«Я не люблю революцій»

Музикант Андрій Макаревич про війну, дружбу та музику

КультураНаталка Сняданко, 10 листопада 201519132

Легендарний музикант, засновник та лідер групи «Машина часу» Андрій Макаревич дав у Львові два концерти, які організувала компанія Дік Арт. Він представив свій новий проект. Найпопулярніші пісні різними мовами, а також старі хіти та улюблені пісні прозвучали у супроводі геніальних джазових музикантів.

Під час роботи над проектом Андрій Макаревич, фактично вперше за роки своєї музичної кар’єри всерйоз звернувся до єврейської музики та до мови ідиш. 

Проте музиканта, який відрізняється принциповою громадянською позицією та виступає проти війни в Україні, журналістам цікаво було розпитати і про політичну ситуацію в Росії та шляхи до змін.   

У своєму інтерв'ю «Deutsche Welle» у відповідь на запитання, коли у Росії може трапитися Майдан, ви відповіли, що не скоро. В Україні обидва Майдани стали результатом діяльності молодих людей. У Росії є така молодь, яка чекає Майдану?

Не знаю. Хтось чекає, а хтось – ні. Не існує такого класового прошарку як «молоді люди». Я міг би говорити про свого сина, але я не знаю, чи він репрезентує собою якийсь клас. Я просто не мислю класовими категоріями. Та і не люблю революцій, як і не знаю жодної, після якої стало би жити краще, ніж до того. Повинні бути інші шляхи для змін.

Який саме шлях змін підійшов би для Росії?

Хороше питання, але я не знаю. У Росії живуть різні люди. Одні з них очікують змін, інші – ні. Важко сказати.

Як ви думаєте, чи багато часу потрібно, щоб між росіянами і українцями знову почалися якісь нормальні стосунки?

Я би хотів, щоб це трапилося якомога швидше і роблю все від мене залежне, щоб пришвидшити цей процес.

Зокрема і їздите на Донбас. Чи плануєте ще поїхати?

Я зробив це для того, щоб допомогти дітям Донбасу. Це була основна і єдина моя мета. Я займаюся благодійністю, коли маю для цього змогу не люблю про це розповідати. Це було би якось не дуже гарно. Щоб займатися благодійністю, зрештою, не обов'язково виїздити з Москви.

Тоді як ви поясните те, що у Москві такі сильні ксенофобські настрої?

У мене в Москві 100 друзів, і серед них немає ксенофобів, усі решта мене не цікавлять.

А що робити з тим, що українці і росіяни так мало спілкуються між собою?

Хтось спілкується мало, а хтось - багато. Люди є дуже різні.

Вас не можна вважати репрезентативним мешканцем Росії, дзеркалом нації?

Я ніколи не прагнув бути нічиїм дзеркалом. Я завжди хотів і досі хочу бути тільки собою, займатися музикою, жити.

Скільки часу потрібно, щоб у Росії трапилися якісні зміни?

Фізика свідчить про те, що якісні зміни відбуваються доволі швидко, але обставини накопичуються довго. Візьміть хоча би горнятко, у яке капає вода. Вона дуже довго капає, а потім миттєво переповнюється і витікає через край. Так і обставини. Ось у Росії зараз триває наповнення.

На якому етапі, на вашу думку, знаходиться зараз Україна – чи довго ще крапати воді, поки горнятко переповниться?

Щоб відповісти на це запитання, треба тут жити, а я тут не живу. Я не вірю тому, що показують у нас і не дуже вірю тому, що показуєте мені тут ви, а ми з вами зараз живемо у настільки віртуальному світі, що можна вкласти нам у голову що завгодно. Іноді я взагалі почуваю себе повним ідіотом, коли бачу, як маніпулюють нашою свідомістю завдяки тому, що все таке віртуальне. Тому я утримуюся від оцінок там, де не почуваю себе достатньо компетентним.

Тепер все легше маніпулювати людською свідомістю, бо середовище стає все більш агресивним. ЗМІ отримують все більше засобів впливу на людей. І якщо ти не навчишся цьому опиратися, то рано чи пізно перетворишся на таку собі матрицю, на яку можна записати все, що комусь захочеться. Я навчився цьому опиратися. Я просто відмикаю всі гаджети і виходжу з віртуального простору.

Чи спілкуєтеся ви з єврейською громадою Львова?

Досі не спілкувався, але тепер напевно буду.

Давайте трохи поговоримо про музику. Альбом, який ви привезли до Львова, виявився несподіваним для багатьох ваших слухачів. Це доволі різка зміна стилю. Чи чекати у наступному таких же різких змін стилю?

Ви розумієте, це ж не відбувається так, що я сідаю і думаю, як би мені змінити стиль і чи міняти його зараз. Це значно більш спонтанний процес. Просто приходить якась музика, якісь нові проекти, нові люди. І якщо мені це подобається, я роблю це.

Хочу подякувати вам за концерт. Мій 12-річний син спершу дуже засмутився, що не прозвучала пісня про «Изменчивый мир», але потім усе вам пробачив за «пісню з мультика «Тачки». Тож ви змогли завоювати симпатії наймолодших слухачів, з чим Вас і вітаю. Але розкажіть трохи, як утворився цей проект.

Альбом, а це уже не перший і мабуть не останній альбом із такою музикою, починався з того, що мій товариш знайшов у інтернеті багато старої забутої музики. Зокрема і емігрантів із України, які сто років тому вирушали на захід, до Америки. Не лише галицьких євреїв, але й одеських. Мені дуже сподобалася ця музика, і ми вирішили записати альбом, але я не думав, що це буде цікаво багатьом людям.

Думав, що це буде більш камерний проект. Але помилився. Ми зробили концертний варіант і виявилося, що це цікаво дуже великій кількості людей. Причому у всьому світі. Потім ми зробили другий альбом на ту ж тему.

Для Львова це дуже близька музика. Чи десь вас приймали прохолодніше?

Ні. Цю музику всюди приймають дуже тепло. Хоча, звичайно, треба дуже уважно стежити за тим, яка публіка приходить на наші концерти. Є музика «Машини времени», а є ця музика, і це, звичайно, дуже різні стилі, для різної аудиторії.

На концерті ви розповідали, що провели ціле соціокультурне дослідження, розшукуючи цю музику. Чи доводилося вам зацікавитися не лише музикою, а і людьми, які за нею стояли, її творили? Чи вас вразили чиїсь долі?

Ні, на жаль. Мабуть, це було би дуже цікаво, але я не шукав людей, які творили цю музику. Мене цілком задовольняють продукти їхньої творчості. З іншого боку, не даремно ж говорять, що коли тобі сподобалася картина, не намагайся познайомитися з автором, зіпсуєш усе враження.

Колись ви сказали, що коли вперше почули «Бітлз», то вам ніби вату з вух витягли, чи бували у вас потім ще такі ж яскраві враження?

Ну знаєте, це вікові процеси. Як правило, усі скриньки у душі людини, які відповідають за захоплення чи цікавість, заповнюються десь так до 25 років. Потім починається проникнення у щось, вивчення, розуміння, але такого щирого захоплення уже немає. Тому враження від того, що ти у юності почув уперше, уже не перебити. А далі з віком, чим більше ти чув, чим більше знаєш, тим менше у тебе залишається простору для такого дитячого захоплення. Зате ти більше розумієш.

Але ж це сумно.

Нічого не вдієш. Так влаштований світ і це природній шлях для будь-якої людини.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук