«В Ізраїлі я хотів просити кліматичного притулку, в Україні – поетичного»

Сьогодні, 9 вересня, у Львові виступить відомий російський поет Андрій Орлов (Орлуша). Письменник Дмитро Биков назвав його «головним російським поетом нашого часу». Безкомпромісні тексти та безстрашні реакції на теперішні реалії зробили його одним із найпопулярніших літераторів по обидва боки кордону. Попри те, що в арсеналі Андрія Орлова є безліч найрізноманітніших поезій, широку популярність йому принесли сатиричні вірші на актуальні теми.

Львів зустрів поета привітно. Незнайомі дівчата на площі Ринок його пізнали та подарували букет квітів.  

Кореспондент ZAXID.NET зустрівся із Андрієм Орловим та розпитав про війну, поезію та патріотизм. До уривків розмови ми додали вірші, адже вони говорять про поета найбільше.

Я працюю у багатьох жанрах. Але насамперед хочу сказати, що, як людина, яка читала багато поезії, не назвав би мої тексти віршами. Скоріше віршиками. Звичайно, в мене є реакція на новинні теми, але є і багато доброї лірики. Є вірші, які пишуться для того, або пояснити собі чи дівчині почуття чи їх відсутність. Пояснити скоріше розлуку, ніж зустріч. Бо коли у поета все добре, то віршів немає, на них просто бракує часу. Для віршів потрібні сльози, тоді вірші йдуть дуже добрі.

А от з тим, що художник має бути бідним та голодним, я не погоджуюсь. Я вважаю, що у поета має бути достатньо грошей, щоб  поїхати туди, куди йому хочеться і провести зиму в лісовому будиночку чи на маяку в Шотландії і там писати. От, наприклад, гонорарів, які я отримую в Україні, мені легко вистачить, щоб доїхати до будь-якої точки на світі та прожити тижня три-чотири з тим рівнем комфорту, який мені необхідний. Адже мене не потрібний шикарний туалет, бо в резерваціях в індіанців я можу какати в ямку та закопувати. Я справді багато жив з індіанцями. У Нью-Мехіко з каманчами, з навахо у Неваді.

«Мені часто говорять, що мої вірші є наклепом»

Часом мої вірші реалізуються у правильні речі. А інколи вони здійснюються.

Я написав віршик після того, як 9 травня у Красноярську відбувся конкурс тортів, де переміг торт з зображенням Хатині, де дід несе мертвого хлопчика. Був ще ветеран біля вічного вогню. Мої вірші призвели до звільнення міністра культури Красноярського краю.

Бо одна справа коли надрукована просто новина. Люди можуть не зрозуміти усього ідіотизму того, що відбувається. Новина собі та й новина, особливо якщо без картинки. Ну конкурс кондитерів. Що ж  в цьому поганого та цинічного? Але коли газети передруковують вірш, то ідіотизм стає очевиднішим. Так було і з конкурсом «Веселий коровяк» в Пермі, коли мешканці кидали один в одного коров’ячим лайном за гроші міністерства культури. Це називалось відродженням традицій. Мабуть, йшлося про традиції кидання лайна.

Мені часто говорять, що мої вірші є наклепом. Я відповідаю, що просто переповідаю новини. Я навіть часом до свої з віршів ставлю посилання на новину. Бо інакше усі кажуть, що Орлов працює за гроші Держдепу та СБУ.

До речі, мене запитали, які в мене гонорари у Львові, я написав, що в мене гонорари як в Мальчіша-Плохіша: горілка, сало, варення та печиво.

В Красноярске утром рано
Дети съели ветерана.
Он стоял, такой седой
Перед бронзовой звездой,
Возле Вечного огня…
Кто-то обвинит меня
В том, что я несу тут бред,
Я отвечу: вовсе нет!

Было всё на самом деле,
И не только дети ели.
Ели что? Перечисляю,
Ничего не прибавляю:
Шесть георгиевских лент,
Кремль (в котором – президент),
Двух солдат из караула,
Автомат (приклад и дуло),
Восемь танков, пять гранат,
Героических солдат,
Что бегут в атаку с флагом,
Похоронную бумагу,
Водку с хлебом на стакане,
На Малаховом кургане
Монумент в Победы честь,
Танков со звездой штук шесть,
Съели памятные даты
«Сорок первый – сорок пятый»,
Съели красные знамёна
И советский самолёт.

Вы сейчас определённо
Думаете, автор врёт?
Думаете, он – дурак?
Нет, друзья, совсем не так!
Это праздник, День Победы,
День, когда герои-деды
Победили Гитлера
Отметили кондитеры!

В это верить не охота?
В доказательство есть фото,
В Красноярске конкурс был,
На котором победил
Тортик с кремом из сгущёнки,
Где старик несёт ребёнка
По пылающей Хатыни…

Что ещё к такой картине
Я добавить бы хотел?
Был немецкий тортодел
Председателем жюри,
Им снаружи и снутри
Каждый торт оценен был,
Он внимательно следил,
Из чего и как пекут,
А потом сказал: «Зер гут!»

…Все стояли и жевали:
- Славно деды воевали!
- Славно воевали деды!
- Вот он, сладкий вкус Победы!

Серед людей процент нормальних дещо перебільшений. Ніби всі є нормальними, але коли починається війна, то у будь-якій  країні є орієнтовно від 3 до 5% людей, які хочуть вбивати, грабувати та ґвалтувати. І вони хочуть отримати на це ліцензію.

Намагання виправдати вбивства благими цілями є у будь-якій країні. Воно є і на боці, який правий, і на боці, який не правий. Ці люди опиняються на війні в першу чергу. У будь-якій армії світу. Війна та ультрапатріотизм завжди є прихистком не дуже добрих людей. Звичайно, вони складають маленький відсоток, але те, що вони роблять, знають усі.

«Ідіоти є повсюди і завжди. Але у демократичному суспільстві їх обмежують законами»

Ідіоти є повсюди і завжди. Але у демократичному суспільстві їх обмежують законами. Свобода – це обмеження. У найбільш демократичних країнах не можна підходити до дитячого садочка та оголюватись. Коли немає війни вбивають та ґвалтують громадяни своєї країни своїх же співгромадян. Хтось живе все життя у селі, а потім бере сокиру та вбиває сусіда. Просто коли це відбувається на тлі військового конфлікту, то ці речі стають помітнішими. А так ці люди є, вони живуть серед нас. Інша справа, що людина, яка тут ганяла сусідів, може піти на війну і стати героєм. А інший може вбивати, або красти гроші для солдат тощо. Такі люди є завжди. Але про більшість як правило не говорять, а про таких людей – говорять, тому  вони є помітнішими.

«Я з 1957-го року живу на окупованій території»

Чому я повертаюсь? На таке запитання мені хочеться відповісти: «Не дочекаються». Росія – не чужа мені країна. І зараз мене насамперед змушує туди повертатись те, що в мене, як би пафосно це не звучало, там є багато однодумців.

Я з 1957-го року живу на окупованій території. Тобто з моменту народження. Я принциповий антикомуніст з дуже раннього віку. В моїй родині розстріляних та закатованих багато. Але я належу до тих людей, які вважають, що з ворогом потрібно розмовляти.

Я пояснюю на концертах, як відрізнити пропаганду від новини. Я знаю, як робляться технології маніпулювання свідомістю. І для маніпуляцій у позитивний бік я інколи використовую це і в своїх віршах. Якщо людина з чимось погоджується на концерті, то іншим разом вона може задуматись, коли буде дивитися новини.

Я не місіонер, я не прагну когось навернути у свою віру. Але на наших із Міхайлом  Єфремовим концертах «Пан Хороший» (колишній «Громадянин Поет») ми бачимо, як міняється реакція на слова «Путін», «Крим» тощо. Ми бачимо, що глядач може не посміхатись після вірша про Путіна, але коли ми говоримо про ідіотизм Кадирова, або про «Нічних вовків» з косметичками, то ті самі люди сміються та плескають. Вони ж, виходить, сміються над тими людьми, яких піднімає той самий Путін. Тобто людина один раз посміхнеться над словами «Медведєв», «Шойгу», чи будь над якимось іншим, на мою думку, нецензурним  словом, то іншим разом вона може подумати, чи буде голосувати за них. 

Опозиціонер Олексій Навальний засуджує війну на Донбасі, але анексію Криму вважає можливою. Людина все знає  та все розуміє, все одно має імперську позицію.

Імперські амбіції працюють у тих, хто не має до імперії жодного стосунку. Адже радянська або нинішня Росія не народились з тої країни, яка було до революції. Та країна була повністю зруйнована. У Москві в 90-х роках валили пам’ятники Леніну, тепер обурюються, що Леніна валять в Україні. Виходить, що «ми валили свого Леніна, а тепер «хохли» валять нашого».

Я колись казав політикам діячам, що потрібно не перефарбовувати символи, а замінити їх. Для мене червона зірка існує нарівні зі свастикою. Був шанс, вони його пропустили і от саме тоді було пройдено точку неповернення. Зараз «Нічні вовки» кладуть квіти на могилу Сталіна, а у 1993 році вони поряд зі мною стояли на барикадах. І вони були готові померти за демократію. Це те саме, як вчорашній герой АТО може кинути гранату у натовп в Києві.

«Я весь час роблю спроби увімкнути людський мозок»

Згідно з певною теорією, людський мозок можна поділити на три розділи. Мозок рептилії, мозок ссавця та мозок людини. Коли кажуть, що хтось каже, що на ваш дім насуваються вороги, реагує насамперед рептиліанський мозок. Мозок ссавця знає, що треба хапати дітей та втікати від небезпеки, і він знає, куди втікати. А от мозок людини уже має аналізувати.

Я ще до кримського референдуму писав, що долар буде по 80-ть рублів, що буде міжнародна ізоляція тощо. Я весь час роблю спроби увімкнути людський мозок. Переконаний, що  з практичних міркувань, якби ті ж кримчани увімкнули людський мозок, то для того, аби врятувати свій маленький бізнес, вони би сказали, що якщо завтра не буде відпочиваючих та  зарплатні, то їм було би все одно Росія там чи Україна. Я часто буваю в Криму. Реакції там різні. Рептиліанський Севастополь, який чекає на потяги з «Правим сектором», який їде зі Львова їх вбивати, реагує по-рептиліанськи: ми потерпимо.

«У мене набагато більше шансів загинути у Москві, ніж на Майдані»

Усі новини про гранату біля Ради починалися зі старої картинки з Майдану. Моя мама, яка дивиться телевізор, переконана, що в Києві і зараз палять шини та «беркут». Мама плакала, коли я їхав в Україну. Щоб її не нервувати я їй звичайно не розповідаю, що в мене набагато більше шансів загинути у Москві, ніж на Майдані від рук «Правого сектора». А  шанси в мене серйозні. Боря Нємцов теж знав, що його можуть вбити в будь-який момент.

В мене не вмикається рептиліанський мозок, бо я не орієнтований на сімейні цінності та географічно не прив’язаний ні до чого. Я можу зараз зняти у Львові мансарду і прожити рік. Мені все одно, якою мовою люди розмовляють, коли я пишу вірші.

Звичайно, в мене в Москві серйозна аудиторія. Але зараз для мене від’їзд не правильний. Мені здається, що в Росії зараз я можу власне допомогти вимкнути рептиліанський мозок та увімкнути людський. Я розмовляю з таксистами, з людьми на вулицях. Я можу пояснити, навіть не вживаючи слів «війна» та «Україна», чому людині це не потрібно, чому це нашкодить її дітям.

«Частушка без мата бути не може»

Мат у моїх віршах – данина скоморошій традиції, лубку. Частушка без мата бути не може. Російський закон про заборону нецензурної лексики торкнувся мене безпосередньо. Ми зі Шнуровим зустрілись, переговорили, порадились з юристами, та вирішили для себе цю проблему. Якщо я виступаю десь у клубі, то я підписую угоду, згідно із якою відповідальність перекладається з юридичної на фізичну особу. Мене можуть оштрафувати, але лише в тому випадку, якщо буде скарга.

Юридичну особу штрафують на 300 тис, а фізичну – на 3. На нинішній час це менше 100 доларів. Тобто я можу собі це дозволити. 

Там вдали за рекой жарко печи горят,
Пограничникам грозным не спится,
Но не зная о том, пармезанский отряд
Продвигался к российской границе.

Шли лосось и сыры, был не слышен их шаг,
Шли не в ногу, без шуток и песен,
Чтоб не выследил враг, применяя собак,
Впереди шла рокфорная плесень.

Они шли, заграничные сняв ярлыки,
Документы подделав, как надо,
Вдруг вдали у реки замелькали штыки,
Это – Сельхознадзора засада.

Дети Альп, Пиреней, Барселон и Лозанн
Строй нарушили пеший и конный,
Но бесстрашный седой пожилой пармезан
Первым встал в боевую колонну.

Оглядевши свою камамберную рать,
Улыбнулся светло и лучисто
И воскликнул: "Не страшно в бою помирать
Итальянскому контрабандисту!".

И в жестокий последний решительный бой
Понеслась санкционная тонна,
Иберийский хамон вдруг воспрял головой,
Хоть и нет головы у хамона.

А враги уже близко, в полшаге от нас,
Вот уже на потеху ютьюба
Слева врезались в палки копченых колбас
Пограничников острые зубы.

Справа к бою готов полк голландских цветов,
Их на свадьбе в Бурятии ждали,
Только этих цветов не дождется никто,
Всех в жестоком бою порубали.

В маасдамах наделали новеньких дыр,
Хоть и так они были дырявы,
– Умираю за мир! – прокричал один сыр
В животе пожиральцев халявы.

– Не дождется продуктов российский народ,
Уничтожить их всех без разбора! –
Возвестил фуагрою измазанный рот
Представителя Сельхознадзора.

Но нахмурил вдруг брови чиновник-пузан,
Доложил ему кто-то несмело:
От расправы ушел пожилой пармезан
И радистка его, Моцарелла.

Самый зоркий боец на березу залез,
Оглядел все биноклем по кругу,
Чтоб найти пармезана, срубили весь лес.
В общем, взяли – его и подругу.

Пытку теркой, ножами, без слов перенес
(от природы сыры – молчаливы),
Лишь в конце на последний ответил вопрос,
Улыбнувшись без страха брезгливо:

– Что спросили? Как я бы хотел умереть?
Не от рук тех, кто мозгом контужен.
Я хочу, чтоб могла бы меня натереть
Старушонка на нищенский ужин!

Передам, что хамон передать вам просил,
Чтобы вы там, в Кремле рассказали:
Он мечтал, чтоб его волонтер подносил
Всем бомжам на Казанском вокзале!

Возмутился чиновник: – "Ты что! Боже мой!
Мы своих не меняем позиций!"
Он отрезал от сыра кусочек домой
И отдал его в руки убийцам.

– Жаль, что вашим от вас уже некуда бечь… –
Так сказал пармезан перед смертью,
И с улыбкой шагнул в разожженную печь,
Не просивши пощады, поверьте.

Мы от голода, стужи, тюрьмы и сумы
По традиции не зарекались,
А вдали за рекой поднимались дымы,
На границе продукты сжигались…

«Ідеологізація поезії чи прози сильно перебільшена»

Я для себе вважаю слово «інтелігент» образливим. Воно існує лише в російській мові та в деяких слов’янських. Слово інтелектуал – так. А інтелігент, перепрошую, ні. Інтелігенція це ніби клас, відповідальний за долі. А ніхто не може відповідати за чиїсь долі. Ми від інтелігенції вимагаємо, щоб за нас придумали національну ідею тощо. Я дуже іронічно ставлюся до того, що став розумом , честю та сумлінням. Так, я щось формулюю і людина приєднується до моїх формулювань. Але я  не роблю це з точки зору сектантства. Тому я не вважаю, що хтось когось має когось кудись вести. Від інтелігента вимагають, щоб він як Данко у Горького із палаючим серцем йшов попереду. І вже багатьом  мертвий Боря Нємцов чи мертвий я потрібніші, ніж ми живі. Я, до речі, противник назви «Нємцов міст». Я вважаю що в фашистській, авторитарній країні називати міст іменем людини, вбитої з загальної мовчазної згоди, не правильно. Вбивці будуть ходити цим мостом, плювати на тротуар і пісяти в Москва-ріку.

Это случилось в Москве сегодня.
Не промахнулись стволы подлецов.
В строю российской Небесной Сотни
Правофланговым – Борис Немцов.

За правду четыре пули наградой.
Всего лишь день не дожил до весны.
Красивое место выбрали гады -
С видом на Кремль, в сердце страны.

Над Спасской башней – чёрные птицы,
Злорадно лыбится их господин.
Борис, Небесная Единица,
Похоже, не долго ты будешь один.

Всегда улыбался, хотел быть первым,
Готовил какой-то новый сюрприз,
И сдали, похоже, ублюдков нервы.
Они боялись тебя, Борис.

Теперь про войну и коррупции кариес,
Про антимайдановских мотокрыс
Пишите Боре, вот новый адрес:
Небесная Сотня. Немцов Борис.

Скоріше література може ставити запитання, що робити та хто винен. Але проблема будь-якої слов’янської інтелігенції в тому, що вона не хоче нічого вигадувати, не хоче думати, адже в нас є Пушкін та Шевченко. А вони були людьми зі свого середовища, з такими ж тарганами в голові.

Я не знаю, хто і як би реагував на теперішній конфлікт. Мені здається, що Маяковський скоріше за все був би на боці Донбасу. І Єсенін, скоріше за все був би там. А от Гумільов, скоріше за все, був би на боці України. Тому ідеологізація поезії чи прози сильно перебільшена. Тому я не хочу бути нічиїм сумлінням.

Я спокійно можу, без усіляких докорів сумління поміняти свій паспорт на казахський, український, американський, ізраїльський тощо. І це не зробить мене ані казахом, ані українцем, ані американцем. В Ізраїлі я хотів свого часу просити кліматичного притулку, може в Україні – попрошу поетичного.