буде це робити.
Воно могло би працювати. Але, по-перше, це роки – це точно не робиться вже і зараз. І це точно не вирішується контейнерами, які виставлені, на які поставлено, куди що кидати. Це точно просвітництво. Ми дуже довго думали над тим, як зробити так, щоб люди почали сортувати.
Насправді заставити будь-яким іншим адмінметодом – це неможливо. І просто для галочки ми можемо прочитати лекції, ми можемо розказувати, ми можемо записати відеоуроки по тому, як сортувати. Можна їх демонструвати в школах, що ми теж робили багато разів. Але якщо нема людини, яка тим запалюється, немає людей, які готові цей процес тягнути...
В конкретному будинку?
…у конкретному будинку, установі і так далі, то воно не буде працювати. Тобто хоча б якась ініціативна група, які готові до того братися, які готові за тим слідкувати і з людьми спілкуватися на місцях.
Ну, запалюється… Дивіться, в нас у кожному районі є двірники, які отримують зарплату. Їм може не дуже подобається підмітати і вони не запалюються цим, але це така їхня робота. Очевидно, мерія чи міськрада могли би цьому якось сприяти, щоби були ці відповідальні люди, які виконують цю роботу. Ні?
Теоретично – так. Але, з іншого боку, якщо ми говоримо про те, що це буде освітній формат, що це будуть якісь лекції і так далі – вони не можуть бути на якійсь такій примусовій основі.
Ну зрозуміло, якщо лекції – то так.
Все одно добровільно. Так само, як заставити сортувати. Якщо можна систему зовсім у корені поміняти – то так, тоді зробити, як у деяких європейських країнах, коли кожен контейнерний майданчик у будинку є закритий повністю, і тільки мешканці мають доступ, і компанії перевіряють, чи там окей посортовано, а якщо не окей – то з них знімають штрафи. Система є, але в нас до цього поки що досить далеко.
Тому наша роль у просвітництві така, яка вона зараз є – це поки що наш максимум. Ну, і нас не так багато, щоби це реалізувати. Хоча з містом ми постійно на зв’язку, постійно на контакті, і з паном Андрієм Москаленком постійно маємо якісь зустрічі. То якщо би виникла якась можливість, ідея, десь би хтось щось придумав із нас – то, я думаю, ми би це реалізовували.
Зрозуміло, дякую – час наш, на жаль, добіг кінця. Нагадаю нашим глядачам, що сьогодні у нашій студії був співзасновник соціального підприємства і громадської організації «Зелена коробка» Святослав Стець.