До глядача звернені більше двадцяти чоловічих облич, які за одну ніч вкрилися глибокими зморшками. Спочатку музейники Галереї мистецтв імені Бориса Возницького хотіли фотографувати матерів, але згодом вирішили зупинитися таки на батькові, бо через війну перервано передачу коду роду від тата до сина.
«Завжди батько як в тіні, але генетично закладено цей зв’язок між батьком і сином. Ми розмірковували і зійшлися на тому, що «Батько Героя», показати ці хвилювання і ці борозни болю,які лягли на їхні обличчя, їх проілюструвати і тому великий формат, монументальне чорно-біле фото», — розповідає координатор проекту Христина Береговська.
Петро Гурняк — батько пластуна, волонтера і добровольця Віктора Гурняка. Попри біль, який залишиться назавжди, він пишається тим, що син виніс із поля бою більше 60 поранених побратимів.
«Так як пластун, він своєї честі і гордості. Присяги не зламав, залишився вірним пластуном, українцем. І всі молоді хлопці повинні гордитися, пишатися і я тим більше горджуся, що у мене син герой», — каже батько героя Віктора Гурняка Петро Гурняк.
А Іван Колодій похоронив сина, якому було лише 20. Лише тепер батько дізнається подробиці про Зеновія.
«Хлопці про нього розказували дуже добре, мені аж було так... та я знав, що він такий. Кажуть, було так, що він на блок-пості стояв, машини перевіряли. Було так, що не було що їсти, а Зеньо пішов, каже, і приніс. Мав чи знайомих, чи де, ніхто не знав», — розповів батько героя Зеновія Колодія Іван Колодій.
Родини героїв охоче погоджувалися фотографуватися, аби імен їхніх синів не забули. П’ятеро фотографів робили світлини, а окрім того записали більше 60 годин відеоінтерв’ю і змонтували фільм.