У неділю, 3 квітня, мешканці окупованого російськими загарбниками Херсона вкотре зібрались на мітинг з гаслами «Херсон – це Україна». І це попри те, що низку попередніх мирних мітингів окупанти розганяли силою – автоматними чергами і газовими гранатами.
Щоправда, цього разу херсонцям довелось змінити місце проведення акції – замість окупованої російською військовою технікою площі Свободи вони зібрались біля памятника Тарасові Шевченку. Встигли провести акцію до того, як і сюди дістались ворожі броньовані машини.
ZAXID.NET поспілкувався із херсонцем Іваном, який бере участь в проукраїнських акціях, про те, хто і як організовує мітинги, яка ситуація в окупованому місті і чому херсонці не бояться.
Іван – музикант. Він вже 16 років грає у місцевому блек-метал гурті, чия творчість розповідає про українську спадщину лірикою українських поетів. А ще він науковець і природоохоронець. У жодній партії, каже, ніколи не був і не цікавився такою діяльністю, виходив на довоєнні мітинги, коли вважав питання важливими для майбутнього держави. Зрештою, як і більшість українців, яких Росії захотілось визволити від нормального життя.
«Це було очевидно»
Щодо вторгнення 24 лютого 2022 року Іван каже, що все було очевидно ще з 2014 року.
«Особисто для мене стало несподіванкою, що росіяни навіть не вигадали якогось притомного приводу для початку бойових дій такого масштабу. Чомусь вважав, що буде якась провокація. Я неодноразово чув, що 24 лютого у багатьох "відкрились очі", проте для мене це звучить дивно – все було очевидно вже у 2014 році», – говорить він.
А от ситуація з окупацією Херсона, за словами Івана, спочатку була неочевидною.
«У місто увійшла ворожа техніка, але було не ясно, які будуть їхні дії і як діятимуть наші збройні сили. Після завершення активних бойових дій росіяни розмістили багато техніки на центральній площі, їздили по всьому місту на танках і створювали вигляд якоїсь діяльності. Вони і досі це роблять. Я думав, що за кілька днів окупанти познімають державні прапори та поначіпляють своїх триколорів, але цього не сталось ні через тиждень, ні зараз. Тут приємно вразила поведінка мера (Ігоря Колихаєва – ред.)», – розповідає херсонець.
З часом важка техніка перестала їздити містом, окрім випадків перекидання військ. Її замінили броньовані машини або щось поцуплене у місцевих мешканців.
«Загалом, відчуття не з приємних, але все могло би скластися зовсім інакше», – додає Іван.
«Таких мітингів у Херсоні не було навіть під час Революції гідності»
Іван розповідає, що на перший український мітинг в Херсоні потрапив у той день, коли окупанти намагались роздавати російську «гуманітарку». Більшість людей опинились на площі Свободи випадково.
«Тривало все це недовго: російських вантажівок було багато, але на площу вони вигнали лише дві. До машин підійшло кілька людей – не певен, чи то були місцеві, чи то була постановка – російська преса почала те все знімати. Мітингувальники також почали знімати і по-троху підходити до військових. Діяли обережно, але коли стало скидатись, що стріляти по цивільних вони не планують, процес пішов більш активно», – згадує Іван.
Один із мітингувальників встиг принести кілька прапорів – акція стала проукраїнською і візуально. Тоді ж хтось із присутніх сказав приходити наступного дня і відтоді мітинги проводились щоденно.
«Деякі з мітингів, як видно з фотозвітів, були дуже масовими – ані за часів Помаранчевої революції, ані під час Революції гідності такого в Херсоні не спостерігалось», – додає херсонець.
21 березня росіяни оголосили про заборону на проведення мітингів, але люди все одно прийшли. Тоді окупанти використали проти них світлошумові гранати. 22 березня росіяни оголосили про заборону зібрань через гучномовець, а коли на людей це не подіяло, використали сльозогінний газ. Після цього масових мітингів кілька днів не було.
