Як Високий Замок оборонявся від татарської (1695) і шведської (1704) навал

Цікаві сторінки історії Високого Замку, частина 10

09:06, 16 листопада 2026

Король Ян III Собеський (1674-1696), обравши Львів базою своїх військових діянь, наказав енергійно ремонтувати і зміцнювати його фортифікації за новою системою, сам давав вказівки, присилав інженерів, наглядав за роботами, не шкодуючи власних коштів. Завдяки цьому змінилася обороноздатність міста. Високий Замок набув такого вигляду, як за часів славетного інженера і архітектора фортифікацій Павла Ґродзицького. Його мури і студня були відремонтовані, залога зміцнена і віддана під оруду людей лицарських.

Попри болісні спогади і не одну прикрість для львів’ян, приречених на перебування у тісному просторі мурів, вони тим більше здатні були відчувати красу природи, і Високий Замок зі своїм далеким краєвидом віддавна мав для них особливу чарівність. Влітку він був найбільш улюбленим місцем прогулянок, звідки містяни з гордістю дивились на своє місто і широкий небокрай, який старого бургомістра-поета Бартоломея Зиморовича (1597-1677) надихнув на чудовий опис замку в його «Селянках» (видані а Антверпені 1663 року). (Український переклад – автора цієї публікації):

Так може далеко людина сягнути тут оком,

Як упродовж дня, біжучи, здолає цю відстань кінь кроком.

Якщо хочете читати головні новини дня оперативно Додайте ZAXID.NET у вибрані в Google Додати

По шиї гори надимається хмара й злітає,

Там сонце найшвидше встає й найпізніше згасає.

З південного боку тут рови глибокі таємні,

І пагорби колом оточують гору приємні.

Там лиса гора, о ось тут проростає ліщина,

Розлога й густа опоясує гору бучина.

Тут піхта росте, а ось там зеленіє ялина,

Каскадом джерел струменить і гора, і долина.

Вода за водою навперегін дзвінко стікає,

В розщелинах скель віковічних із шумом зникає.

На півночі гарну рівнину не зміряєш оком,

По ній бистра Полтва несеться широким потоком.

На луках добірна худоба пасеться-гуляє,

Церера ріллю несходиму врожаєм новим засіває…

Король Ян III теж любив Високий Замок і охоче його відвідував. Багато разів відстежував звідси заграви татарських наїздів або віддавався зворушливому почуттю суму, коли його дружина «укохана Марисенька» була далеко від Львова. «Будучи вчора на Високому Замку, – пише він до неї 25 липня 1675 року, – довго спостерігав за заходом сонця над Ярославом і за хмарками, що бігли з того боку. О, як би мені хотілося перетворитися на якусь крапельку дощу чи роси, аби впасти на найпрекрасніше личко Вашої Королівської Милості…».

Король Ян III Собеський. Портрет авторства Даніеля Шульца. Фото Histmag

За часів правління Яна III стан Високого Замку у 1676-1686 роках був найкращим, коли його комендантом став Ян Самуель Хшановський, захисник Теребовлі. Однак знавцям фортифікаційного мистецтва, яке на той час у Європі вже вийшло на новий рівень, замок цілковито не імпонував. Доказом цього є опис, залишений нам французом Далейраком, який 1679 року перебував у Львові:

«На узгір’ї значної висоти, зі східного боку підноситься старовинний замок, збудований з цегли, з тесаних і ламаних каменів, захищений лише баштами, без наріжників, що виступають, без бійниць для гармат і ручної зброї, ровів чи внутрішніх фортифікацій. Внаслідок цього він фактично є непридатним, бо не може належним чином ані себе боронити, ані місто, попри своє розташування, хоча його в останніх війнах відремонтовано і великим коштом викопано студню для зміцнення оборони».

Загальний вигляд Високого Замку у середині XVII ст. за І. Крип’якевичем. Фото Вікіпедії

Згадані недоліки мав намір частково усунути військовий інженер Ян Беренс, який після Хшановського став комендантом міста. За дорученням короля Яна III він почав оточувати весь Львів кільцем внутрішніх земельних фортифікацій за новою системою. Вони мали оточити і Високий Замок, однак ця справа, розпочата з великими видатками, так і не була завершена.

1695 року Високий Замок востаннє відіграв воєнну роль, коли у ніч з 6 на 7 лютого до Львова дійшла зловорожа звістка про те, що попри найсуворішу зиму, сорокатисячна татарська орда під орудою Шегбас-Гірея суне на Львів і вже дійшла до Золочева. Відомість була занадто певна. Її отримав гетьман Станіслав Яблоновський, і незважаючи на ніч, без жодних зволікань наказав застерегти місто і його околиці від неприятеля, що наближався.

Гравюра Ауреліо Пассаротті із зображенням Високого Замку, початок XVII ст.

Триразовий постріл із гармат Високого Замку розбудив мешканців, наповнюючи усіх невимовним жахом. Вранці гармати «знову стріляли на сполох», а також у полудень і ввечері у наступні дні, аж до набридання», – пише свідок тих подій. Гетьман сам щодня по декілька годин перебував у замку, пильно вдивляючись у той бік, звідки повинен був з’явитися ворог.

Снігові замети стримували татарський похід. Лише 10 лютого, близько другої години дня з замку побачили, як рівнина поблизу Лисиничів зароїлася мурашником людей і коней. Орда йшла, збита у лаву, «подібну до однієї чорної маси», а дим і полум’я позначали її похід. До вечора татари стали кошем, тобто обозом на сільських полях навколо замку. У темряві страшна заграва обійняла місто й околиці. Запалав цілий ряд сіл із того боку, горіли: Малехів, Ляшки, Сороки, Збоїща, Кривчиці, Підбірці, Пруси, Жидатичі, Кам’янопіль, Грибовичі. При цих вогнях змучені походом і холодом наїзники підживлювали свої сили для прийдешньої битви.

