Українську "Звичайну справу" зняли за $800 тис.

Наталія Зубрицька, 10 лютого 201314944
Українську "Звичайну справу" зняли за $800 тис.
Дмитро Іванов

Український Фільм "Звичайна справа" знятий за державні кошти, зокрема на його створення витрачено 800 тис. доларів. Про це сьогодні,10 лютого на прес-конференції з нагоди виходу кіно розповів піар-менеджер фільму Дмитро Іванов.

"Тепер вже є схеми отримання коштів на створення фільмів завдяки конкурсам. Перші гроші на фільм ми отримали ще у 2008 році",- розповів він.

Актор Тарас Денисенко розповів, що коли було знято 90% фільму, наступила криза. "Пізніше деякі натурні обєкти, а саме зимові та осінні, довелося знімати через рік-два",- сказав він.

Нагадаємо, з 7 лютого "Звичайна справа" вийшла у національний прокат.

Нагадаємо, фільм було показано в конкурсі міжнародного кінофестивалю в Тірані (Албанія) та включено до позаконкурсної програми фестивалю в Кералі (Індія). А міжнародне журі Одеського кінофестивалю оцінило стрічку як «крок до відродження українського кіно», також режисер отримав нагороду від Міжнародної федерації кіноклубів (FICC) «Дон Кіхот».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 4

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • samumray 11 березня 2013, 14:39

