А журналіст – лише один із нас…

Час від часу стикаєшся з матеріалами, замітками, порадами: яким має бути сучасний журналіст, чого бракує молодим журналістам, що треба знати/вміти аби стати… Будучи викладачем, навіть спеціально шукала такі тексти, аби звірити свої уявлення з колегами чи знайти щось нове, про що варто говорити з цього приводу.

Зауважень немало. Порад трішки менше. Врешті всі вони зводяться до досить короткого переліку, який можна узагальнити десь так. А) Напрацьовувати реальну ерудицію; читати не лише пости сумнівних авторитетів, а бажано й книги; цікавитися тим, що відбувається, – поруч вас і далі від вас… Власне кажучи, не бути тупим і обмеженим.

Б) Розуміти, що журналістика – це не «я красивий у тєлєвізорі», «я поруч якогось начальника», «я на заході, куди ніхто з вас не попав» і тому подібне, а щоденна осмислена праця, аби повідомити людям щось, що їм потрібне; цікавіcть до власної професії та щоденне навчання їй. Тобто поменше самозакоханості, побільше працелюбства.

В) Оволодівати засадами фаху. Це не означає «мати диплом», а означає володіти інструментами, методами, прийомами, техніками, які допомагають робити не шоу, не веселуху, не псевдодискусії з псевдоекспертами, не пропаганду, не фейки…, а інформувати людей про щось, що їм потрібне, цікаве та корисне. Отже, уміти написати замітку чи замальовку і розрізняти, що з них є що.

Г) Знати мову і володіти мовленням. Цей пункт – крик душі((: людини, яка перевіряє та вичитує тексти впродовж тривалих років. Іноді хочеться запитати: а ви в школі вчилися? Себто, навіть спросоння пам’ятати, що, наприклад, «на жаль» пишеться окремо, і ці слова зазвичай виділяють комами.

Д) Мати чітке уявлення про професійну етику та професійні стандарти. Бо фах журналіста, як небагато інших, дає можливість залізти брудними чоботами у чужу душу чи долю, а справжній фахівець цього не зробить. І кожен текст повинен бути якісним, аби не бути облудним. Мова – про відповідальність, яка має постійно дихати в потилицю того, хто пише. Е) Не лінуватися. Якщо є вибір: поговорити з живою людиною чи злямзити інфу з інету, обирайте перше, інакше ваша професійність помре, не народившись. Журналіст – не кабінетна персона, а польовий гравець. Вовк, якого мають годувати ноги, а голова допомагає бігти у потрібному напрямку. Це важливо: світ – не в комп’ютері!

Є) Розуміти, що таке «служити». Бо це не просто «писака пописує, читака почитує», а – щоденна соціально необхідна, сповнена здорового глузду, часто нелегка робота. Від якої часом нудить, бо до журналіста, як і до поліцейського, ідуть переважно не з ромашками, а з проблемами, конфліктами, житейським брудом… Колега, вже покійна, на запитання студентів-журналістів, що найважче у журналістиці, відповіла: «Продовжувати любити людей». Відтак, тим, хто починає, варто почати любити людей.

Ось такі всього лише сім порад.

Але, оскільки всі ми реалісти, то маємо розуміти, що, ведучи дискусію, яким бути журналісту, ми повинні неминуче дати відповіді на деякі запитання.

А) Як навчають того, хто хоче бути журналістом?

Б) Яким має бути редактор, бо ж поради типу отих, угорі, дають добрі редактори, а чимало –інших. Тих, хто каже: «Для чого мені професіонал? Дайте хлопчиків/дівчаток без досвіду, які будуть робити те, що треба замовнику». А коли, хай навіть дуже успішно закінчується стажування цих хлопчиків/дівчаток, такий редактор не переводить їх на вищу ставку за посадою, а каже, що вони не підходять і набирає інших хлопчиків/дівчаток на ту ж невелику стажерську ставку… І це – лише поверховий штрих до розмови про редакторів. Хоча, як у колись популярного, а нині невідомого Роберта Рождественського: «Спортсмены возникают, вырастая из тренера, как ветки из ствола…» Які журналісти «виникнуть» із отого описаного вище редактора?

В) Якого журналіста потребує сучасний споживач інформації? Ось питання! І замислитися над цим можна, скажімо, звернувшись до дослідження «Як змінились уподобання та інтереси українців до засобів масової інформації після виборів 2019р. та початку пандемії COVID-19 (серпень 2020р.). Воно було проведене на замовлення ГО «Детектор Медіа» Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно із соціологічною службою Центру Разумкова з 14 по 19 серпня 2020 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей.

І що ми бачимо? У своєму виборі різних джерел інформації українці найчастіше керуються:
допитливістю – новини про події в Україні та світі цікавлять двох із трьох респондентів (68%), а також прагненням розважитися та відпочити – (52%) цікавляться художніми, анімаційними та документальними фільмами, 39% – гумористичними шоу, майже кожен третій (32%) – серіалами. І лише один із п’яти респондентів цікавиться політикою: про політичні ток-шоу згадали 23%.

Цікаво, що дослідники розрізняють своїх опитуваних за політичною належністю. «Якщо поглянути на зацікавленість у різних видах інформації серед прихильників різних політичних сил, то можна помітити такі особливості: виборці «Слуги народу» більше за інших дивляться гумористичні шоу (51%) (повторюся за Оксаною Забужко: помирати будемо весело! – авт.); виборці «Опозиційної платформи – за Життя» частіше за інших переглядають серіали (40%); виборці ОПЗЖ (31%), Європейської солідарності (29%) та Батьківщини (27%) – політичні ток-шоу.

Яким має бути журналіст, щоб сподобатися от такій аудиторії?