Вулиці Львова
Культура

Вулиці Львова

Уривок з книжки Ігоря Мельника про історію міста та його околиць

ZAXID.NET, 25 серпня 201712311

Книжка «Вулиці Львова» є ілюстрованою історією львівського середмістя та його околиць. Її автор, відомий львівський журналіст та дослідник історії міста Ігор Мельник знайомить читачів з історією Львова, яка розгорталась на його вулицях. Видання ілюстроване численними фотографіями, малюнками та поштівками і містить покажчик вулиць.

Книжка вийшла у видавництві «Фоліо» і буде презентована під час 24-го Форуму видавців у Львові. ZAXID.NET публікує один з уривків з майбутнього видання.

* * *

Середмістя

Львівське Середмістя – місто серед мурів, є унікальним урбаністичним ансамблем, у якому збереглися давня планувальна структура та багато пам’яток містобудування, архітектури, історії та мистецтва.

Середмістя давнього Львова займало порівняно невелику територію обмежену нинішніми вулицями Лесі Українки, Підвальною, Братів Рогатинців та проспектом Свободи. На цій невеликій території площею 18–20 гектарів мешкало серед міських мурів в різні часи 10–20 тисяч людей.

Місто серед мурів

Останні дослідження доводять, що Середмістя оточене мурами з ринковою площею існувало ще з 1270-х років. Тоді князь Лев Данилович, що після смерті свого брата Шварна став княжити в Галичі та Холмі, звернув він більшу вагу на Львів, що лежав посередині його володінь. В ці часи він укріпив він Високий і Низький замки й надав локаційний привілей для нового міста довкола Ринку.

Тоді ж і почали виростати довкола міста його укріплення – названі пізніше Високим муром. Це була стіна з каменю і цегли довжина якої по периметру Середмістя становила 1,8 км. Товщина муру становила близько 2 метрів, а висота – 8-9 метрів. Перед муром був викопаний рів, який наповнювала вода з струмків та потоків, що стікали до Полтви. Саме річище Полтви, яка протікала раніше вздовж нинішніх вулиць Ковжуна, Курбаса, Куліша наблизили до міста і вона текла вже біля західної стіни Середмістя (там де тепер проспект Свободи).

З внутрішньої сторони верхньої частини Високого муру були прокладені дерев’яні галереї, На верхній частині стіни були влаштовані бійниці та зубці. Залишки Високого муру збереглися донині на проспекті Свободи (біля «Вежі Крамарів») та в складі західних стін Міського і Королівського арсеналів.

До Середмістя вели дві брами: Галицька (з півдня) та Краківська (з півночі) і до комплексу міських фортифікацій входив Низький замок, що був розташований у північно-західному наріжнику Високого муру.

На 1445 р. 18 веж Високого муру були розділені між ремісничими цехами, які мусили дбати про їх підтримання в належному стані та оборону у воєнний час. За даними творця пластичної панорами Львова Януша Вітвицького, на кінець XVIII століття налічувалося 28 веж.

З початку XV ст. все більшу роль стала відігравати артилерія. Муровані стіни вже не були непереборною перешкодою для гарматних ядер. Тому у 1418 р. розпочалось спорудження другої оборонної лінії – Низького муру, який оточив місто лише зі східного боку – від Краківської до Галицької брами. Ця ділянка була більш вразливою для обстрілу, бо оточена горбами.

Низький мур протягався паралельно до Високого муру на відстані 15–20 метрів. І замість веж в ньому були влаштовані півкруглі башти без даху – бастеї, відкриті з тильного боку.

Зовні Низького муру був прокладений рів та висипаний земляний вал з дерев’яним палісадом на вершині, який поступово замінявся кам’яною стіною. У 1476 р. розпочато побудову барбаканів перед Галицькою та Краківською брамою.

Подальші події показали, що заходи з фортифікації Львова виявилися правильними і вчасними. Весною 1498 р. господар Молдови Стефан ІІІ Великий дійшов з військом до Львова. 13 травня його військо намагалося оволодіти штурмом місто. Та виявивши, що для здобуття Львова потрібна потужна артилерія і довга облога, Стефан ІІІ відступив від міста.

Влітку 1509 року молдавське військо його сина Богдана ІІІ три дні безуспішно штурмувало Львів. Зруйнувавши та пограбувавши передмістя військо господаря Молдови відступило.

Кримські татари тричі підходили під Львів у 1512, 1516 та 1524 роках, але не відважувалися штурмувати місто і лише грабували й палили околиці.

У 1520–1550 роках продовжувалися роботи з укріплення міста. Споруджувався третій пояс фортифікацій, який пролягав за міським ровом і складався з обличкованих каменем земляних валів з поставленими на них потужними артилерійськими баштами — бастеями і барбаканами.

Середмістя стало окремою дільницею Королівського столичного міста Львова наприкінці XVIII сторіччя. На той час кожна кам’яниця мала індивідуальну назву за іменами своїх власників чи особливими рисами самої будівлі. Австрійська влада запровадила для кожного будинку так звані конскрипційні номери, які служили адресами до 1871 року, коли була введена послідовна нумерація вздовж вулиць та площ. Кожен номерний знак мав колись овальну рамку, колір якої відповідав окремій дільниці міста. Для середмістя це була червона барва.

У Середмісті зереглася, основному планувальна структура, започаткована, ще у ХІІІ–XV ст. На заваді урбаністичного розвитку львівського середмістя стояли тісна забудова та вузькі вулички. Тому Львівська міська рада прийняла у 1891 та 1893 роках ухвали про регуляцію забудови центральної частин міста згідно з якою планувалося знести та перебудувати 181 кам’яницю. Для цього забудовникам надавалися податкові пільги на 25 років. Зокрема передбачалося перебудувати ліві сторони нинішніх вулиць Братів Рогатинців, Галицької, Івана Федорова, Сербської, Староєврейської, Шевської; праві сторони – Вірменської, Гавришкевич, Лесі Українки, Краківської, Руської…

Хоча існували й радикальніші проекти "покращення". Наприклад, плани прокладення «прекрасного проспекту з видом на ратушу» від Ринку до вул. Валової. Для цього треба було б зруйнувати кам’яниці на Ринку, 16 та 17 і ще кілька старих кам’яниць на інших вулицях. Подібний «проспект» планували прокласти й через будинки №№ 28 та 29 на Ринку до вул. Театральної. На щастя ця «регуляція» не була реалізована.

Натомість у 1890–1930-х в Середмісті з’явилося з два десятки нових будинків, більшість з яких не зберегло стильових ознак розібраних для їх побудови кам’яниць. Були теж розібрані «рудери» та аварійні кам’яниці на колишніх вуличках Зацерковній та Арсенальській (на їх місці влаштовано сквер). А замість розібраних у 1920–1950-х кам’яниць на розі вул. Краківської та Вірменської і на при вул. І. Федорова планується будівництво готелів.

Середмістя старіє, зменшується його населення. Старіють люди, вулиці, будинки. За розмальованими фасадами та барвистими рекламними вивісками часто ховаються старі сіни, коридори, подвір’я, сходи, помешкання, які потребують ремонту чи реконструкції. Протікають дахи, обвалюється ліпнина на фасадах, застарілі інженерні мережі… Це лише частка проблем, які потребують вирішення у Львівському Середмісті.

Ринок та ратуша

В центрі Середмістя розташована прямокутна площа Ринок. Львівський Ринок зберіг свою назву від ХІІІ ст. Вона походить від німецького Ring (Коло), бо довкола ратуші споруджували центральні площі середньовічних міст. В австрійські часи площа називалася Ring або Hauptplatz (Головна площа), а в часі гітлерівської окупації 1941-1944 рр. – Ringplatz (Ринкова площа). До 1946 року центральну площу Середмістя називали просто Ринком. А за радянських часів затвердилася офіційна назва – «площа Ринок».

Ринок – це майже квадрат розміром 142 х 129 м. Зараз на Ринку стоять 44 кам’яниці. Спочатку їх було 60, бо прямокутник площі складали 16 ділянок-парцель з довшого боку та 14 – з коротшого.

До Ринку прямують вісім колись головних міських вулиць, з кожного наріжника по дві вулиці, що є продовженням сторін площі. Вулиці ділять місто на великі квартали, помережані сіткою менших вулиць.

Найстарішою була північна сторона (фіртель) Ринку, яка була орієнтована на Святоюрську гору й служила базою для розпланування площі та всього міста на основі середньовічних міри довжини: шнур (43,2 м), прут (4,32 м), лікоть (0,576 м). Ширина ділянок становила два прути, що дозволяло будувати кам’яниці з фаціятою (фасадом) у три вікна, а довжина – один шнур. Усі кам’яниці довкола львівського Ринку є пам’ятками архітектури, хоча практично всі дійшли до нашого часу з ґрунтовними перебудовами XVIIІ–ХХІ ст.

Вздовж західної сторони Ринку проходила головна транспортна магістраль, що з’єднувала Краківську й Галицьку браму.

Посеред Ринку стояла ратуша, в якій урядували органи міського самоврядування. Перед вежею ратуші у 1596 р. було встановлено кам’яний символ Правосуддя, який, згідно Маґдебурзького права, звався «пранґер». Його символізували алегоричні фігури римської Феміди і ката з мечем в одязі XVI ст., що зрослися спинами неначе сіамські близнюки.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук