Віртуоз з інвалілідністю, або Музика проти недуги

Вундеркінд із Харкова Микола Мирошниченко зіграє у Львові

17-річнИЙ піаніст з Харкова Миколв Мирошниченко дасть концерт у Львові

У Миколи Мирошниченка в дитинстві були паралізовані всі пальці, крім двох вказівних. І він почав грати на піаніно. Сьогодні він читає з листа будь-які ноти, перемагає на конкурсах і дає концерти. 23 серпня він гратиме двогодинний речиталь в Органному залі.

Музика проти недуги

У 17-річного піаніста з Харкова Миколи Мирошниченка дивовижна історія.

При народженні він переніс крововилив у мозок. Його дивом врятували. Пізніше у хлопця діагностували рідкісну генну аномалію. Лікарі ставили дуже невтішні прогнози. Але любов батьків здійснила неможливе: Ніколя (як називають його вдома) не лише переміг параліч, а й навчився блискуче грати на фортепіано та освоїв ще з десяток музичних інструментів.

Реабілітацією та навчанням Ніколя займалися батьки: з мамою він бігав та присідав по 1000 разів ще до того, як навчився читати, з татом у шість років почав грати на піаніно, щоб розвинути дрібну моторику рук.

«Були величезні проблеми з рухом. Рентген показав, що у нього не було жодної здорової кістки. Нашим завданням було змусити його рухатися. Вирішили, що піаніно для цього ідеально підходить – сиди і натискай по клавішах. Ми й не думали з нього робити музиканта», – розповідає батько Ніколя, Микола Георгійович.

Спочатку Микола міг просто стукати по клавішах усією рукою. Потроху почали працювати пальці. Батько, який сам не мав музичної освіти, розробив спеціальну методику навчання. Він написав простенькі етюди. Показав синові, на які клавіші потрібно натискати, щоб вийшла та чи інша нота. Ніколя грав годинами, сам опановуючи нотну грамоту. Якось через кілька тижнів безперервних занять хлопчик вигукнув: «Тату, у мене вийшло!»

У першому класі – Бетховен

«У жодну музичну школу Харкова нас не брали, – згадує Микола Георгійович. – У Ніколя були не лише фізичні, але й психічні проблеми. У нього не було ні слуху, ні відчуття ритму. Він не міг повторити за викладачем, не міг сконцентруватися».

Завдяки знайомим, вдалося домовитися про те, щоб Ніколя рахувався в одній зі шкіл і приходив до викладачки раз на два місяці. Весь цей час він наполегливо займався вдома з татом. Через проблеми із запам’ятовуванням Ніколя одразу грав ноти з листа. Якось він сам відкрив Сонати Бетховена і почав їх грати.

Через рік самостійних занять хлопець здивував усіх на звітному концерті в музичній школі, де рахувався. Тоді як «першачки» грали простенькі мелодії, хтось навіть однією рукою, Ніколя зіграв Сонату D-dur Бетховена.

Музика стала для хлопця порятунком та шляхом до одужання. Параліч, напади епілепсії, проблеми з психікою – все це поступово відступало завдяки старанням батьків і наполегливості Ніколя.

Хлопець вчився грати на стареньких роздовбаних піаніно, які шкода було викидати. До недавнього часу за гарний інструмент він міг сісти лише під час участі у конкурсі, а їх у юного піаніста було вже понад 70. Він став лауреатом Міжнародного конкурсу піаністів Вільяма Кнабе, володарем Гран-прі І Всеукраїнського конкурсу класичної музики імені П.І. Чайковського, лауреатом всеукраїнських та міжнародних конкурсів молодих піаністів, грав із Державним академічним естрадно-симфонічним оркестром.

Щоб допомогти сину краще відчувати оркестр, батько давав йому грати на інших інструментах: скрипці, віолончелі, гітарі, домрі, балалайці. Нині Микола-старший та Микола-молодший майструють вдома скрипки. Вони відрізняються дивовижно чистим та насиченим звучанням.

Нещодавно меценати подарували Миколі білий рояль Scholze. Тепер він займає центральне місце в їхні скромній харківській квартирі.

«Усі діти винятково талановиті»

Микола Георгійович вдосконалював свою методику. Вони з дружиною Антоніною видали кілька публікацій у наукових виданнях. Методикою зацікавилися інші люди.

«Одна бабуся у 92 роки навчилася грати за нашим методом, ще одна зі знайомих переїхала у Канаду та там розповідає викладачам музичних університетів, як вчити студентів за нашою методикою», – говорить Микола Георгійович. Проте в Україні жодна музична школа чи виш їхнім ноу-хау не зацікавилися.

«Я вважаю, що будь-яка людина може навчитися будь-якій діяльності. Усі діти виключно талановиті у всьому. Потрібно лише розвивати ці таланти», – впевнений чоловік. Сучасні українські школи він порівнює з першими комп’ютерами – величезними і малопродуктивними: «Наша методика – це сучасні комп’ютери, з високою швидкістю. Ми можемо навчити дитину засвоювати у 3,5, 10 разів більше інформації».

«Я зробив розрахунки: щоб бути успішним піаністом, потрібно грати не менше 5 годин на день», – каже Микола Георгійович та розповідає такий анекдот з життя. – На конкурсі ім. Чайковського Ніколя репетирував разом із китайськими піаністами. Один із них попросив Ніколя зіграти з ним дуетом. Ніколя сів і просто грав з листа твір, який перший раз бачив. Китаєць був шокований. Питає через перекладача: скільки годин на день Ніколя займається. А я пожартував та кажу: 14. Китаєць дивується: «Ні, я лише 12 годин на день можу грати».

Звичайно, ні 14, ні 12 годин на день Микола не займається, здоров’я не дозволяє. Та й не потрібно».

Окрім музики Микола малює та володіє каліграфічним почерком.

Революційний етюд за 2 хвилини

Наразі Ніколя перейшов на третій курс Харківського музичного училища ім. Б.М. Лятошинського. Навчання там вважає суто формальним.

«Він приходить, пише диктант за один раз і йде», – каже батько.

Він зізнається, що до останнього не давав синові дивитися і слухати гру інших виконавців.

«Зараз він уже дійшов до такого рівня, що може слухати інших зірок. І от знайшли ми записи Рахманінова, який виконує свою музику. Він грає так само, як і Ніколя!», – дивується батько піаніста.

Сам Ніколя свого кумира та взірця у музичному світі не має. Каже, що йому подобаються окремі виконання: хтось добре грає Бетховена, хтось Баха.

Своїм улюбленим композитором Ніколя називає Карла Черні. Австрійський піаніст – автор найскладніших фортепіанних етюдів. Ніколя обожнює їх грати. А ще мріє відкрити свою школу за принципами Черні.

Він вважає впізнавану манеру піаніста недоліком. «Якщо чітко слідувати нотам, музика виходить сама, в кожного композитора вона різна», – каже хлопець.

«Шопен говорив, що його «Революційний етюд» потрібно грати зі швидкістю 2 хвилини 2 секунди. Можна швидше, але не повільніше, – розповідає Микола Георгійович, – Ніколя грає його менше, ніж за 2 хвилини. Такої швидкості, наскільки мені відомо, не зміг досягти ніхто, навіть Ріхтер грав за 2 хвилини і 10 секунд».

До речі, «Революційний» Етюд №12 ор.10 Ніколя виконає на концерті 23 серпня у Львівському органному залі. Також у програмі: Шуберт, Чайковський, Ліст, Римський-Корсаков, Мендельсон, Штраус, Рахманінов.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук