В Україні потрібно відновлювати жанри масової культури, – Рябчук

На межі високої та масової культури творить Славко Вакарчук з «Океану Ельзи». Він намагається творити добру музику з елементами кічу. Натомість Олег Скрипка з ВВ підходить до музики серйозніше. Він бавиться, але це свідома гра на публіку. Про це 16 березня в Українському Католицькому Університеті зазначив під час дискусії «Масова та елітарна культура - досвід України» відомий діяч культури, публіцист Микола Рябчук.

Микола Рябчук на запрошення УКУ у студентському мистецькому проекті “Культурна кухНя” озвучив своє бачення масової та елітарної культури.

«Народна творчість, фольклор – це масова культура, але деякі його зразки є шедеврами. Є твори елітарні, де потрібні коди, а також певне втаємничення. В ідеалі добрий твір – може бути для всіх читачів. БуБаБу цьому приклад, вони могли поєднувати високе, що було популярне в масах», - зазначив Микола Рябчук.

Щодо саме української масової культура, то вона ще не викристалізувалася. «Українська елітарна культура до кінця ХІХ ст. вирвалися з-під імперського впливу, зокрема модерністи і творили своє. Протягом ХІХ ст. елітарна література писалася для інтелектуалів. Спроби писати для мас були, але вимушено замкнені на селянсько-козацькому побуті», - зазначив Микола Рябчук.

«Штепсель і Тарапунька, Вєрка Сердючка були б нормальними - як пародія на певну соціальну групу - у нормальній країні, а у нас так сприймають «хохла»-українця загалом. Свого часу, десь у 1970-х роках у Львові поставили п’єсу «За двома зайцями», причому нічого не змінивши. Це була чиста класика на сцені. Недовго йшла ця п’єса, зняли. У той же час у Києві ця п’єса нормально проходила, була санкціонована владою. То в чому ж справа? Текст був той самий, але контекст – різний. У Львові, де переважно україномовне середовище, Голохвастова і Проню, як й інших, сприймали як пародію на суржикомовну публіку, яка намагалася стати кимось іншим. У Львові ці люди сприймалися комічно. У Києві, де російськомовна публіка, цих людей сприймали, як такого собі «хохла». Імперський погляд на Вєрку Сердючку – це погляд на тіпа українську культуру, тобто Вєрка Середючка – це така собі «хохлушка». Український погляд – це висміювання певних типових провідниць», - розповів публіцист.

За його словами, потрібно відновлювати жанри масової культури. «Іван Дзюба у тексті «Чи усвідомлюємо ми українську культуру як цілісність» перший звернув увагу, що українська культура не має взаємодії між жанрами, між авторами. Кіно це найбільш синтетичний жанр тут має бути український режисер, сценарист, музикант, і актор, який і в побуті розмовляє українською, а не так як його навчили в інституті (від знання чи незнання культурного коду дуже залежить культура)», - запевнив він.