Гетьман Станіслав Яблоновський. Фото Belvedere

На тлі великої пожежі велично вимальовувалися укриті снігом мури Високого Замку. З мурів серед ночі довго стежив гетьман Яблоновський разом зі синами за ворожим табором, вгадував його наміри і тут уклав план битви, яку наступного ранку, серед потужної снігової заметілі, розпочав між будинками і городами Краківського передмістя. Чотиритисячна купка львівського лицарства, увесь день відчайдушно б’ючись під особистою орудою гетьмана, виявила неабияку мужність. Неприятель, залишивши понад тисячу трупів, відступив, аби більше не повернутися. Небезпека для міста щасливо минула, після страшної непевності Львів вільно зітхнув.

Того дня не байдикував і Високий Замок, де сам Беренс із кількома десятками драгунів стояв на сторожі. Впродовж цілого дня гармати густо посилали кулі у татарські ряди, стримуючи їхній наступ. Цією подією закінчилася історична роль замку як твердині.

Детальніше про оборону Львова 1695 року від татар можна почитати ось тут.

У наступні роки, коли Річ Посполита 1699 року повернула собі Кам’янець-Подільський, коли вщухли воєнні бурі зі Сходу і припинилися татарські наїзди, зменшилася потреба постійного військового чатування. Тому багато твердинь і замків в Україні утратили своє попереднє значення.

Така доля спіткала й Високий Замок. По смерті короля Яна III 1696 року і відставці Беренса старости і коменданти міста перестали про нього піклуватися, а про залогу вже й не було більше мови взагалі. Причина була ще й у тому, що утримання замку щороку вимагало значних витрат, а тимчасом він сам, як будова середньовічна, не мав тих умов, яких вимагало сучасне фортифікаційне мистецтво. Перебудова вже не стояла нагальним питанням, та й коштів на неї не було, тож замок залишили напризволяще. Не запобіг цьому вже ніхто, навіть король Август II, який перебуваючи у Львові 1698 року довший час, два рази відвідував замок.

Ще деякий час кілька гайдуків стережуть його і його в’язнів, але зрештою і це минає. Замок, неполагоджений, потроху, утім невпинно перетворюється на руїну, з якої вже ніколи не зміг підвестися.

Шведський корол Карл XII. Фото Вікіпедії

Цей факт суворо помстився на містові, коли 1704 року під мурами Львова стояли війська не баченого досі неприятеля з далекої півночі. Ним був шведський король Карл XII. У гонитві за Августом II і його прибічниками, завоювавши більшу частину Польщі, 5 вересня він несподівано з’явився під Львовом з однією тільки кавалерією, з трьома полками, які налічували лише 1400 драгунів. На перший погляд сила була не надто грізною, але не в руках такого провідника, як Карл XII, бо той, не чекаючи, поки надійде піхота і артилерія, яка була ще у Яворові, взявся до справи.

Оточивши місто, яке тимчасом знову запалило свої передмістя, сам король у мундирі простого вояка вирушив до спустошеної «руїни» Високого Замку, як його називали шведські джерела. Разом із ним були полковники: Бухвальд, Крассов і Дюкер. Король хотів придивитися до міста, яке відважилося замкнути свої брами і привітати його градом куль, а побачивши з замкових мурів Львів як на долоні, дуже задоволений, докладно вистежував у лорнет його положення і обороноздатність.

Досвідчений вояк, він одразу угледів у фортифікаціях зі звичною для себе прозірливістю так званий «мертвий кут» між Босацькою хвірткою і Пороховою вежею, який не міг бути належним чином обстріляний з інших позицій. Окрім того, бачати невелику кількість людей, які стояли на міських мурах і валах власне з цього боку, зробив висновок, що їх обороняють недбало. Зваживши все одразу, Карл XII розробив подальший план, як, де і коли вдарити на місто, і таким чином старий Капітолій Львова добряче прислужився ворогові.

Постаті шведських вояків, які дивилися з замку, вгледіли оборонці міста. Слушно припускаючи, що це штаб неприятеля, одразу з Королівського бастіону (це нині приблизно на розі вулиці Підвальної і площі Короля Данила) його обстріляли з гармат. Постріли були влучні. Сам король «від куль з міста два рази мало життя не втратив», що згодом підтвердили самі шведи. «Раз куля чи цегла, вдарена кулею, збила з голови короля капелюха, інша куля вбила офіцера, який стояв біля нього» і впала йому під ноги.

План, укладений на Високому замку, був виконаний найближчої ночі з усією ретельністю. Те, чого не змогли здійснити багатотисячні загони козацькі, татарські, московські, турецькі і т. п., зробили швидким несподіваним штурмом декілька сотень шведських драгунів. Зігнавши з валів найману угорську піхоту з королівської залоги, після невеликої сутички на вулиці Руській, вдерлися шведи на Ринок. Місто було здобуте, і вперше за понад три століття неприятель вступив у його мури, аби немилосердно обдерти з усього, що віками було нагромаджено. Оборонна сила Львова була зламана, розвіялися чари не здобутої віками фортеці, які його досі оточували.

Шведська катастрофа доповнила міру нещасть міста. Після стількох тяжких випробувань, стількох викупів ворогам для Львова настав час суцільного занепаду, і неначе символом цього занепаду, видним здалека, стає Високий Замок. Цілковито залишений, він уже не відігравав жодної ролі як твердиня…

Детальніше про оборону Львова від шведів 1704 року можна почитати тут, тут і тут.