Наприкінці червня міністр енергетики Герман Галущенко заявив, що від початку війни виведені з ладу 30% сонячної та понад 90% вітрової генерації. Російські військові з особливим цинізмом розбивали сонячні панелі і грабували пункти управління вітрових станцій. Одну з таких історій розповіла навіть відома співачка Ірина Білик: окупанти спочатку пожили у її будинку біля Києва, а потім побили панелі і поїхали.
Загалом до війни ми отримували до 13% енергії з відновлюваних джерел і ця частка зростала. І хоч частина потужностей зараз не працює, енергетичні експерти прогнозують стрімкий розвиток чистих технологій у найближчі роки. Найперше тому, що це допоможе позбутися залежності від ресурсів з Росії.
ZAXID.NET зібрав три історії про те, як зелені технології розвиваються і рятують українців під час війни.
«Сонячні панелі врятували нашу сім’ю під час окупації»
Сім'я Олексія Хабатюка живе у невеликому селі Ясногородка на Київщині, яке за кілька днів після початку війни опинилося в окупації. Зрештою, сім'я залишилася без доступу до електромережі і врятували їх сонячні панелі, які встановили ще у 2014 році. СЕС працює на електропостачання будинку, а енергію, що залишається, віддає в загальну мережу за зеленим тарифом.
Сам Олексій Хабатюк – енергетик, фахівець з енергоефективності, зараз служить в ЗСУ. Він розповів, що протриматися на зв'язку їм вдалося саме завдяки сонячній електростанції. Село звільнили наприкінці березня 2022 року, тоді люди почали повертатися. І тут знову зіткнулися з відсутністю електрики.
«Тоді вирішив переробити домашню СЕС на «енергетичний острів». Залишки бензину пішли на генератор для відновлення акумуляторів до мінімальної напруги, щоб їх підхопив зарядний пристрій. Система змогла заживити одночасно не тільки мій будинок, а й сусідські», – пригадує Хабатюк.
Схожу історію розповідає Олександр Ананьєв з Київщини. Гібридна станція врятувала життя його родині.
«Ми залишилися без зовнішньої електроенергії, газу, води, зв'язку... Завдяки сонячній електростанції в будинку все функціонувало: світло, опалення, надходила питна вода зі скважини, була гаряча вода та можливість приготувати їжу, адже холодильники теж працювали і зберігся запас продуктів», – пригадує Олександр.
В його «мікрорайоні» залишалися до двох десятків людей. Всі заряджали у телефони та інші гаджети від його сонячних панелей, набирали воду, приходили приймати душ, користувалися пральною машиною.
За його словами, українські військові теж заряджали акумулятори до техніки, набирали воду і мали можливість попрати у нього вдома.
Як розповів ZAXID.NET Артем Семенишин, керівник Асоціації сонячної енергетики України, таких історій десятки і їхня організація напрацьовує алгоритм фіксації збитків, збирає контакти тих, хто потребує допомоги з відновлення роботи СЕС і аналізують масштаби таких пошкоджень.
Приклад Житомира: як місто переходить на біопаливо
У 2018 році мер Сергій Сухомлин на кліматичному саміті у Сан-Франциско заявив, що до 2050 року Житомир перейде на 100% відновлюваних джерел. Мотивація міста, де живе чверть мільйона людей, обійтися без газу і вугілля була проста: енергетична незалежність і економія.
У 2019 році місто першим в Україні перейшло 100% світлодіодного вуличного освітлення. У 2021 тут збудували перший в Україні сміттєпереробний завод з цехами компостування, сортування і переробки.
Частина міста вже отримує взимку тепло та електричну енергію з теплоелектроцентралі, яка працює на біопаливі: щепі деревини. Опалювати тирсою вирішили невипадково. Лісистість Житомирщини одна з найбільших в Україні і становить 33% від території. Лісгоспи постачають місту відходи деревини у вигляді трісок.
Коли почалася війна, то частина співробітниць міськради з дітьми змушена була виїхати закордон. Обстріли міста почалися з 24 лютого. Спочатку ракетних обстрілів зазнав військовий аеродром, цивільний аеропорт, а потім російські війська цинічно обстрілювали реактивними снарядами та авіаційними бомбами цивільну та критичну інфраструктуру Житомира: повністю зруйнували школу в самому центрі міста, гуртожиток, лікарню... Збитки оцінюють у понад 500 млн грн.
При цьому від планів перейти на 100% відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) у Житомирі не відмовляються. Навпаки.
«Ми продовжуємо впроваджувати всі проекти, які були розпочаті до 24 лютого. Готуємося до реалізації інвестиційної програми щодо утеплення садочків, шкіл та лікарень, розвиваємо та розширюємо електротранспортну мережу (тролейбусні маршрути), будуємо нові об’єкти енергетичного господарства, що працюють на альтернативних видах палива», – розповідає ZAXID.NET Борис Пахолюк, директор комунальної установи «Агенції розвитку міста» Житомирської міськради.
Упродовж наступних трьох років місто планує замістити 60-65% природного газу, який наразі споживається для опалення, за рахунок чотирьох теплоелектроцентралей (ТЕЦ), що працюють на деревній трісці, і ще 30% – за рахунок спалювання сміття.
«За останні 5 років місто вже скоротило споживання традиційних енергоресурсів майже на 40%, а окремими комунальними підприємствами скорочено споживання енергії на більше ніж 50%. Наразі 80% теплопостачання міста забезпечується газом, а 20% альтернативними видами палива. Ми продовжуємо нарощувати темпи переходу централізованої системи теплопостачання на біопаливо, проте зараз головними викликами чергового опалювального сезону є: по-перше, підготовка-ремонт інженерних мереж, і друге питання – це надійність постачання газу упродовж всього опалювального сезону», – каже Борис Пахолюк.
Майже усі вітряки окуповані, але не знищені
На відміну від сонячних електростанцій (СЕС), які можна встановити на приватних будинках, більшість вітрових електростанцій (ВЕС) в Україні є великими і забезпечують електроенергією цілі населені пункти. З початку війни майже усі вітряки зупинили задля безпеки.
«Понад 85% діючих українських ВЕС знаходиться на півдні та південному сході України, то ж більшість з них опинилися під окупацією. До них фізично немає доступу, але вони не знищені», – розповідає ZAXID.NET голова правління Української вітроенергетичної асоціації Андрій Конеченков.
За даними експерта, росіяни зруйнували п’ять вітротурбін , які вже не буде можливості відновити. Йде мова про чотири турбіни на Мирненській ВЕС та Новотроїцькій ВЕС (Віндкрафт) та одну турбіну на Сивашській ВЕС (Сивашенергопром).
«Всі ВЕС у Херсонській та Запорізькій області окуповані РФ. Розграбовані диспетчерські пункти управління, знищені автопарки, що обслуговували вітростанції. Вони діяли так само як в Чорнобилі», – говорить Андрій Конеченков.
Попри окупацію, в липні вітрові та сонячні асоціації України та ЄС підписали спільну заяву із закликом використовувати відновлювані ресурси у повоєнному відновленні України. Вони встановили амбітну мету: досягти 50% ВДЕ (до війни ця частка складала 13,2%) у виробництві електроенергії до 2030 року. Йдеться про наземну та офшорну вітроенергетику, сонячну енергетику, біоенергетику та гідроенергетику.
Андрій Конеченков переконаний, що вітроенергетичні потужності в країні тільки зростатимуть. Зокрема, на конференції в Лугано, представники українського уряду вже заявили про нарощення потужностей до 2032 року. Йде мова про 10 ГВт нових потужностей сонця і вітру, а також понад 30 ГВт потужностей відновлюваної енергетики для виробництва відновлюваного водню.
«У липні ми зустрічалися з єврокомісаркою з питань енергетики Кадрі Сімсон і говорили про те, що в Україні є застарілі теплоелектростанції. Ми навряд чи ми будемо їх відновлювати і повертатися до викопного палива з Росії. Тому нам треба робити ставку на чисті технології, використання місцевих ресурсів і незалежність. Це все передбачено у відновлюваній енергетиці! І донори готові вкладати в це гроші, бо це безпечно», – підсумовує Андрій Конеченков.
Публікація була підготовлена в рамках проекту Online journalism, in-depth, який фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ). Погляди, виражені в цій публікації, належать виключно незалежним авторам/кам і не обов'язково відображають точку зору BMZ.