    «Звичайна справа» - Валентина Васяновича цілком відповідає назві.
    Хоча мова і поведінка героїв видається штучною, не природною, надуманою. І все це при тому, що були великі очікування і душі так хотілось українського фільму, українського саме по духу та змісту.
    Замість цього отримали звичайну ситуативну історію життя людини, яка не те, щоб не хоче жити, але просто не знає як це і що воно таке «жити». А все тому, що не розбирається у собі (парадокс, але який часто зустрічається серед лікарів – психіатрів та психологів), не володіє собою: почуттями, емоціями, діями. Та й взагалі не знає, чого його душі треба. До того ж головний герой – понурий депресивний та лінивий тип, алкоголік та нездара; за поведінкою і схильностями мало схожий на чоловіка, достатньо інфантильний та безвідповідальний. Справжній «герой» нашого часу, нічого особливого, пересічні муки пересічної людини.
    Переконані, що кожен має чи мав таких знайомих серед свого оточення.
    «То це ж чудово!» - лунатимуть вигуки наївних, які глибино не задумуються (може й не здатні до осмислення). «Ура. Знято новий український фільм! Це – свята справа!» - почуємо від інших. Крім того стільки відомих людей зайняті в епізодах. Значить це важливо, це щось хороше.
    Але остерігайтесь упередженого захоплення та зачарування від передчуття до перегляду фільму.
    Практично гарантоване розчарування та навіть почуття ніяковості та незручності за країну Україну (це, звичайно, стосується лише особливо відповідальних, мотивованих, соціально активних та небайдужих громадян). Сценарій незамислуватий та блідий, нічого особливого, характер глобалізаційно – космополітичний (заберіть нав’язану, можливо модою та менеджментом, мову і нічого справжнього українського по духу не залишиться), занепадницький. В цілому – не цікаво; банально, незатійливо – типово. Загальний стан пригнічення посилений тьмяним та тусклим освітленням, яке переважає у кадрах (єдина відповідність, яка не викликає зайвих питань).
    Картина – суцільний морок, (хіба що комусь замало життєвої правди навколо), достатньо брутальна, цинічна (моментами) і навіть «чорнушна», але, звісно, з претензією на дотепність та оригінальність. Особливо неприємним та злочинним є факт того, що протягом всього фільму герої випивають спиртне – хто більше, хто менше, і цим «лікують» себе. На фоні тотального алкоголізму в Україні – це виглядає обурливо, а саме: як безпосередній та єдиний вектор можливих дій і пропаганда нездорового способу існування.
    Фільм «Звичайна справа» показує все як є, але з трохи перетиснутою акцентуацією та перебільшенням. Але найгірше, навіть не натякає на шляхи подолання життєвих криз, не докопується до їх витоків, не показує пошуки виходу.
    Висновок один: все безнадійно.
    Вихід з кризи показано наочно – смерть (бомж палить на вогнищі книгу своїх віршів, а далі йде на цвинтар до своєї ж могили, де, як ми маємо здогадатися, похована його душа).
    Як це прогнозовано, патетично та понуро.
    Ні полегшення, ні радості, ні роздумів твір Валентина Васяновича не викликав. В душі та розумі – пустота, дії в фільмі розтягнуті, психологічні загострення не виписані, непомітно якоїсь особливої майстерності, авторських пошуків та їх результатів - знахідок.
    Є побоювання, що така робота може лише посилити зневіру у кінематограф, як один з видів мистецтва, яке здатне оздоровлювати суспільство, та в його магічну силу. І замість зцілити, надихнути, тонко розкрити психологічну проблему, подібні фільми здатні створити відчуття безвиході та спровокувати виникнення депресивного стану у людей, які ще до чогось прагнуть та живуть з вірою та надією на краще.
    Можливо, в когось виникне виправдовуюча думка, що фільм «Звичайна справа» є сміливою провокацією, яка повинна збудити соціум від тотального сну. Але соціум так загруз у «болоті», так занепав у всіх відношеннях, що лише «полюбується-помилується» своїм колективним портретом на екрані, і не сприйме це за виклик, бо для виклику самому фільму не вистачає гостроти погляду на проблему (проблеми нема, все, що показано – не проблема, а норма життя), а соціуму сили, щоб прийняти виклик і захотіти прокинутись.
    Душі та серця, які б режисер міг (в ідеалі - мав) вкласти в роботу відчутно не було, власне, як і ентузіазму, болю, гніву. А лише щирі вібрації думок та емоцій здатні зачепити за живе глядача.
    Стьоб з проповіддю підвішеного і «розп’ятого в гіпсі героя» - слабкі потуги доторкнутись до глибинної проблематики – пошуку Бога в самому собі, а разом з ним сенсу та виходу (не будемо говорити про релігії та церкви, бо вони себе практично дискредитували).
    Деякі епізоди відчуваються незавершеними. Думки – спірними і хибними (наприклад: хіба поети можуть сподіватися на належну оцінку творчості публікою, виносячи свої твори на загал, адже маси, в цілому, дурні та нерозвинуті, то що ж варта їх думка; часто істинні поети випереджають свій час і залишаються незрозумілими для сучасників).
    Герої – банальні: головна героїня – уособлення бездушності та черствості натури; головний герой – уособлення образу невдахи, тюфтія, розмазні та ображеної на життя людини; хлопчик – дивовижно байдужий, беземоційний, мовчазний, наче «відморожений», схований «під спідницю» матері; друг героя – відверто придуркуватий авантюрист, якому занадто щастить; найближчі родичі героя – відсторонені багаті бовдурі, зарозумілі та до всього байдужі (! серед них – його батько і брат - лікарі - психіатри).
    p.s. Одне, що дозволило порадіти, так це безкоштовний показ в Будинку кіно. Бо грошей, які б могли сплатити в кінотеатрі, було б відверто шкода.
    p.s. p.s. Підсумовуючи рецензію скажемо одне: «За державу обидно!».
    джерело: http://samumray.in.ua/zvichajna-sprava-valentina-vasyanovicha-cilkom-vidpovidaye-nazvi

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гостть 11 лютого 2013, 17:55

    Цікаво що на "заході" пишуть москальською. Бачачи цей фільм одним з найперших хочу сказати що це варто уваги.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гость 10 лютого 2013, 22:08

    Одна реклама фильма чего стоит: "Лауреат конкурса в Тиране, в Албании". А что такое Албания, и что такое Тирана?. Хорошо, что не в Мухосранске или Кацапетовке проводили этот конкурс. А ведь "Место встречи изменить нельзя" с В.С. Высоцким снимали на Одесской киностудии.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук