У середу, 12 липня, ведучий ZAXID.NET Новин Андрій Дрозда розповідає, як діти наших політиків тікають за кордон від війни.
***
Наші політики полюбляють виставляти напоказ прояви свого патріотизму. Тут вам і яскраві вишиванки, і волонтерство для війська, і поїздки на передову. Однак часто це лише видимий бік Місяця, а на його темному боці відбуваються зовсім інші процеси. Днями антикорупційне видання NGL.media опублікувало матеріал про сина екс-нардепа, а тепер голови Солонківської ОТГ біля Львова Богдана Дубневича. Виявилось, що 28-річний Павло Дубневич виїхав з України на початку вторгнення російських окупантів і досі не повернувся.
Журналісти дізналися, що Павло Дубневич перетнув українсько-польський кордон ще в перший день великої війни, 24 лютого, у пункті пропуску «Смільниця – Кросценко» у Самбірському районі. Тоді ще діяли звичайні правила перетину кордону. Заборони на виїзд чоловікам не було. Не існувало і системи «Шлях» для волонтерів, тож не треба було домовлятися у Львівській обласній військовій адміністрації, щоб втекти з країни «по блату» чи за гроші як це зробив син одіозного юриста Андрія Портнова.
Серед інших деталей цієї зовсім не патріотичної історії відомо, що Павло Дубневич перетинав кордон на синьому автомобілі BMW X5, зареєстрованому на його ж компанію. У свої 28 років Павло Дубневич є власником 16 компаній. Такий собі self made man по-галицьки. Всього досягнув сам, без допомоги батьків. Разом із нащадком Дубневичів в автомобілі були львівський бізнесмен Юрій Назаркевич і арт-директорка ресторану, що належить родині Дубневичів, Яна Жолобович. Судячи з фото у соціальних мережах, Павло Дубневич і Яна Жолобович перебувають у близьких стосунках.
Однак без участі Львівської обласної військової адміністрації таки не обійшлося. Там двічі вносили Павла Дубневича до системи «Шлях» як волонтера за зверненнями Солонківської сільради, які підписував його батько Богдан Дубневич. Обидва дозволи на виїзд він отримав навесні 2022 року, однак ними Павло Дубневич так і не скористався, бо вирішив взагалі не повертатися до України. На відстані любов до Батьківщини лише міцніє. Так і хочеться наспівати журливу пісню на слова Богдана Лепкого про журавля, який помирає на чужині.
На відміну від батька і дядька Павло Дубневич персона непублічна, тож на запити журналістів не відповів. А от Богдан Дубневич у відповідь на прохання пояснити, чим його син займається за кордоном, заявив, що з ним не спілкується. Мовляв, син уже дорослий і в нього своє життя. Потім він трохи подумав. Можливо, таки поспілкувався з сином, і сам подзвонив журналістам, щоб розповісти, що його син волонтерить і, цитую: «Робить все, щоб перемога наша прийшла скоріше». Богдан Лепкий би заплакав.
Журналісти знайшли підтвердження, що у 2022 році Павло Дубневич таки передавав українським військовим тепловізор і шини для автомобіля. Отже, заяви про волонтерство не зовсім брехня, але й правдою назвати їх язик не повертається.
Історій про втечу за кордон і про тих, хто на цьому заробляє, тепер аж ніяк не бракує. От учора НАБУ та САП повідомили про підозру депутатці Верховної Ради з фракції «Слуга народу» Людмилі Марченко. Вона разом з помічницею допомагала незаконно виїхати за кордон військовозобов'язаному й робила це не безкоштовно. Свої послуги нардепка оцінила у більш як 5 тис. доларів.
За ці гроші Людмила Марченко обіцяла забезпечити ухвалення посадовцями обласної військової адміністрації рішення про дозвіл на виїзд за межі України, а також внесення відповідних відомостей до системи «Шлях». Знайома схема, яка вже не раз виникала в новинах і розслідуваннях журналістів. Далі чиновники ОВА надали відповідний дозвіл на перетин державного кордону.
Детективи НАБУ викрили Марченко після отримання другого «траншу» у 2 800 доларів. А ще опублікували відео, на якому чутно обговорення деталей махінації та є момент передачі грошей. І навіть момент, коли депутатка відчула, що пахне смаленим, і намагалася позбутися грошей, викинувши їх за паркан свого подвір'я.
У наші дні розкидатися такими грішми – гріх. Краще задонатити на ЗСУ. А якщо без жартів, то війна загострює у людях усі їхні якості: як добрі, так і погані. І навряд чи хтось із наших військових запитає у Павла Дубневича: «А де ти був, коли я воював біля Бахмута?». А навіть якщо запитає, то замість Павла його тато відповість так: «Він робив усе, щоб перемога наша прийшла скоріше».