Як батькам зберегти свої кордони у стосунках з підлітками: 5 порад від психологині
До теми
Сучасні діти знають більше про свої права, натомість їхні батьки зростали в умовах, коли більше чули про обов’язки. І коли підлітки починають відстоювати свої кордони, дорослі часто не знають, як правильно реагувати, намагаються допомогти, жертвуючи натомість своїм часом та бажаннями.
Олена Іванова, фахівчиня фонду «Голоси дітей», дитяча психологиня та спеціалістка в травмофокусованому методі психотерапії, ділиться порадами для батьків, як не «розчинитися» в дітях та зберегти самих себе.
Чому батькам важливо захищати свої кордони
Одне із завдань підліткового віку – випробувати на стійкість кордони, побудовані ще в дитячому віці, та спробувати встановити нові. Саме так відбувається дорослішання. Тому важливо, щоб в родині існували стійкі рамки, на які б дитина могла орієнтуватися, інакше вона починає бунтувати не проти правил, а проти себе і «всього світу».
Часто ці рамки надто жорсткі: в родині забагато контролю, кожен крок дитини перевіряється, вона не може «вільно дихати». Або ж контроль відсутній взагалі: користуючись необмеженою свободою, дитина порушує всі норми поведінки та може навіть шкодити собі та своєму здоров’ю.
Рішення – посередині. Дитина має з ранніх років відчувати, що має свободу вибору – від повсякденного одягу до закладу навчання, а також право на помилку – без страху отримати покарання від батьків. Натомість дитина повинна розуміти, що в силу свого віку вона ще не має достатньо досвіду, щоб приймати зрілі рішення і потребує підтримки дорослих. Це дає можливість вільно ділитися думками та почуттями і водночас тримає рамки на які можна спиратися в стосунках.
Як встановлювати та зберігати кордони в стосунках з підлітками
Кордони – це завжди про безпеку та безпечні відносини. І якщо батьки вміють берегти свої кордони та поважати чужі, то діти так само вчаться спілкуватися і будувати дорослі стосунки.
- Покажіть приклад «щасливих дорослих».
Часто батьки намагаються дати дитині все, забуваючи про себе. І одна з головних рекомендацій – займіться собою. Будьте «щасливою дорослою людиною» в якої є час на себе, свої хобі та інтереси в житті. Цей приклад – найкраще, що батьки можуть дати своїм дітям.
Підлітки розуміють: доросле життя – не таке легке і цікаве, як дитяче, і це їх лякає. Проте варто їм показати, що в дорослих є не тільки відповідальність, а й свобода, і вони не живуть, щоб працювати, а працюють, щоб жити. І навіть обравши «не ту» спеціальність для вступу, попереду ціле життя, щоб навчитися чогось нового. Тоді підлітки відчувають підтримку, розуміють, що в їхніх силах щось змінити і тривожність та негатив знижуються.
- Підтримуйте діалог та домовляйтеся.
В дорослих стосунках важливо озвучувати свої думки та своє бачення. І в підлітковому віці вчаться саме цього. Якщо трирічній дитині достатньо сказати «стоп», щоб вона зреагувала (наприклад, коли вибігає на дорогу перед машиною), то з підлітками важливо проговорити (або навіть прописати) норми та правила в родині, щоб не виникало образ. І шукати компроміси.
Наприклад, ще з пандемії поширена ситуація, коли батьки працюють вдома. Тому можна домовитися: якщо мама або тато за комп’ютером, або з телефоном в руках, то звертатися до них можна лише в критичній ситуації, або подавши знак. Або домовитися: «якщо це займає кілька хвилин – я відволічуся; якщо більше – вирішімо, коли це зробити». Адже найважливіше зберегти відносини і можливо краще поговорити тут і зараз.
Також можна домовитися, наприклад, що вихідні – це час, коли родина ходить кудись разом, а вечеря – коли збирається за столом та спілкується без гаджетів.
Водночас якщо доводиться скасувати спільні плани, треба пояснити: «це через поважні причини, а не тому, що я нехтую тобою». Або наголосити: «зараз я працюю, щоб ми могли провести разом всю неділю». Тоді кордони батьків сприймаються як належне.
Проговорити ці правила можна кілька разів, поки вони не увійдуть у звичку, наголошуючи, що так ми проявляємо повагу до часу одне одного: «у тебе свої справи – ти ходиш до школи та спілкуєшся з друзями, а у батьків – свої». Інший корисний прийом для батьків – зрозуміти самим для себе навіщо вони підтримують свої кордони (наприклад, щоб виконувати роботу ефективно, а час із дитиною проводити якісно).
- Лишайтеся лідером родинної «команди».
Часто батьки вирішують, що буде найкращим для дитини, не спитавши її (навіть з найкращих міркувань). Наприклад, що всі поїдуть на море, не здогадуючись, що дитина має комплекси і це буде для неї стресом, а не відпочинком. Тому замість того, щоб вгадувати думки та бажання дитини варто просто спитати. І якщо вона обере лишатися в готелі біля басейну, а не ходити з усіма на пляж – прийняти це, не ображаючись та не докоряючи тим, що «батьки витратили гроші, а ти не цінуєш».
Всі мають бути почутими, та все ж рішення ухвалюють батьки. Потрібно пояснити підлітку, що на дорослих лежить відповідальність за родину та планування бюджету, і важливі та стратегічні рішення вони приймають самостійно.
Те саме стосується, до прикладу, здоров’я та навчання дитини. Якщо вона відмовляється ходити до школи, батьки можуть сказати: «є закон України, який покладає на нас відповідальність за твою середню освіту». Але краще спершу з’ясувати, чому саме дитина не хоче ходити до школи, можливо, в неї не склалися стосунки з однокласниками і потрібно поміняти школу.
Важливо акцентувати, що є права та обов’язки і в дітей, і в їхніх батьків.
- Привчайте до відповідальності – щодо себе та інших.
Піклування – це звичка, якої навчаються змалечку. Якщо дитина бачить, що тато робить звук телевізора тихіше, коли в мами болить голова, то в майбутньому вона робитиме так само. Якщо ж дорослі постійно поступаються своїми інтересами заради інших, роблять те, чого не хочеться, щоб не образити, тоді дитина втрачає чутливість до потреб – і своїх, і близьких.
- Розповідайте про свої почуття.
Коли підлітки стривожені, різкі в поведінці та словах, кидають фрази на кшталт «я вас не люблю», то звинувачувати їх, казати у відповідь «не смій, ми дали тобі життя» – неконструктивно (адже можна почути «я не просив(ла) мене народжувати»).
Натомість потрібно повернути їм цю емоцію: «я бачу, що ти злишся». І також проговорити те, що відчуваєте ви. Наприклад: «Коли ти закриваєшся у своїй кімнаті, мені тривожно, я не розумію, що з тобою і починаю себе накручувати». Тоді замість «не роби так, тому що це погано» дитина чує «я переживаю», і можна разом вирішити, що робити в цій ситуації. Почуття завжди зрозуміліші, ніж абстрактні норми та правила.
Якщо в родини від початку не склалися довірливі стосунки, в яких дитина почуває себе комфортно, то ставши підлітком, вона намагатиметься відстояти себе, забуваючи про інших. Але змінити все ніколи не пізно. Можна перепросити за свою поведінку, пояснити, як ви почувалися в той момент або чому якесь рішення здавалося правильним. Нарешті, стати прикладом, як тримати свої кордони, не порушуючи чужих.