БРАТИ: фільм про повернення Одіссея з Афганістану

Американці відомі своєю любов’ю до рімейків. Втомившись від наштампованих сценаріїв свого одноманітного кіноринку, вони досі черпають натхнення від свіжості європейських сюжетів, переробляючи чужі фільми під голівудський стандарт.

Наприкінці 2009 року вийшла в світ картина Джима Шерідана «Брати», рімейк однойменного данського фільму 2004 року Сюзанни Біер, яка також написала сценарій у співпраці з Андерсом Томасом Йенсеном. Залучивши данських авторів та найкращих американських акторів (Тобі Маґвайєра, Джейка Джилленхала і Наталі Портман), ініціаторам згаданого рімейку не вдалось показати нічого нового, чого досі не сказали їхні європейські колеги. Фільми схожі між собою як дві краплі води, навіть інтонації і пластика акторів повторюються, не кажучи вже про ідентичні ракурси зйомок, масштаби кадрів, монтажні склейки і безліч важливих деталей, які спокійно перекочували з одного фільму в інший і тим не менше органічно вписались в американський контекст. Зате в глядачів є шанс обрати кіно, яке по духу є ближчим: американське чи європейське.

Іноді цікавіше розглядати фільм не з візуальної точки зору, оцінюючи роботу режисера, художника і оператора, а зосередившись на оригінальному сценарії. У цьому випадку він дав поштовх для створення двох фільмів і був натхнений епосом Гомера про Одіссея, який блукав 10 років, перш ніж повернутися додому після Троянської війни, в якій його вважали загиблим.

В історії про братів є дві частини, кожна з яких фокусує увагу на іншій проблемі. У першій розповідається про ідеальну сім’ю: сміливий і відданий тато-військовий, молода і квітуча мама-красуня та дві їхні донечки. З в’язниці повертається молодший брат головного героя. Всім соромно за такого родича-злочинця, а сам він не знаходить собі іншого заняття, окрім сидіти і випивати у барах. Старшого брата посилають з місією в Афганістан, там його вертоліт збивають, всі гинуть, а тих, хто вижив, терористи беруть в полон. Наш герой, звичайно ж, вижив, але в США (Данії) він оголошений загиблим. Його дружина в це не вірить, та все ж проводить багато часу зі своїм шваґром. Все їхнє приємне спілкування закінчується невинним поцілунком і не отримує жодного продовження.

На цьому закінчується перша частина, і починається зовсім інший фільм – не про дрібні сімейні чвари і безпідставні конфлікти, не про змагання двох братів за більшу любов батьків і не про перевірку почуттів часом. Солдат повертається з Афганістану після довгого перебування в полоні без їжі й води, і він вже є зовсім іншою людиною. Для того, щоб вижити і повернутись до рідних, під тиском афганських терористів, він змушений вбити залізною трубою свого колегу. Озвірілий, виснажений, повний люті й ненависті, а ще глибокого смутку за тими, кого любить і кого хоче побачити хоча б ще раз. Ніхто так і не дізнається про те, що сталось, а головний герой приїде додому й побачить свою сім’ю, але так ніколи і не зможе повернутись до нормального життя. В данській версії Мікаель втрачає контроль над собою, він не здатний впоратись зі спогадами про жахіття війни в Афганістані та свій вчинок. Він нападає на брата і дружину, намагаючись їх вбити, і його забирають у в’язницю. В американській версії все закінчується психіатричною клінікою.

Тобі Маґвайєр за свою роль в стрічці «Брати» отримав номінацію на останньому нагородженні Золотий Глобус як найкращий актор. Фільм справді вражає і вартий перегляду, і не варто думати, що це чергове важке і трагічне кінополотно про війну. Дія «Братів» могла б відбуватись і в іншому місці, і в інший час, бо Афганістан насправді тут ні при чому. Йдеться про інше, про вирішальний вибір, після якого неможливо повернути колишнього життя і так і не вдасться забути фатальні помилки і необдумані вчинки минулого.

Звичайно, постійно виникає думка, що на місці героя ніхто з нас не зміг би вбити свого співкамерника і земляка, але дізнатись про те, яке рішення продиктує наша свідомість, можна лише потрапивши в таку ситуацію. Коли обставини не дають часу на роздуми, тоді приймаються найбільш відчайдушні рішення. В «Одіссеї» все закінчується щасливо, адже це героїчний епос, Одіссей всіх вбиває і, не страждаючи від мук сумління, насолоджується життям зі своєю Пенелопою. В кіно і в житті все інакше: цікавіше і, на жаль, сумніше.

Американський військовий Сем після довгого перебування на далекій війні почувається некомфортно навіть в колі своєї сім’ї. Побувши якийсь час із рідними, Сем хоче знов повернутись в Афганістан, бо вдома він не знає, що робити. Навіть його діти відчувають, що він вже інший, і хочуть, щоб тепер їхнім татом був дядько Томмі…

Українські заробітчани, які по десять років не приїжджають на Батьківщину, часто не можуть повернутись до нормального життя тут, бо звикли до іншого і не знають, як поводитись в теперішніх умовах і чим тут себе зайняти. Вони воліють їхати знов в чужі країни, де звичний вже для них уклад життя, а на рідній землі жарти, музика, теми розмов їм малозрозумілі, тому такі люди виглядають в компаніях як тверезі серед п’яних. Їхнє життя продовжується десь там, а тут лише залишились спогади минулого і сім’я, яка любить, але не розуміє.

Чому американці захотіли зробити рімейк «Братів»? Вони насправді хотіли показати драму поламаної долі людини чи їм просто настільки сподобалось, якими останніми тварюками показані у сценарії терористичні загони Афганістану? Тепер, можливо, з’явиться ще один голівудський рімейк нового данського фільму «Втеча» (Flugten, 2009), в якому розповідається про журналістку з Копенгагена в полоні в Афганістані, який, до слова, знімали в Іспанії, а зараз, наприклад, екзотичним тлом Афганістану є Крим, де саме відбуваються зйомки голівудського фільму «Солдати удачі».

Режисерам подобається змагатись в тому, щоб в якнайгірших фарбах показати знищену війнами мусульманську країну, яка всього лише хоче жити своїм життям. Яке б воно не було фанатично релігійне, консервативне і помірковане, в нього не треба втручатись, бо зло породжує зло, і ті, хто народились і живуть в Афганістані, перш за все люблять свій дім і, відповідно, захищають його. Вони не знають, що американські чи данські солдати звичайні люди, яких не вчили вбивати. Їх лише вчили служити своїй країні, які б безглузді рішення ця країна не приймала.