До Львова приїхали колядники із карпатського села Криворівня. Для львів'ян віншують, колядують і трембітають, як це робили упродовж сотень років їхні діди-прадіди. Така традиція збереглася лише де-не-де у Карпатах.
«У себе, в Криворівні, ми 4 дні безперестанку колядували. Доносимо коляду навіть у дуже високі гори, високі полонини, де є кожна хата. І зараз приїхали подарувати цей наш різдвяний колорит, гуцульський настрій львів'янам», – одразу по приїзді розповів колядник Петро Марусяк.
У 80-х роках через заборону радянської влади ця традиція занепадала і могла вмерти, але молоді хлопці зібралися і встигли перейняти від дідусів обряд.
Відтоді щороку на Різдво сотні місцевих гуцулів діляться на ватаги, аби не оминути жодної хати, навіть там, де ніхто не живе.
У хаті, де ґазда приймає, колядують по 3 години, бо ж заспівати треба кожному члену родини, навіть тваринам.
«Є в нас коляди за померлих, є така, як «Дєкувати столови». Не називається, наприклад, дякувати господареві, що нас приймав, а ми дякуємо столові, у тому числі вже і господарю. Потім, котрі господарі мають бджоли, то танцюємо для бджіл такий танець «Круглєк», – поділився колядник Василь Зеленчук.
На коляді з музичних інструментів обов'язковими є скрипка, трембіти і роги.
«Ріг був для зв'язку між людьми. Колись давно не було телефонів і люди використовували його, щоб давати знати, де вони є. А нині з допомогою рога ми сповіщаємо, що наближаємося до хати з колядою», – додав колядник Захар Кермощук.
Захар сам попросився до гурту колядників, бо, каже, це неймовірні емоції.
«У нас, в Криворівні, от як ми ходимо в гори, вершини, знаєте, такий краєвид. Подуєш в цей ріг і душі стає легко», – зізнався Захар Кермощук.
Колядники з Криворівні уже дали три концерти у Львові і ще трембітатимуть у суботу, 16 січня, у театрі імені Марії Заньковецької.
Ми використовуємо