Тупа жир паті

17 жовтня, в суботу, в клубі "Одневсе" відбувся концерт інді-музики під назвою "Тупа жир паті", в якому взяло участь 5 місцевих команд. Головним організатором виступив барабанщик гурту Dalai Lama Сергій Немирський.

Його група не давала повноцінного концерту ще з березня, а нового матеріалу було більше, ніж достатньо, та й народ «вКонтактє» та інших соцмережах просив. Довелося піднапружитися й влаштувати концерт собі, а заодно своїм колегам по цеху Dracula Drops D,  Poupee F, ПроДЖектор ДЖміль та Верховна Зрада.

Клуб, заморожений півтори роки тому, спеціально відкрився з такої нагоди. Зігрівати його, правда, довелося публіці й музикантам своїми тілами, тому міра "розігріву" публіки відчувалася буквально. Всупереч провальності більшості цьогорічних фестивалів (бо привид кризи досі літає в повітрі), на цей народу з'явилося більше, ніж досить ще до початку концерту, так що Dracula Drops D, які відкривали концерт, увагою обділені не були. З самого початку вони представили до уваги публіки набір соковитого альтернативного року, іноді спокійного й самозаглибленого, але частіше розпачливого й пронизливого. Танцювати під їхню музику не виходило ніяк, тож публіка слухала уважно і ввічливо, але дещо знуджено – приводу порухатися не було, а на початок концерту розім’ятися хотілося. Проблема групи – у відсутності мелодій, які б легко запам’ятовувалися і, як наслідок, відсутність потенційних хітів (ледве не написав "хітова імпотенція"). Також музикантам можна закинути  непродуманість концертної послідовності: закінчувати прийнято чимось, що запам'ятається і залишить приємний настрій (з їх репертуару на цю роль претендує хіба пісня "Run, Forrest, run!"); вони ж закінчили цілком прохідною композицією.

Наступними на сцену вийшли Poupee F. Організатори планували поставити їх першими, але барабанщик не встигав потрапити в клуб на початок вечірки. А жаль – якраз це на початок було б доречнішим. Суміш диско, панку і рейву з божевільними клавішними пасажами, прямим бітом, легкими мелодіями, драйвовим виконанням і дівчиною на бас-гітарі (рідкість, все ж). Ця група завела би й мертвих, а живі відривалися під неї, аж гей. "Так звучали би Kraftwerk на сільському весіллі" – іронізував один слухач. Скоріше Daft Punk, – додам від себе.

ПроДЖектор ДЖміль, що вийшли третіми, нарешті принесли на сцену українську мову (попередні групи співали англійською). Група, стиль якої можна визначити як джангл-рок, незвична передовсім своїм інструментарієм: до ударних, басу й гітари вони додали ще флейту (на жаль, партіями більше схожу на Fleur , ніж на Jethro Tull).  Групі притаманне драйвове виконання, гарні аранжування, незвичне звучання. Особливої похвали заслуговує партія ударних, яка маневрувала ледве чи не всіма жанрами між хард-роком і драм-н-басом через панк і диско – я би був у захваті від виступу, якби композиції були продуманішими за структурою, а флейтист не фальшивив би так безбожно. З представлених груп ця була найроковішою.

Ветерани львівської сцени Верховна Зрада знесли слухачам дах остаточно. Я взагалі здивувався, що львівська група доросла до такого рівня. Рокові елементи (дається взнаки ню-металове минуле) змінялися жорсткою електронщиною, а ті, в свою чергу – тріп-хоповими. Психоделічний ефект був забезпечений до кінця сету, і тріп важко було назвати легким: музика то піднімала в повітря, то втоптувала в землю, то переселяла в царство мертвих душ. Професійність і зіграність групи – на висоті. Львівським виконавцям варто вчитися в цих хлопців. Великою мірою враження створювали електронні ефекти, накладені на вокал (прості технічно, але майстерно виконані), завдяки яким голос вокаліста перетворювався на голос привида, відривався від свого носія і цілком самостійно літав між стінами залу, аж доки не виривався на свободу, щоб врешті зникнути у  холодному сихівському небі.

Хедлайнерами вечора була, звісно ж, Dalai Lama, яка побудувала виступ виключно на нових піснях. Їхня програма складалася з двох частин: в першій виконували гітарний інді-рок, в другій додалася клавіша і електронні ефекти на вокалі. Оскільки Dalai Lama вже має виданий альбом (з представлених команд цим може похвалитися тільки Dracula Drops D), то було з чим порівнювати: з часу дебютника група трохи вдосконалила виконавську техніку (відчувалося, що програма добре відрепетирувана), аранжування, але головна проблема з композицією і мелодикою таки залишилася. Мені їхні пісні видаються недоробленими ескізами, теми яких вимагають продовження й розширення. Кілька пісень в другій частині, все-таки, їм вдалися на всі сто, вони потішили публіку дійсно "жирним" звучанням і драйвовими мелодіями. Видно було, що публіка непогано ознайомлена з репертуаром групи, та на біс вимагала тільки пісню "Бантики"  з дебютника "The sixth turtle" і не інакшу.

Після концерту ще пару годин тривало afterparty за участі ді-джеїв Andripikus та Dinares.

Що ж, "Тупа жир" вийшов дійсно «жирним». Насправді тішить, що у Львові відбуваються такі концерти з хорошим звуком, цікавими гуртами (які можна критикувати, але не освистувати). Тішить, що такі концерти можуть привабити багато людей. Не тішить тільки те, що організовувати їх мусять самі музиканти: клеїти афіші, зичити на апаратуру й приміщення, прибирати клуб після концерту – і в результаті все одно опинятися в мінусах. Ця музика й ці групи заслуговують на кращу долю, але поки у Львові не буде клубу, який створить моду на якісну інді-музику, (якої в Україні повно, тож такому клубові пустувати б не довелося), доти такі концерти будуть збитковими.