Учора з’явилася інформація про свідчення, які дав медведчук проти екс-президента України Петра Порошенка щодо участі останнього у продажі енергоресурсів. Таким чином, можемо вважати, що в Україні відбувся старт нового політичного сезону. Звісно, відповідь на питання, чи винен колишній президент України, мають дати судова влада та слідчі органи. Звісно, за умови їх незалежності та незаангажованості. Щодо чого, на жаль, є великі сумніви.
Однак проблема, на моє глибоке переконання, є значно серйознішою, адже мова йде про стан війни, в якому будь-які деконсолідуючі чинники можуть призвести до катастрофи. Тому спробую розібратися, «на часі» чи «не на часі» зараз такі політичні розбірки.
Я вже колись писав про те, що перемога України у війні з росією буде визначатися трьома чинниками: боєздатністю української армії; рівнем міжнародної підтримки України; консолідацією українського суспільства. І як стілець дуже міцно стоїть на трьох ніжках, так він просто падає без однієї з них. Власне, по останньому чиннику можуть суттєво вдарити покази медведчука. І є побоювання щодо того, щоб Україна не впала у війні з росією як стілець, який втратив одну з ніжок!
Крім того, перипетії навколо «свідчень» медведчука викликають низку питань:
- чому медведчук не дає свідчень проти свого кума путіна? Переконаний, він міг би багато чого корисного в цьому плані розказати, що суттєво б розширило можливості України притягнути російського диктатора до відповідальності;
- чому українській владі більш важливо отримати свідчення проти свого політичного опонента, ніж свідчення проти свого найлютішого ворога?
- чи варто вірити людині, яка є зрадником України, яка багато зусиль приклала для того, щоб знищити нашу державу?
- чому ці політичні перипетії починаються під час війни, коли консолідація української нації як ніколи необхідна і важлива?
- чому влада непослідовна у питанні притягнення до відповідальності? І у випадку опозиційних політиків відповідальність «на часі», а проти членів провладної команди – «не на часі»?
- чи зможе українське правосуддя забезпечити неупереджене ставлення та бути незалежним? чи не спрацює відомий афоризм: «Друзям – все, ворогам – закон»?
- чи не є свідчення проти Петра Порошенка інструментом тиску та переслідування опозиції?
- чи не вплине ситуація негативно на міжнародний імідж України, чи не підірве довіру міжнародних партнерів до нашої держави? Адже інститут опозиції та свобода слова – два наріжні камені демократії, за яку зараз, на думку міжнародної спільноти, воює Україна.
Таких питань насправді ще доволі багато. Ключовою ж є проблема забезпечення балансу та «золотої середини» у вирішенні цього питання. Бо, з одного боку, ігнорування правопорушень (з причин війни) породжує безкарність та стає прикладом для інших потенційних правопорушників. З іншого боку, стан війни може стати доволі зручним приводом для тиску на опозицію та вибіркового правосуддя, для усунення з політичної сцени всіх конкурентів. А це прямий шлях до диктатури.
Тому вважаю, що вирішення цього питання стане своєрідним тестом як для чинної політичної еліти України, так і для українського суспільства. Хочеться лише вірити, що Україна зможе з честю цей тест пройти.