26 березня були намагання вийти, але ситуація була небезпечною: росгвардія стягнула багато автівок до місця проведення мітингу та активно патрулювала центр міста. Та 27 березня люди знову зібрались під гаслом «Херсон – це Україна».
«Люди вже очікували, що окупанти використають сльозогінний газ і прийшли вже більш підготовленими: мали захисні маски та окуляри», – розповідає Іван.
22 та 27 березня учасники акцій отримали легкі травми від газових шашок, але їм одразу допомагали інші та, за потреби, медпрацівники на «швидких», згадує херсонець.
Більшість людей приходять на мітинги спонтанно – адже знають, що вони постійні. Правда, про нове місце проведення акції 3 квітня вже писали у місцевих групах. На проукраїнські акції, за словами Івана, приходять звичайні місцеві мешканці: жінки і чоловіки, молоді та старі.
«Навіть батьки з дітьми, хоча це, на мою думку, надто необачно: все ж таки росіяни навіть на перших мітингах неодноразово стріляли, хоч і в повітря», – каже херсонець.
«ХНР» – це інформаційний шум
Попри те, що місто перебуває в окупації, говорить Іван, влада в Херсоні досі українська і продовжує виконувати свої безпосередні функції.
«Державні установи, якщо є така можливість, продовжують працювати. Наразі вся ця історія з «хнр» не отримала розвитку і знаходиться лише в інформаційному полі. Безпекова ситуація така, що правоохоронні органи у Херсоні відсутні – всі покладаються на порядність самих містян. Втім, у місті продовжує функціонувати муніципальна варта», – розповідає Іван.
У більшості районів міста, додає він, працює інфраструктура, громадський транспорт виходить на маршрути, лікарні також працюють.
«Проблем з продуктами харчування станом на кінець березня немає. Так, ціни зросли, так, щось зникло, доводиться стояти в чергах, але продуктів ще достатньо, особливо якщо розраховуватись готівкою. До банкоматів довжелезні черги, але готівку все ще можна зняти», – говорить херсонець.
Але у місті зовсім не залишилось медкаментів – черги до аптек зникли, бо в них не лишилось життєво важливих препаратів. Тим часом окупанти блокують поставки ліків у Херсон.
Місто в тиші
Херсонці кажуть, що місцеве телебачення вже давно відключене і по телевізору показують Путіна. Також були випадки відключення мобільного звязку та його повернули – очевидно, він потрібен і самим окупантам.
У місті, говорить Іван, багато росгвардії.
«Так, активістів / громадських діячів продовжують викрадати і на вулицях, і вдираючись в оселі. На щастя, багатьох з них вже відпустили», – додає він.
Нещодавно російські окупанти затримали настоятеля одного з місцевих храмів ПЦУ отця Сергія Чудиновича за допис у фейсбуці з популярною картинкою про «одін кофє» і «одну каву». Священика відпустили, про те, яку «виховну роботу» з ним проводили, він не розповів. Але продовжує організовувати гуманітарну допомогу для містян, які в скруті, і писати в соцмережах.
Соцмережі а мітинги – місце, де можна почути Херсон і відповісти його мешканцям, що вони не одні, що так, як вони з Україною, так і вона – ми – з ними. Ще одне місце, де немає тиші, а навпаки – дуже голосно, це околиці міста з різних сторін, де постійно чути звуки обстрілів.
Іван каже, що настрої херсонців не є панічними чи надто стурбованими – «всі чекають на перемогу, хто раніше, хто пізніше».
«Життя змінилось. Частина колишніх справ лишилась, решта підпорядкувалась теперішнім умовам. У перші дні бували моменти, коли ти міг відволіктись і ніби як не вірити у реальність того, що відбувається. Тепер такі моменти зникли. Прокидаючись зранку, ти знаєш, де ти і в який час живеш. Ця реальність вже проникла до твоїх снів і міцно вбудувалась у свідомість. Але тішить те, що зворотних процесів ніхто не відміняв», – каже Іван.
А на питання про те, яка цього року весна в Херсоні, говорить:
«Весна дещо затримується. Чекаємо її приходу разом зі Збройними силами України».