У Львівському музеї історії релігії відкрили виставку про історію капеланства. На ній знайомлять зі священниками різних конфесій і релігій, які разом із захисниками тримають стрій у військових одностроях. На банерах, ілюстрованих фотографіями та малюнками, коротко переповідають історію українських військових формувань та капеланів, які їх супроводжували.
«Історія душпастирської служби в українському війську мала приклади організованого служіння капеланів в легіоні Українських січових стрільців і Українській галицькій армії, в арміях УНР і УПА. Під час Першої світової війни в лавах австро-угорської армії також були українські капелани», – розповідає завідувачка виставкового відділу Руслана Бубряк, яка підготувала виставку.
Перший капелан у Римській імперії
Термін «капелан» виник у IV ст, в часи римського легіонера Мартина з Галлії, який потім став архієпископом в місті Тур, а згодом вшановувався Церквою як святий Мартин Турський.
«Холодної зими, перебуваючи в гарнізоні, він зустрів голого жебрака і відрізав йому половину свого плаща-капи. Згодом створили похідний храм-намет, який називався капелою, а священника, який в ньому служив, – капеланом. Така похідна церква з християнським священником була у кожному легіоні імператора Римської імперії Костянитина Великого», – розповідають на виставці.
На церковному соборі VIII ст. в німецькому Регенсбурзі ухвалили дозвіл священникам супроводжувати військо, але без користування зброєю та участі у бойових діях. Відтоді військові капелани є у більшості армій світу.
Княжі та козацькі духівники
У часи Русі священники також супроводжували військо у походах, перед ними відправляли молебень, з собою брали похідну ікону.
А козаками-січовиками опікувалися монастирі, першим їхнім духовним керівником вважається архімандрит Трахтемирівського монастиря. Ченці відправляли на Січ священників для богослужінь із щорічною ротацією.
Військо Запорозьке мало 44 постійні церкви, 13 каплиць та похідні церкви для кожного формування, найчастіше їх називали на честь Покрови.
Капелани українських військових формувань
Далі українські капелани були у військових формуваннях нацгвардії Австро-Угорщини періоду «Весни народів» 1848 року. А після запровадження обов’язкової військової повинності у 1868 році, в армії було 17 греко-католицьких польових духівників. Фельдкуратори опікувалися полками, їхній статус прирівнювали до капітанів, фельдсуперіори (= майори) – дивізіями. Загальне військо підпорядковувалося римо-католицькому польовому єпископові австрійської армії.
На початок Першої світової війни було дев’ять греко-католицьких військових капеланів. Капелани Легіону Українських січових стрільців сприяли братанню з військовими протилежної сторони. Адже до російської армії входило близько 55% українців. А ще вони дбали про культурно-просвітницьку роботу. Згодом духовенство, що брало участь у Першій світовій, стало капеланами УГА – збройних сил ЗУНР. Багато з них були на передовій, разом з воїнами, вели облік полеглих, поховання та створення стрілецьких цвинтарів. Майже третина капеланів УГА загинула під час бойових дій та від епідемії тифу. Під час бойових дій на Наддніпрянщині капелани поширювали там ідеї екуменізму. Капеланом УГА був батько Степана Бандери.
Капеланами війська УНР спочатку були священники полків російської армії, яких потрохи заміняли українські душпастирі. Духівники Українського війська займалися метриками про смерть полеглих.
Своїх капеланів мали також військові формування Карпатської України, легіон «Нахтігаль», дивізія «Галичина» та УПА.
Організатори виставки демонструють документальні світлини з музейних фондів, унікальні експонати, які надали самі ж капелани. Героями виставки стали духівники різних періодів та армій:
- Яків Геровський, перший відомий український капелан, професор Львівського університету, священник УГКЦ;
- Йосиф Кишакевич, український композитор і хоровий диригент, священник УГКЦ, військовий капелан. Писав духовну музику, зокрема «Витай між нами, Христе, витай».
- Андрій Іщак, доктор теологічних наук, вчений та громадсько-культурний й освітній діяч, блаженний мученик УГКЦ. У Першу світову був польовим душпастирем. Після відступу УГА зі Львова відвідував поранених вояків у лікарнях. Загинув у Другу світову при відступі радянського війська. За свідченнями очевидців, на тілі отця було 36 ран від багнетів.
- Костянтин Богачевський, військовий капелан 30-го (львівського) піхотного полку на італійському фронті;
- Емілян Горчинський, капелан австрійського війська в роки Першої світової війни. Його засудила радянська влада і вислала на Сибір;
- Франц Ксаверiй Бонн, редемпторист, бельгієць, польовий духівник при УГА. Згодом був членом і перекладачем українських делегацій для переговорів з місіями Антанти в Галичині;
- Йосафат Коциловський, єпископ Перемиської єпархії УГКЦ, репресований радянською владою, блаженний Католицької церкви.
- Окремо виділили священномученика УГКЦ, Праведника народів світу, отця Омеляна Ковча. Він надавав підтримку представникам інших конфесій чи релігій – полякам, євреям. Спершу був капеланом УГА, згодом у концтаборі опікувався засудженими, де й помер сам.
Сучасні капелани – офіцери ЗСУ
У наш час військові капелани є офіцерами ЗСУ. Але водночас залишаються священнослужителями, представниками Церкви. Капеланами стають священники різних конфесій та релігій: греко-католики, римо-католики, православні, протестантські пастори, мусульманські муфтії та юдейські рабини.
«Для військового капелана найважливішим є захист людяності, здатності людини зберегти те найсокровенніше, що дозволяє їй потім також повернутися з війни. Йдеться про перемогу над війною. Якщо завдання військових – це перемога у війні, то завдання військового капелана – перемога над війною. Перемога над наслідками війни у людському серці», – вважає військовий капелан УГКЦ Андрій Зелінський, слова якого цитують на банері виставки.
Пастор Олександр Чоков вважає, що капелан є посередником між людиною і Богом, він служить не тільки духовним супроводом, але займається різними обов’язками: «Капелан – це лікар людської душі».
Оглянути фото та історію українського капеланства можна перед Музеєм історії релігії на площі Музейній до Великодня 2025 року.
Титульне фото – Ігоря Сальнікова