Б'ютіфул Карпати

На Одеському кінофестивалі завершився  національний конкурс, у якому взяли участь 6 повнометражних фільмів.

Цікаво, що два з них так чи інакше присвячені Карпатам. Йдеться про «Живу ватру» Остапа Костюка та «Політ золотої мушки» Івана Крвчишина.

Дуже різне кіно. Один фільм – документальна поетична розповідь про світ, який ми втрачаємо. Другий – неймовірна комедія про світ, який ми можемо віднайти. 

Окрім Карпат, що стали в обох випадках не лише тлом чи гарними декораціями, але і повноцінним героєм картин, стрічки об'єднує дуже висока якість насамперед режисерської роботи.

Львів’яни мали змогу бачити обидва фільми, щоправда у обмеженому прокаті. Одесити та гості фестивалю з різних міст прийняли їх не менш тепло.

«Жива ватра»  розповідає про життя вівчарів українських Карпат і долю традиційного ремесла на фоні сучасних змін. Про щоденну працю без вихідних і права на слабкість. Про гармонійний світ, який ми втратили, прагнучи комфорту, і дитинство, яке ми залишаємо, начепивши на себе ролі дорослих.

Знятий він із великою майстерністю. Проте не відстороненою, де гарна картинка будується просто заради гарної картинки. Він увесь пронизаний любов’ю до цього світу і великим його розумінням.

Режисер Остап Костюк народився в Коломиї. Для нього реалії «Живої ватри» є добре знайомими. Проте він поєднує дивним чином і зовнішній, і внутрішній погляд на те, що зображує.

Крім того поетичність розповіді ніяк не шкодить її динамічності. Тож джуе хочеться, щоб фільм, окрім успішної фестивальної долі (а він є призером декілької міжнародних кінофестивалів) мав ще і не менш успішний прокат.

Щодо «Польоту золотої мушки», то її прокат має розпочатися у серпні. 

Розповідь йде від імені дівчинки на ім’я Микола (цю роль прекрасно виконала Софія Кравчишин, також у фільмі грають Олег Цьоно, Сергій Великий, Тарас Бобеляк та інші). Вона розповідає три історії, що трапились в її селі: про футбольний матч, про весілля та про дивний заповіт.

Микола знає все, адже їй про це розповів дзідзьо: що брехати негарно; що хлопця, щоб він завжди був вірним, треба перевести через воду; що кіно в небі значно цікавіше, ніж в кінотеатрі; і що людське життя подібне до польоту золотої мушки над вогнем – так само яскраве, і так само коротке.

Автори картини окреслили жанр як «українська наївна комедія». Точне визначення. І легко дібране. Так само, як легко дібрати епітети до картини: смішно, дуже смішно, дуже-дуже смішно і трохи сумно. 

А ще серед чеснот фільму: трагікомічна,  абсурдна і водночас життєва історія, гротескні, але пізнавані герої, чудова «западенська» мова, що звучить напрочуд природньо.

У цьому немає нічого дивного: аби досягнути такої природності режисер Іван Кравчишин збирав акторів по містах та містечках Західної України. І поряд з ними прекрасно себе почувають мешканці тих карпатських сіл, де відбувалися зйомки.

Сміятися разом з людьми, а не над ними. Саме такий принцип, що прекрасно працює у «Польоті золотої мушки» Іван Кравчишин планує перенести на свй новий проект «Глобус України», де розповість історії уже з усіх регіонів. Як і роботу саме з місцевими аторами, для яких запропоновані реалії є рідними. Але це – у майбутньому.

А вже завтра визначиться переможець національного конкурсу. 

У Карпатах відбувається дія і іншого фільму, щоправда показаного поза конкурсом. Прокат фільму «Брати. Остання сповідь» розпочнеться восени. І це вже інша історія.