«Північний потік-2» мусить бути зупинений, якщо Росія вторгнеться в Україну», – заявив Роберт Габек, віце-канцлер та федеральний міністр економіки й захисту клімату в новому уряді Німеччини. І додає, що із самого початку будівництво Північного потоку було помилкою.
Таку заяву німецького високопосадовця позитивно сприйняли в Україні, її широко розтиражували ЗМІ. Ще б пак, адже українців приголомшило повідомлення про те, що колишня канцлерка Ангела Меркель особисто блокувала продаж зброї Україні. Воно похитнуло віру українців у те, що Німеччина є нашим другом. І тут, наче бальзам на душу, заява Роберта Габека, яку більшість українців сприйняли як зміну політики федерального уряду Німеччини і те, що він більше підтримуватиме Україну та надаватиме (або принаймні не заважатиме) отримувати Україні допомогу. Позитиву додало й те, що Роберт Габек представляє партію Союз 90/Зелені (Bündnis 90/Die Grünen), що робила жорсткі заяви про російську агресію й неодноразово вимагала надати Україні більшу підтримку.
Насправді, Роберт Габек розглядає зупинку Північного потоку як екстраординарну міру і, на його думку, цей крок покаже союзникам Німеччини, що їхні інтереси теж будуть враховані. Крім того, німецький політик вважає, що нова газотранспортна система повинна експлуатуватися із дотриманням законодавства ЄС. Це означає, що операції та мережа мають бути розділені, бо основою конкурентної економіки є недопущення монополії, а цей принцип не дотримано у випадку з Північним потоком. Європейська агенція перевірить проект згідно з буквою закону, бо він досі не введений в експлуатацію, але зовсім інша справа, якщо Росія вторгнеться в Україну. Фактично Роберт Габек першим із німецьких урядовців публічно закликав до конкретних кроків, якщо Росія все ж почне масоване вторгнення в Україну. Але…
Але проблема в тому, що слова Роберта Габека прямо суперечать тому, про що говорить федеральний канцлер Олаф Шольц. На прес-конференції в Брюсселі він сказав, що треба чітко розділяти питання Північного потоку та підтримку територіальної цілісності України. Сама труба вже побудована й лише через брак певних дозволів не введена в експлуатацію. «Що стосується "Північного потоку-2", це проект приватного сектора», – Шольц не бачить тут політики. Введення в експлуатацію Північного потоку неодноразово закидали Німеччині як не дружній крок щодо своїх союзників. Проте німці продовжують наполягати, що це комерційний проект – так було за часів Ангели Меркель, так є і зараз. З контексту висловлювань Олафа шольца стає зрозуміло, що федеральний уряд за жодних обставин не хоче зупиняти Північний потік і зробить усе, щоб його ввели в експлуатацію.
В українського читача може виникнути запитання – чому віце-канцлер говорить про одне, а канцлер – про зовсім інше? Чому в Німеччині чиновники дозволяють собі діаметрально протилежні заяви?
Насправді, для тих, хто цікавиться німецькою політикою та знається на політичній системі Німеччини, нічого дивного нема. Німеччина – парламентська країна, уряд якої формується партією чи коаліцією партій, що мають більшість в парламенті. Найважливішою посадою є посада федерального канцлера, а другою за важливістю вважається посада міністра закордонних справ. Відповідно, якщо формується коаліція партій, то ці посади обіймають представники різних політичних сил. Наразі в Німеччині сформована більшість на основі трьох партій: Соціал-демократична партія Німеччини, Союз 90/Зелені, Вільна демократична партія. Кожна з них має свою програму, а їхні представники обіймають посади у федеральному уряді. Канцлер Олаф Шольц – представник соціал-демократичної партії, голова МЗС Анналена Бербок – представниця зелених. Тому немає нічого дивного у тому, що німецькі посадовці, що представляють різні політичні партії, висловлюють різні точки зору на ту чи іншу проблему. Цілком можливо, що заяви віце-канцлера Габека чи міністра закордонних справ Бербок будуть суперечити тому, про що говорить канцлер Олаф Шольц.
