«501 факт, який треба знати з... історії України»

Історія України від мамонтів до сьогодення у 501 факті вийшла у «Видавництві Старого Лева».

Цікаві, важливі, часом кумедні, іноді трагічні, а найчастіше – доленосні: не всім цим фактам знайшлося місце у шкільних підручниках, але саме завдяки їм історія стає живою і динамічною. Яке українське місто згадує Гомер у своїй «Одіссеї»? Особистим знаком якого князя було зображення сучасного тризуба? Коли вперше в писемних пам’ятках згадано слово «Україна»? А хто з гетьманів був шанувальником кави? Відповіді на ці та інші питання знайдете на сторінках ілюстрованого довідника. Завдяки книжці «501 факт, який треба знати з... історії України» минуле стає ближчим, а сучасне – зрозумілішим.

***

ІХ–VІІ ст. до н.е. Кіммерійці

Археологи припускають, що кіммерійці сформувалися на основі місцевої білозерської культури внаслідок переходу від осілого та напівкочового скотарства до кочового. Близько 900 р. до н. е. в Північному Причорномор’ї практично повністю зникають постійні поселення. У похованнях того часу знаходять дедалі більше залізної зброї, упряжі та елементів колісниць, що свідчить про перехід до кочового способу життя. Основним засобом пересування кіммерійців були коні, ними перевозили майно, а кибитки слугували мобільним житлом. Воїни озброювались луками зі стрілами, мечами, кинджалами та бойовими молотами. У VII ст. до н. е. кіммерійців із Північного Причорномор’я витіснили скіфи. Частина кіммерійців вирушила через Кавказ у Малу Азію, частина осіла в Криму.

Давньогрецький історик Геродот записав легенду про те, як кіммерійці відреагували на наступ скіфів на їхні землі: царі кіммерійців пропонували зустріти нападників війною, але багато хто не хотів битися та радив обрати відступ. Через суперечку народ розділився на два протиборчі табори, які зіштовхнулися в запеклій боротьбі. Після битви полеглих поховали на берегах Дністра, а кіммерійці таки полишили рідні землі.

Короткий факт. До появи книгодрукування книги переписували вручну. Існувала окрема професія – переписувач.

***

1356 р. Львів отримав магдебурзьке право

З розвитком та збільшенням кількості міст постала необхідність вивести їх з підпорядкування королівської чи князівської адміністрації і передати управління самим містянам. Першими право на самоврядування здобули німецькі міста, зокрема Магдебург. У грамоті про самоуправління, наданій місту, було детально прописано правила, що регламентували всі особливості міського життя: виборні органи, суди, правила торгівлі та роботи цехів, покарання за різні види злочинів. Згодом норми Магдебурга почали поширюватись іншими містами Європи та отримали назву Магдебурзького права.

Разом з німецькими поселенцями, які з кінця ХІІІ ст. почали активно переселятися до міст України, магдебурзьке право з’явилося і на українських землях. У 1356 р. польський король Казимир ІІІ надав право на самоврядування Львову. Згідно з ним управління містом здійснював міський Магістрат, що складався з Ради (яка виконувала адміністративні функції) та Лави (суду). Обидва органи були виборними. За львівським зразком право почало поступово поширюватись українськими містами.

Короткий факт. У багатьох українських містах, які мали магдебурзьке право, стояли ганебні стовпи. Зазвичай їх розташовували у центрі міста, поряд з ратушею. До них прив’язували засуджених за певні злочини для публічного висміювання.

***
1551 р. Дмитро «Байда» Вишневецький – Канівський та Черкаський cтароста

Дмитро Вишневецький був представником давнього князівського роду Вишневецьких. На чолі козацьких загонів брав участь і в обороні південних земель від татарських нападів, і в походах на землі османів та Кримського ханства. У 1551 р. польський король Сигізмунд ІІ надав Вишневецькому посаду канівського та черкаського старости, довіривши йому охорону південного кордону держави.

На цих територіях вже існували групи козаків-уходників, які мали мережу укріплених поселень і зимівників. Однак у них не було єдиної організації. Дмитро Вишневецький вирішив об’єднати розрізнені козацькі загони та збудувати укріплення за Дніпровими порогами на острові Мала Хортиця, яке і вважається першою Запорізькою Січчю.Завдяки своєму розташуванню Січ мала не допустити переходу татар через Дніпро. У 1556 р. загони Вишневецького здійснили два успішні походи на татарські фортеці: Іслам-Керман (нині Каховка) та Очаків. Як відповідь, наступного року кримський хан напав на Хортицю. З першої спроби укріплення захопити не вдалося. Однак незабаром ворожі човни оточили Січ, тож Вишневецький з козаками, так і не дочекавшись підтримки від польського короля, змушені були залишити Хортицю та відступити до Черкас. Січ було зруйновано, однак сам факт її існування помітно вплинув на організацію козацтва й розвиток січової громади.

Короткий факт. Тарас Шевченко прожив 47 років, з них лише 15 – в Україні. У статусі кріпака пробув 24 роки свого життя. А вірш «Заповіт» написав, маючи 31 рік.

***
1886 р. Заснування Одеської бактеріологічної станції

Окрім розвитку промисловості, торгівлі та зростання міст у ХІХ ст., загострилося також питання боротьби з епідеміями. У багатьох містах забезпечення належного санітарного стану не відповідало швидкості зростання населення, тому багато мешканців не мали доступу до якісної питної води, каналізації. Фіксувались численні спалахи холери, тифу та інших хвороб. У 1886 р. Ілля Мечніков та Микола Гамалія заснували Одеську бактеріологічну станцію, де проводили перші щеплення від сказу. Також там проходили курси для лікарів, обмін досвідом по лікуванню та профілактиці захворюванням холерою, курси з мікробіології.

Тут сформувалося наукове середовище, яке відіграло провідну роль у зменшенні смертності від епідемій в країні та світі. За свої дослідження Ілля Мечніков 1908 р. отримав Нобелівську премію з медицини.

Короткий факт. Полтавець Іван Піддубний був незмінним переможцем чемпіонатів світу з боротьби у 1905–1909 рр. А 1926 р. він виграв чемпіонат Америки – у віці 55 років. Шанувальники та преса присвоїли шестиразовому чемпіону світу звання «чемпіона чемпіонів».

***
1920-ті рр. «Комуналки»

«Ущільнення» – таку назву отримав процес оптимізації житла у містах, що розпочався у 1920-х рр. Ще у 1918–1919 рр. більшовики у Росії скасували приватну власність на житло (будь-яка квартира тепер ставала власністю держави) та встановили санітарні норми житлової площі – 9 м² на одну людину. На початку 1920-х рр. ці нововведення поширились і в українських містах. На практиці це означало наступне: якщо родина з трьох осіб володіла квартирою площею 100 м², то на «надлишкову» площу їй могли підселити ще одну або дві сім’ї. Так з’явилися «комунальні квартири» – з окремими кімнатами та спільною кухнею, туалетом, коридором, в яких доводилось мешкати людям різного соціального походження.

Це породжувало постійні незручності та конфлікти: боротьба за посуд, ванну, існування графіків користування кухнею, псування майна сусідів, суперечки щодо облаштування спільного простору.

Короткий факт. 1948 р. було запущено найпотужніший на той час газопровід Європи: Дашава–Київ. Завдяки йому у помешкання киян прийшов газ. 1951 р. газопровід продовжили – тоді українським газом почали опалювати Москву.