У Центральному державному історичному архіві України у Львові розпочали протиаварійні роботи. Ця установа є найстаршою в Україні, вона працює в 400-річній будівлі колишнього монастиря бернардинів. Історична споруда дуже цінна і водночас аварійна, що потребує великих коштів і фахових рішень. Важливо зберегти цінні розписи і укріпити аварійну стіну, яка відхилилася на 13 см. Команда проєкту розповіла про підсумки досліджень, знахідки археологів та реставраторів, а також рішення, які втілять на першому етапі.
Як розповіла ZAXID.NET директорка ЦДІАЛ Олеся Стефаник, наприкінці вересня у 400-літній будівлі розпочали реставраційні і стабілізаційні роботи, щоб вивести її з аварійного стану. Тендер виграло приватне товариство «Фасад-сервіс» з Харкова. Проєкт розрахований на два роки. На перший етап робіт 3 млн грн виділила Львівська міська рада і ще 1,5 млн грн – з обласного бюджету. Проте за зведеними кошторисними розрахунками, загалом на виведення будівлі з аварійного стану треба близько 8,8 млн грн.
Три проблеми та їхні рішення
Головний архітектор проєкту Ігор Бокало зазначив, що після проведених досліджень фахівці визначили три основні конструктивні проблеми аварійного стану будівлі архіву:
- слабка несуча здатність матеріалів стіни. Після інженерно-технічних досліджень виявилося, що стіни є недостатньої несучої здатності: недостатня міцність самої кладки і розчину. «Це зумовлено тим, що стіна зволожена через воду з внутрішнього дворика, а ще під будівлею проходить колектор і з нього просочуються вода, вимивається розчин і сідає в межах швів», – пояснив Ігор Бокало.
- випирання стіни, відхилення від осі на 13 см. Це спричинено і навантаженням, і технологією будівництва, і замоканням стіни. Торік її укріпили деревʼяними конструкціями зовні.
- аварійний стан хрестоподібного склепіння на першому поверсі. Це зумовлено тим, що поперечні стіни не перевʼязані з довгими фасадними стінами і, по суті, стіни і склепіння двох верхніх поверхів тримаються на склепінні першого поверху, яке вже валиться і дає тріщини. Все навантаження приймають «підпʼятники» цих хрестових склепінь. Додаткове навантаження створюють важкі стелажі з архівними документами.
Оскільки тріщини пішли по всіх поверхах, то основне завдання було стабілізувати стіну, зафіксувати її. Металевий зовнішній тяж укріпить цю стіну по горизонталі і потім до нього прикріплять поперечними тяжами з внутрішньої стіни. Зміцнити стіну допоможуть металеві рами ззовні і з внутрішньої частини.
Виявилося, що такі відхилення стін є не тільки в архіві, але є на інших сторонах будівлі. Це відбувається через вологу, яка постійно піднімається, і до цього, найвірогідніше, спричинився колектор. Глина біля фундаменту утворила зворотній ухил. Тому стіни постійно заволожені.
«Ми думали виконати проєкт дренажної системи, але коли подивилися на колектор, то виявилося, що між вулицею Валовою і нашою будівлею є серйозний завал, який потребує масштабніших робіт», – каже Ігор Бокало.
Торік «Львівводоканал» обстежив аварійний каналізаційний колектор. Наукова керівниця проєкту Марʼяна Каплінська наголосила, що хімічний аналіз води, яку виявили в археологічних зондах під архівом, показав, що це каналізаційна вода з підвищеним вмістом амонійного азоту.
Загальна ідея реставраційного проєкту полягає в тому, щоб зафіксувати і зупинити аварійний стан конструкції, що може призвести до обвалу. Наступним етапом мав би бути проєкт водовідведення і благоустрою внутрішнього дворика.
Розкопки і розписи
Під час розкопок у внутрішньому дворику археолог Юрій Лукомський знайшов людські кістки. Найімовірніше, там колись був монастирський цвинтар. Наукова керівниця проєкту Марʼяна Каплінська розповіла, що зондажі зробили зовні і всередині будівлі. Вони показали, що фундаментна стіна залягає на глибину майже 4 метрів від сучасної земної поверхні.
Реставраторка Ірина Гірна виявила поліхромію на всіх стінах, де робила зондажі. Розписи знайшли і на склепінні, і на камʼяних розетах, що є досить рідкісним явищем для Львова. У колишніх келіях збереглися первинні розписи з періоду побудови монастиря. На них зверху є багато набілів, близько 50 шарів, але вже без живопису.
«Тут є два яскраві періоди: орнаментальні зображення на тиньку по всій площі стіни, це розписи першого, найдавнішого періоду. Найцікавіші знахідки є в келіях на третьому поверсі. А другий період – вже за Австро-Угорщини, коли тут зробили архів, це XVIII-XIX ст.», – розповіла Ірина Гірна.
Знайдені розписи на стінах колишнього монастиря (фото Ірини Гірної)
Протиаварійні роботи передбачають конструктивні втручання, зокрема і на стінах з розписами. Тому фахівці зроблять трансфер живопису.
«Ми вже дослідили три колишні келії. Виглядає так, що це один монах чи на замовлення одного монаха зробили такі рисунки. Якість цих розписів є дуже різна з художньої точки зору. Є дуже примітивні, є кращі, є з написами», – розповів Ігор Бокало.
Одним з цікавих малюнків є дерево з обрубаними гілками. На ньому висить серце, пробите кинджалом, на якому латиною написано «Amor» («Любов»).
Монастир отців-бернардинів збудували у Львові у 1630 році. Капітальний ремонт відбувся у XVIII ст., тоді ж Венедикт Мазуркевич виконав фрески, а Себастьян Екштайн (автор фресок гарнізонного храму) розписав сховище. У 1784 році австрійська влада у ліквідованому монастирі відкрила архів актів гродських і земських, від того часу будівля виконує архівну функцію і донині. Тут зберігають близько 1 млн 120 тис. справ, які датуються від XII ст. до 1946 року. Найдавнішими з них є берестяні грамоти зі Звенигорода 1100 року. Колишній монастир є памʼяткою національного значення.