Зрештою, зараз в Німеччині розгортається протистояння між канцлером та міністром закордонних справ щодо повноважень та права висловлювати офіційну позицію. В попередньому уряді Ангела Меркель також вела подібне протистояння із міністром закордонних справ Франком-Вальтером Штайнмаєром. Тоді їй вдалося відтіснити голову МЗС і перебрати до свого офісу більшість повноважень в сфері зовнішньої політики. Тоді соціал-демократи завзято та нищівно критикували такі ініціативи, проте зараз починають використовувати їх самі. Додам, що коаліційна угода зафіксувала чимало компромісів між трьома партіями, а тому в часи гострих політичних чи міжнародних криз відмінності в баченні зовнішньої політики Німеччини будуть проявлятися, і справжнім випробуванням буде реакція на дестабілізаційну політику Росії.
Проблема санкцій
Насправді серед німецьких політиків немає єдності щодо того, як реагувати та відповідати на агресивну політику Росії. Частина німецького політикуму обережно висловлюється за посилення санкцій, а частина виступає за їх скасування, як таких, що не виправдали себе, та повернення до діалогу з Росією. За часів Ангели Меркель була вироблена своєрідна модель – намагатися побудувати дружні відносини з країнами, що можуть становити потенційну небезпеку для ЄС чи Німеччини. Така політика вимагала від федерального уряду вправно жонглювати поняттями демократичних цінностей, підтримки та захисту прав людини з одного боку й розвивати відносини з автократичними режимами на кшталт Росії чи Китаю. Звичайно, уряд Німеччини заявляв про потреби підтримки прав людини, захисту демократичних цінностей у цих країнах, але так, щоб не спричинити гостру реакцію автократичних режимів на свої заяви. Тому, з одного боку, ми чули про потребу миру, захист демократичних цінностей та прав людини, а з іншого – бачили реальну політику з поглибленням співпраці Німеччини з країнами, що не надто переймалися демократичними цінностями.
Власне, подібну практику хотів би успадкувати й нинішній федеральний канцлер, партія якого була в коаліції з християнськими демократами в попередньому уряді. Загалом, соціал-демократична партія Німеччини, як і будь-яка політична партія європейської країни, має кілька фракцій чи угруповань, що по-різному бачать зовнішню та внутрішню політику. Проте проросійська частина наразі переважає й саме вона матиме вирішальний вплив на формування зовнішньої та внутрішньої політики партії. В її уявленні Росія є країною, з якою слід поглиблювати відносини, налагоджувати співпрацю, розвивати бізнес. І в цьому уявленні відсутні санкції, тиск на Росію чи надання зброї Україні. В той же час зелені та вільні демократи більше схильні до підтримки України, а в широкому контексті – протистояти країнам, що ведуть агресивну зовнішню політику. Саме тому конфлікти в правлячій коаліції є неминучими.
Повідомлення про підготовку до вторгнення Росії в Україну змусило німецьких політиків реагувати, а німецький уряд обговорити питання реакції на це. Одразу ж зауважу, що представники соціал-демократичної партії не надто бажали обговорювати якісь конкретні кроки, саме тому це намагалися робити Зелені. Тому заяви Р.Габека та А.Бербок слід розглядати саме в цьому контексті. Зрештою, заяви більшості європейських чиновників не відзначалися конкретикою. Так, усі вони обіцяли підтримку Україні: політичну, міжнародну, економічну, але уникали говорити про те, які обсяги допомоги готові надати, і про терміни. Наприклад, Урсула фон дер Ляєн, як президентка Єврокомісії, висловилася, що якщо Росія посунеться далі, то це матиме наслідки – знову без жодної конкретики.
На саміті в Брюсселі Олаф Шольц та Еммануель Макрон змушені були відповідати на запитання журналістів і більшість запитань стосувалася теми реакції ЄС на можливе вторгнення Росії в Україну. Спільна прес-конференція німецького та французького лідерів мала продемонструвати єдність позиції ЄС та співпрацю між Німеччиною й Францією, про що особливо наголошено і в коаліційній угоді. Обидва лідери демонстрували єдність позиції країн після перемовин із президентом України Володимиром Зеленським, адже тема присутності російських військ на кордоні з Україною була основною на дводенному саміті в Брюсселі. Проте жодної конкретики від лідерів не було.
Потім була зустріч з колишніми радянськими республіками, які прагнуть членства в НАТО. Серед них Україна, Грузія та Азербайджан. Зеленський на цій зустрічі вимагав превентивних дій проти Росії. На зустріч всі очільники держав пішли без планшетів та смартфонів, щоб зберегти конфіденційність. Поляк Матеуш Мазовецький єдиний вимагав від Європи оголосити конкретний список того, що очікує на Росію у разі вторгнення в Україну. Німеччина, Франція та Нідерланди (та деякі інші країни ЄС) хочуть натомість уникнути прямих погроз. Вони висловили побоювання, що після конкретики Кремль виставить інші погрози, що затягне ЄС в спіраль погроз та насилля. Насправді, причина в тому, що європейські країни не готові до введення нових санкцій хоч і побоюються початку великої війни. Вони радше готові тиснути на Україну, щоб зменшити ескалацію. Виняток складають східні члени ЄС та НАТО, які не без підстав побоюються, що Росія може розпочати агресивні дії щодо них, а ЄС та НАТО відмовляться надати допомогу – саме цим і пояснюється позиція Польщі, Литви, Латвії.
Усі сподіваються, що до конкретних санкцій справа взагалі не дійде. Еммануель Макрон і Олаф Шольц планують провести зустрічі з Росією та Україною, і виступати посередниками в конфлікті для того, щоби не допустити ескалації. Решта європейських країн запевнили, що вони підтримуватимуть всі намагання Франції та Німеччини залагодити конфлікт і будуть надійною опорою у процесі переговорів. Те, що Європейський Союз має досить обмежене поле гри в плані санкцій, зрозуміло також із того часу, що виділений для обговорення конфлікту між Україною та Росією. Рішення були прийняті за дві години, хоча насправді обговорення тривало досить довго. Конкретних рішень члени ЄС не ухвалили насамперед тому, що в ключовій країні ЄС – Німеччині – більшість політичних партій не хочуть посилювати санкції проти Росії.
Чи готові в Німеччині зупинити Північний потік? Саме цю тезу активно обговорювали з ініціативи Зелених. Саме такий крок став би логічним. Проблема лише в тому, що більшість політичних партій Німеччини не готові зробити його. Єдиною партією, що послідовно виступає проти Північного потоку, залишаються Зелені. І їх мотивація пов’язана з тим, що потрібно переходити на відновлювані джерела енергії, а отже зменшувати споживання нафти й газу. Північний потік, у їх розумінні, загальмує перехід до цього. Соціал-демократи мають давні зв’язки із Росією, а багато колишніх членів партії працюють в російських компаніях на високих посадах. Крім того, соціал-демократи також лобіювали цей проект, а тому логічно, що вони не виступатимуть проти Північного потоку. Подібну позицію мають й християнські демократи. Про, ультраправих АфД та ультралівих Лінке навіть не варто згадувати, адже вони є фанатами Росії та Путіна особисто.
Відтак, Україні не варто сподіватися, що Німеччина готова змінити свою політику й надати всебічну підтримку Україні, навіть за умов початку російського вторгнення. Скоріше, німці будуть тиснути на Україну, вимагаючи односторонньої реалізації Мінських угод. Не варто також сподіватися, що німецький уряд готовий до введення нових санкцій проти Росії. Відповідно, в ЄС Німеччина також не настоюватиме на посиленні санкцій.