«У мене є мрія – поселити у Львові сім'ю зубрів»

У жовтні цього року Львів отримав нагороду «Найкраще екологічне місто» в межах Kyiv Smart City Forum у категорії міст з населенням понад 100 тис. мешканців. Відзнака стала проміжним підсумком роботи команди управління екології Львівської міськради. Тішить і те, що тема екології звучала й під час виборчої кампанії у Львові, що також свідчить про актуальність теми.

Тож як Львів пристосовується до змін клімату? І до чого тут План заходів «Зеленого міста», який для Львова, єдиного міста в Україні, розробили за фінансування ЄБРР? Про це, а також про тендери для науковців, правильне кронування дерев, нові парки і відродження водойм ми поговорили з урбаністкою Олександрою Сладковою, начальницею управління екології та природних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради.

«Дискусії в сім'ї щодо містобудування навчили мене не маргіналізувати опонента»

З чого почався ваш інтерес до міських тем?

Я виросла в сім'ї архітекторів, але в підсумку вступила на міжнародні відносини, хоча це було не зовсім «моє». Я чомусь вважала, що архітектура – це лише будівлі, тому і не дуже шкодувала через свій вибір. Але, так чи інакше, я з дитинства слухала вдома речі, пов'язані з містобудуванням. Пригадую свої перші поїздки закордон: мене цікавило, а як у них ростуть дерева, як виглядають тротуари, парки… Зрештою, я зрозуміла, що вулиця – це не просто дорога і два хідники, вона влаштована набагато складніше.

Павло Голубець, Олександра Сладкова та Олександр Шутюк під час акції з озеленення трамвайної лінії на Сихів у 2019 році (фото Майстерні міста)

На той час у нас, мабуть, і слова «урбаністика» майже не чули.

Мабуть, що так. Я чітко пам'ятаю, як вперше відвідала захід на цю тематику – це була лекція і показ фільму у політехніці, присвячені площі Липневій. Я покликала з собою мою бабусю, у якої досвід у містобудуванні – 50 років. Все, що показали і розповіли під час лекції для мене було цікавим і абсолютно зрозумілим. А от бабця поставилась до цього не дуже схвально – у неї був свій підхід, який і критикували під час заходу. І хоча вона для мене завжди була великим авторитетом, з того часу розкол у нашій родині з приводу містобудування нікуди не дівся. Час від часу виникають суперечки, інколи доходило навіть до підвищених тонів. Водночас, я усвідомлюю, що моя сім'я – професіонали у своїй сфері, і дискусії з ними навчили мене не намагатися марґіналізувати опонента, а спробувати донести свою позицію аргументовано і у спосіб діалогу.

Для керівників районів регулярно проводяться лекції (фото Олександри Сладкової)

Я ознайомився з вашою біографією на сайті міськради, і чи не вся ваша професійна діяльність так чи інакше була пов'язана з урбаністикою.

Я прийшла у міськраду 9 років тому молодшим аналітиком «Інституту Міста», де писала гранти. В певний період мене зацікавили гранти на урбаністично-екологічну тематику, і потім мене запросили працювати безпосередньо в цю сферу. Тоді я перейшла від якихось абстрактних проектів, реалізація яких була примарним майбутнім, до безпосереднього втілення речей на практиці.

Що було першим кроком у цій діяльності?

Посадка сакур на вул. Городоцькій разом з Олександром Шутюком. Тоді мені це здавалось якоюсь фантастикою. Я переживала за все – екскаватор не доїде, щось трапиться під час копання… Але все вдалося. Потім ми сиділи втомлені біля університету і думали – неймовірно, за один день ти маєш результат, який житиме з тобою роками.

Сакури на вулиці Городоцькій (фото Олександра Шутюка)

На сайті міськради також вказано, що ви реалізували понад 30 різноманітних проектів. Які з них для вас були найцікавішими?

Перше, що спадає на думку, – це площа Двірцева. Я долучилась на самих початках і протягом двох років фактично безоплатно і часом в запеклих суперечках працювала над концептуалізацією проекту: від моменту «з площею треба щось робити» до укладення договору про початок робіт. Звісно, Двірцева – це результат синергії десятків моїх колег, але я впевнена, що без мене вона була б іншою.

Площа Двірцева після реконструкції (фото Олександра Шутюка)

Другим проектом, який я дуже люблю, було відправлення наших дітей в Італію. Я хотіла, щоб учні художніх шкіл знали, що малювання – це не лише стояти на вулиці і малювати портрети чи пейзажі, що можна створювати мультики, відеоігри, влаштовувати перформанси, працювати ландшафтними архітекторами… Рік я шукала фінансування і лише з третього разу одна з компаній виділила 20 тис. євро, і ми відправили 19 дітей на п'ять днів у Мілан, де вони відвідали музеї концептуального дизайну, автомобілів, моди, дивилися, як люди працюють в академії дизайну. Ця поїздка дуже змінила їхній світогляд, зі мною досі на вулиці вітаються колишні учасники цієї мандрівки.

Трамвайна лінія на Сихів (фото Олександра Шутюка)

Щодо озеленення, то це – Сихівська лінія. Цей проект триває досі – в підсумку плануємо висадити біля 500 дерев вздовж трамвайних колій. Є ідея, щоб між зупинками були дуже різні дерева – таким чином можна урізноманітнити сихівську монотонність і допомогти людям орієнтуватися. Наприклад, щоб людина знала, що її зупинка – після горобин, кленів чи тюльпанових дерев.

Озеленення на вул. Руданського (фото Олександри Сладкової)

Не можу не згадати пішоходизацію вул. Руданського з багаторівневим озелененням – це цілком європейський рівень.

Екологічний порядок денний Львова

Як виглядає Львів у природоохоронному плані на тлі інших міст України?

Коли ми ділимось досвідом на форумах чи конференціях, багато з того, що ми робимо і вважаємо само собою зрозумілим, для представників інших міст здається чимось фантастичним. Проте мені чужа оця «львівська пихатість» – багато де роблять класні речі, до того ж у кожному місті існують свої умови діяльності, які важко порівнювати. Це радше показує, що за того самого законодавства, практика може бути зовсім різною. У Львові, мабуть, є певна політична культура управління містом, ну а також завжди обурені львів'яни (посміхається).

Львів став першим в Україні містом, для якого за кошти ЄБРР розробили План заходів «Зеленого міста». Розкажіть детальніше про цей документ.

Такі плани є актуальними саме для пострадянського простору, де культура інтегрованого розвитку міст лише зароджується. У нас часто напрацьовують стратегію, щоб показати, що вона є. А її якість та доцільність викликають питання. Крім того, коли починають робити щось в одній галузі, це може створити проблеми в іншій, різні підрозділи між собою не комунікують.

Зараз міста отримали змогу самостійно звертатися по кредити до міжнародних фінансових установ. Останні повинні розуміти, що проект, на який просять кошти, не створить ще більше проблем, аніж було до того. Водночас ці установи не можуть проаналізувати і передбачити всі ризики. Зелений план існує для того, щоб кредитори бачили, на що варто виділяти фінансування, а на що – ні. Мета Плану заходів «Зеленого міста» – поглянути на всі інвестиції з точки зору охорони довкілля і сталого розвитку. Також він допомагає зрозуміти, що скільки коштує – це комплексний аналіз міста.

Раніше ви повідомляли, що плануєте провести дослідження потенційних змін клімату у Львові до 2100 року. Як просувається ця справа?

У нас триває тендер. Ми оголошуємо чимало закупівель досліджень, але поки маємо небагато угод з науковцями. Здається, цей ринок фактично не існував раніше. Наукові установи просто не звикли подаватися на подібні тендери, працювати на замовлення органів місцевого самоврядування щодо досліджень. Але ми стараємось їх залучати, працюємо з науковими установами різних міст.

Наша мета – зрозуміти, як зміни клімату проявляються у Львові. ЛНУ ім. Франка має свою метеорологічну станцію в Брюховичах, де є оцифровані дані щонайменше за останні 50 років. На основі цього можна робити прогнози і аналізувати зміни. За попередніми висновками, середньорічна температура у Львові піднялась на три градуси, змінився і характер опадів: вони стали менш частими, але більш інтенсивними. Спостерігаємо забагато води на вулицях короткочасно і відсутність води у довші періоди, як наслідок – висихання ґрунтів. А це означає, що дорослі дерева, посаджені 100 років тому, загалом адаптувалися, хоча не всі, але для нових насаджень нам потрібно вибирати дерева, які є більш пристосованими до змін клімату.

Висадження нових дерев (фото Олександри Сладкової)

Це я кажу лише про ботаніку. А ще є фауна. Коли ми садимо місцеві види – ми підтримуємо фауну. Втім, якщо садимо щось більш пристосоване, воно може перетворитись на інвазивний вид. За ним іде інвазивний шкідник, який не має тут природного стримування. Є ризик розбалансувати екосистеми – треба завжди пам'ятати, що ми маємо справу з цілим ланцюжком наслідків, які проявляються багато років. Кліщі, падіння рівня ґрунтових вод, всихання нових саджанців – це все результати того, що ми робили останні 50 років. Додаються і нові виклики, як от хімічні миючі засоби.

Хто працює у вашій команді?

У нас в управлінні є 15 людей. Я не еколог за освітою, але решта 14 колег – всі екологи з різною спеціалізацією: гідрогеологи, дендрологи, зоологи і так далі. Мені ж потрібно розбиратись у кожній галузі. Тому я щодня вчуся і щодня опановую нові сфери, читаю останні дослідження і звертаюсь до фахівців.

У співпраці з ЛНУ в серпні ми хотіли провести міжнародний арбористичний форум (арбористика – комплекс заходів з лікування та догляду за деревами – ред.). Ясна річ, через пандемію це було неможливо. Сподіваюсь, навесні нам це вдасться. У нас взагалі дуже мало спеціалістів з лікування дерев. Я сама зараз проходжу онлайн-курси від Міжнародної асоціації арбористів, щоб поєднати свій досвід з останніми світовими трендами.

Часто виникають конфлікти з мешканцями, які протестують проти зрізання старих дерев...

Я розумію, що раніше практика була не завжди вдалою, але зараз ми зрізаємо лише гірші з гірших дерев. Потрібно розуміти, що їх необхідно поступово замінювати, бо якщо відтягувати до останнього, настане момент, коли потрібно буде зрізати дуже багато дерев водночас, а нові будуть рости ще довго – і ми матимемо років десять лисе місто. При посадці нових дерев ми підбираємо нові стійкі види, які пристосовані до паразитів та проблем міста.

В Україні дуже поширена практика «радикального» обрізання гілок, коли від дерева лишається голий стовп. Чи існує співпраця з комунальниками у цій сфері?

До речі, я кажу не «обрізка», а «догляд за кроною». Те, про що ви говорите, гарантовано є шкідництвом, і цю практику потрібно було якнайшвидше припинити, бо вона мала страшні наслідки: дерева гинули або відновлювались десятиліттями. У Львові ми це вже припинили.

Яким чином?

Протягом п'яти останніх років я щороку намагалась донести керівникам районів, що так робити не можна. Але ці наради нічого не давали, бо не було загальної позиції міста. Потім ми зробили петицію, і міський голова усвідомив, як неправильно у нас чинили раніше, і попросив мене прочитати лекцію всім відповідним службам в його присутності. Ну а потім мене запросили очолити управління екології. Кронувати дерева перестали, але почали робити інші помилки. Раз на півроку я проводжу навчання для всіх, хто доглядає за деревами у місті. У найскладніших питаннях ми виїжджаємо на місце, я сідаю в кошик підйомника і показую, що потрібно робити. Якби я сама не користувалась бензопилою і не вміла обрізати дерева, це було би безглуздо. Звісно, інколи це фізично важко.

А як щодо посипання вулиць сіллю в зимовий період?

Є пропозиції по бішофіту (спеціальна хімічна речовина проти ожеледі – ред.). До підбору речовини потрібно підходити відповідально: пісок замулює дощоприймачі, що створює проблеми для водоканалу, сіль шкодить ґрунтам і зеленим насадженням. Також потрібно подумати про те, що потрапить до річок разом з дощовим стоком, якщо він не проходить через очисні споруди. У мене поки немає чіткого рішення з цього приводу. Втім, це те, що можна змінити за один рік, подібно як з косінням трави. А от наслідки кронування дерев потрібно розрулювати 30-40 років, тому передусім потрібно було це зупинити.

Повернення природи у місто: парки, ставки і річка

Поговорімо про парки. Багато парків Львова були закладені за радянських часів. Чи планується створення нових парків сьогодні? Яка в цілому ситуація з підтриманням існуючих зелених зон?

Недавно я порахувала показники озеленення на особу. У Львові це – 33 кв. м на одного мешканця. ДБН вимагає мінімум 12 м², тому у Львові з цим все в порядку. З іншого боку, це не привід розслабитися. У нас ще є 200 га територій, які фактично є рекреаційними зонами загального користування, але не мають відповідного статусу. Щоб ви розуміли, зараз в межах міста є 1100 га парків і ще 1100 га лісів. Ми можемо ще більше розширити цей фонд за рахунок 200 га, про які я сказала. Фактично, вони вже є парками. Це, наприклад, територія біля цитаделі, психіатричної лікарні, СКА. Все, що має більше 2 га, може стати парком, менше – сквером. Це захистить їх від знищення.

Ми переглядаємо зараз деякі зелені зони. Наприклад, до останнього часу озеро Стосика на Замарстинівській, 270 вважалось за генпланом технічною водоймою. А там навіть черепашки живуть, це озеро дуже добре наповнюється потічками з Винниківського лісу. Ця територія має стати парком. Є ще дві водойми біля вулиць Рахівської та Райдужної – донедавна вони перебували на балансі домобудівного комбінату. Тепер вони йому не треба і їх передадуть місту – нас радує будь-яка водойма. Щоправда, по них проходить проектована вул. Хуторівка, але чи потрібно це ціною двох озер?

Ви вже зачепили тему водойм. З цим у нас у місті доволі складно. Що можна очікувати на цьому напрямі?

Я дуже заздрю містам, які мають великі водойми. Ми унікальні в цьому плані – наше місто стоїть на вододілі. Проте в межах Львова є 1,5 км того, що має статус річки – це Зубра. Полтву відкрити не вдасться, а от навести лад з Зуброю доволі просто – достатньо просто забрати ті стоки, які в неї не мають потрапляти.

Олександра Сладкова обстежує місце виходу Зубри на поверхню (фото Андрія Риштуна)

Там планується облаштування якоїсь набережної зони?

Думки про облаштування набережної мають сенс тоді, коли вода є чистою. Зараз Зубра має дуже близьке до природного русло – там багато рослин, вода тече по ґрунту, там є бактерії, які хоч якось розкладають все те, що зливають у річку. Поки в нас не буде очищений стік, ми не можемо чіпати русло. Тут підходи змінюються так само, як з автомобілізацією: раніше річки бетонували, випрямляли, поглиблювали русло, будували гідротехнічні споруди, а потім проаналізували досвід і замислились, чи варто було це робити?

Окрім Зубри, є й інші ідеї, наприклад, стосовно Пелчинського ставу і Сихівського (колишнього Піонерського) озера. Що з цього є найбільш реальним?

Усе це реально, питання у пріоритетах. Площа всіх 82 водойм Львова складає трохи більше 30 га. Площа 45 водойм, доступних для львів'ян – 18 га. Часто це «калюжки» по 0,2-0,3 га, от Левандівське озеро – це вже 1,2 га. Водночас, Пелчинський і Панянський стави колись займали 5 га. Це не означає, що їх можна відновити у повному обсязі, але 1-2 га ми можемо зробити. Це обійдеться десь у 30% від вартості реконструкції вул. Вітовського. Сихівське озеро колись займало аж 20 га і його реально відновити, якщо будуть нормалізовані стоки.

Візуалізація Пелчинського ставу

Коли Сихівське озеро може стати реальністю?

Я сподіваюсь, що за 2-3 роки ми наведемо лад зі стоком Зубри і за 5 років ми зможемо думати про облаштування і наповнення цього ставу. Він потрібен катастрофічно – Сихівський район має лише два парки. І якщо Зубрівський лісопарк, до якого входить парк Івана-Павла ІІ, назвуть усі, то про парк Архангела Михаїла, що розташований за автовокзалом, не знають навіть деякі місцеві депутати. Зубрівський лісопарк має величезний потенціал. Зубра – це місцевість, в якій 250 років тому водилися зубри. У мене є екологічна мрія – зробити там великий вольєр, як у Домажирі, де можна поселити сім'ю зубрів. Там є дубовий ліс, де росте папороть, якою харчуються зубри. На 95 га парку Івана-Павла ІІ вміститься і став, і вольєр з зубрами, де вони були б у напіввільному випасі. Другої такої території у Львові нема.

А у вас є улюблений парк?

Ні, я всі наші парки люблю. Вони такі різні. Окремо я би виділила парк «Кортумова гора», тому що про нього фактично ніхто не знає, але всі, кого я приводила сюди, були в захваті від тамтешніх квітів, різнотрав'я та видів на місто.

І наостанок. Який світовий досвід варто перейняти Львову?

У нас часто згадують про Лейпциг, де відновили річку, в якій зараз живуть видри – я сама їх бачила. Але в цілому сказати важко. Я бачу загальносвітову тенденцію – повертати дику природу в місто, бачити в ній не загрозу, а можливість співіснувати для того, щоб всім, в кінцевому підсумку, було затишно. В різних містах є різні аспекти, які мені подобаються.