Українське кіно: пробудження сили, прихована загроза та нова надія
Культура

Українське кіно: пробудження сили, прихована загроза та нова надія

Чи дивляться вітчизняні фільми українські глядачі?

Катерина Сліпченко, 28 грудня 201613750
Кадр з фільму «Гніздо горлиці»

28 грудня світ відзначає День кіно. Тож це є прекрасною нагодою поговорити про кіно в Україні. Останнім часом чільна тема усіх обговорень долі українського кіно змістилась із ракурсу «Як знімати кіно» у ракурс «Як зробити кіно окупним» або «Як змусити українського глядача дивитись українське кіно». Про проблеми із прокатом українських фільмів говорили й під час традиційних Львівських кінозустрічей, і під час Зимового кіноринку у Києві.

Підсумовуючи, можна сказати, що попри те, що у прокат цього року вийшло 30 українських фільмів (це рекордна цифра для незалежної України), їх шлях до глядача залишається надто складним. Чому?

Хто винен та що робити?

Цікаво, що в обидвох випадках (і у Львові, і в Києві) проблеми українського прокату розглядались на прикладі фільму Тараса Ткаченка «Гніздо горлиці». Фільм наразі зібрав ₴1,3 млн.

Продюсер картини Володимир Філіппов розповів, що у рекламну кампанію фільму було вкладено до ₴300 тис. Велася вона на телеканалі «Інтер», білбордах та в інтернеті, де розміщувалися рекламні банери. За два тижні до виходу в кінопрокат творча група «Гнізда горлиці» вирушила у всеукраїнський тур (допрем’єрний показ відбувся, зокрема й у Львові). Володимир Філіппов наголосив, що саме промотур виявився найбільш успішним засобом для просування стрічки у прокаті.

Римма Зюбіна та Тарас Ткаченко під час презентації «Гнізда горлиці» у Львові

Головною проблемою автори картини вважають те, що кінотеатри виділяють для українських фільмів надто короткі терміни прокату (часто йдеться про два-три тижні) та незручні сеанси. На думку продюсера та режисера головним рекламним рушієм для українських глядачів є «сарафанне радіо», яке розкручується повільно.

Як розповів Володимир Філіппов, кінотеатри по-різному поставилися до просування фільму. Так, у Тернополі й Кривому Розі представники кінотеатрів влаштували не просто зустрічі з творчою групою, а дискусії. Такі заходи сприяли кращому продажу квитків. Через додаткові заходи успішним став прокат у Луцьку. В інших кінотеатрах, де картина йшла тільки на ранкових сеансах, прокат провалився. «Усе залежить від особистої позиції директора кінотеатру», - резюмував продюсер.

Філіппов вважає, що кінотеатри ігнорують додаткову роботу з глядачами, а сама не роблять жодних зусиль для роботи із цільовою аудиторією картини та не намагаються привести до кінотеатрів нових глядачів.

Представники кінотеатрів натомість вважають, що українські кінематографісти знімають кіно, не враховуючи смаків глядачів. Наприклад, Альона Ніцко, представниця мережі «Сінема-Сіті» під час Зимового кіноринку наголосила, що у випадку з прокатом українського кіно загалом не працюють три важливі складові маркетингу: вивчення запитів і потреб аудиторії, створення продукту згідно з цими запитами й потребами, а також якісна пропозиція цього продукту.

Ніцко заявила, що згідно із дослідження, яке провела компанія 4C, для глядача все одно, яка країна зняла кіно.

Загалом дискусії щодо прокату часто-густо замість конструктивних обговорень перетворюються на взаємні звинувачення. Так сталося і під час кіноринку.

«Усе залежить від особистої позиції директора кінотеатру», - вважає продюсер Володимир Філіппов

Проте усі учасники процесу погодилися із тим, що окрім фінансової державної підтримки на виробництво фільмів, держава має підтримувати і їх просування. Така можливість прописана у новому законі про кінематографію, на який наразі наклав вето президент. Закон також передбачає і певні пільги для кінотеатрів, які показують українське кіно, і для кінотеатрів у маленьких містах (менше ніж 250 тис. мешканців).

Також і ті хто знімає кіно, і ті, хто його показує, не планують полишати спроб дійти взаєморозуміння: у січні мають відбутися чергові обговорення проблем кінопрокату.

До слова, голова Держкіно, обурений тим, що деякі кінотеатри показували «Гніздо горлиці» лише на ранкових сеансах, нагадав, що існують квоти на демонстрацію українського кіно. Реагуючи на цю заяву, представники кінотеатрів заявили, що варто рахуватися з економічними реаліями.

Скільки заробляють українські фільми?

Найбільш дохідною вітчизняною стрічкою 2016 року стала (як і у 2014 та 2015 роках) копродукція з Росією. Фільм «8 найкращих побачень» Марюса Вайсберга при бюджеті $1 млн зібрав $7,4 млн у СНД (в Україні - ₴34 млн або понад $1,2 млн).

Стрічку знімала студія «Квартал 95», яка досі створювала повнометражні фільми виключно у співпраці з Росією. 24 грудня стартував прокат ще одного проекту «Кварталу 95» (без участі Росії) - «Слуга народу 2». Судячи із перших підсумків прокату, він також принесе прибутки своїм авторам.

«Моя бабуся Фані Каплан»

Ще одним окупним українським фільмом стала комедія Любомира Левицького #SELFIEPARTY. За словами режисера, бюджет стрічки становив ₴2,15 млн. Збори - ₴4,5 млн грн. Ще ₴1 млн приніс продакт плейсмент.

Решта 27 українських прем'єр 2016-го далекі від того, щоб окупитися в прокаті. Наразі найбільше зібрав мультфільм Манука Депояна «Микита Кожум'яка». Він забрав в українському прокаті ₴11 млн при бюджеті у $4 млн. Проте автори від самого початку робили основну ставку на закордонний прокат.

«Гніздо горлиці» з бюджетом ₴15,4 млн отримала ₴1,33 млн. «Моя бабуся Фані Каплан» при бюджеті у ₴22 млн зібрала понад ₴500 тис.

Щоправда, можна навести й інші цифри: наприклад «Гніздо горлиці» зібрало в українському прокаті більше, ніж оскарівська номінантка «Дівчина з Данії», а «Моя бабуся Фані Каплан» майже вдвічі обігнала «Американську пастораль» Юена МакГрегора.

«Микита Кожум'яка»

Вважають успішним прокат свого фільму й автори «Живої». Попри те, що картина вийшла усього лише на 25 екранах та пробула у прокаті три тижні, виконавча продюсерка Олеся Галканова під час Львівських кінозустрічей оголосила, що фільм перетнув межу касових зборів в ₴1 млн.
Щоправда, продюсерка не змогла назвати точних цифр. Крім того касові збори «Живої» відомі лише з її слів: сайти, що фіксують українські бокс-офіси повідомляють, що інформації вони не отримували. Продюсерка вважає, що українське кіно має бути комерційно успішним, завоювати довіру у дистриб'юторів та кінотеатрів. Вона декілька разів наголосила, що мистецька складова кіно не має хвилювати його виробників. Галканова навіть розповіла моторошну історію про те, як із голлівудських вечірок охорона виводить людей за надмірне вживання слова «мистецтво». Яких людей і з яких вечірок, вона не уточнювала.

Яким має бути українське кіно?

Зараз лише за підтримки Держкіно зараз в Україні знімається 40 повнометражних ігрових фільмів, які вийдуть в прокат у 2017 та 2018 роках. Голова Держкіно Пилип Іллєнко наголосив, що що пріоритетом для фінансування цього та наступного року є ігрові жанрові фільми, розраховані на масового глядача.

Однією з причин появи порівняно великої кількості вітчизняних фільмів голова Держкіно назвав постійне та стабільне фінансування вітчизняного кінематографа.

«Жива»

Також очільник Держкіно вважає, що для того, аби покращити справи із кінопрокатом українського кіно могла би сприяти системна загальнодержавна політика. Вона мала би полягати й у збільшенні кількості кінотеатрів, зокрема мобільних, пільгах і субсидіях для кінопрокатного українського кіно, а також системні зміни в законодавстві тощо.Наразі без підтримки держави очевидно, що українське кіно, ледве почавши спинатись на ноги, опинилося в іншій небезпеці. Якщо вона за будь-яку ціну намагатиметься повернути бюджет, воно, очевидно, втратить свою мистецьку складову. Адже ті фільми, що окупилися у прокаті навряд чи можуть нею похвалитись.

Голова Держкіно Пилип Іллєнко вважає, що покращити справи із кінопрокатом мала би загальнодержавна політика

Саме тому в інших країнах, де ситуація і з кіновиробництвом, і з кінопрокатом є значно кращою, держава все одно опікується національними фільмами.

А що там у Європі?

У Франції існує фонд підтримки кіно, який фінансується коштом 10 %-х податків із квитків на фільми іноземного виробництва. Також у цей фонд податки сплачують телеканали. На потреби кіновиробництва й дистрибуції скеровується €700 млн, частину з яких мають у своєму розпорядженні дистриб'ютори.

Відмінний від французького підхід до підтримки кінематографа існує в Німеччині. В цій країні він має менш централізований характер і значною мірою прикріплений до адміністративних земель. Також є Німецький федеральний кінофонд, який створений у 2007 році. Його фінансування складало щорічно €60 млн. У 2015 році фінансування збільшили на €10 млн.

У Польщі державна підтримка кінематографії здійснюється через Польський інститут кіномистецтва (ПІК), створений у 2005 році, коли був прийнятий новий закон про кінематограф. Формування бюджету ПІК здійснюється з різних джерел, зокрема з державних субсидій, доходів від показу фільмів і реклами тощо. Абсолютна більшість коштів (понад 90 %) надходить від суб’єктів телевізійного ринку.

Черги за квитками під час Берлінале

Виробництво художніх фільмів фінансується ПІК у межах 50 % їх бюджету і не більше 4 млн злотих на фільм. Виняток складають історичні фільми, яким надається до 7 млн злотих на кожну картину. Авторські, некомерційні фільми можуть отримати від ПІК до 70 % їх бюджету. Комерційному і розважальному кіно надається позика в межах 50 % бюджету фільму.

Також існують 11 регіональних фондів підтримки кіно, які беруть участь у фінансуванні фільмів, що знімаються у відповідному регіоні.

До слова, у Франції на 100 тис. населення припадає 8,78 залів. Частка національного кіно в них складає 35,2% від усіх фільмів. Це – один із найкращих показників в Європі.

Його перевищує Великобританія, де частка національного кіно складає 45%. Проте це відбувається коштом участі країни у великих голлівудських проектах. Наприклад, до числа британських фільмів потрапив один із лідерів світового прокату «Фантастичні звірі та де їх шукати».

На 100 тис. населення у Великобританії припадає 6,2 залів. На 100 тис. населення в Іспанії припадає 7,14, в Німеччині – 5,65, в Італії – 5,84, в Росії – 2,74 залів.

Частка вітчизняного кіно у них: в Іспанії – 19%, в Німеччині – 27%, в Італії – 21%, в Росії – 17%.

Окремо стоїть Туреччина. В ці країні частка національного кіно є безпрецедентною і становить 56,8 %.

Для України, де минулого року, за даними Держкіно, було 380 залів, ці приклади є дуже далекою перспективою. В нас на 100 тис. населення припадає 1,1 залу. Українець витрачає на похід до кінотеатру $1,7 на рік.

Фото: Катерина Сліпченко та кадри із фільмів

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук