Кіноізоляція

Ми вже встигли поговорити про тему ізоляції у фільмах, що давно стали класикою. Проте карантин триває, сидіти без походів у кіно та в гості дедалі важче. Тож ми вирішили полегшити життя тим, кому набрид карантин та розповісти, що ізоляція буває набагато жорсткішою, ніж перебування удома. Можна опинитись замкненим у космосі, на безлюдному острові чи у домівці маніяка.

Отже, для того аби вечір не був надто нудним, пропонуємо ще 10 фільмів про ізоляцію. Цього разу – ХХІ століття.

Вигнанець

Cast Away, 2000, реж. Роберт Земекіс

Прекрасний Том Генкс з’являється в образі сучасного Робінзона Крузо. Після авіакатастрофи він опиняється на безлюдному острові. Його герой, Чак Нолан, є співробітником всесвітньо відомої служби доставки «Федерал Експрес». Життя Нолана, високопоставленого інспектора міжнародних відділень «ФедЕкс» розписана по хвилинах. І цих хвилин катастрофічно бракує на приватне життя. Однак доля змусила Нолана інакше поглянути на те, що таке час. Літак, на якому він летів разом з купою посилок, падає в океан. Чак лишається сам на сам з недоставленими відправленнями, які і допомагають йому вижити.

8 жінок

8 femmes, 2002, реж. Франсуа Озон

На Різдво в особняку збирається велика родина, але свято затьмарене смертю господаря будинку, який знайдений вбитим у власному ліжку. Крім того, телефонні лінії пошкоджені, автомобілі також. Тому 8 близьких убитому жінок відрізані від світу. І вбивця, очевидно, – одна з них. Франсуа Озон збирає просто неймовірну компанію французьких зірок: Катрін Деньов, Ізабель Юппер, Людівін Саньє, Емманюель Беар, Фанні Ардан... Вони блискуче розігрують класичну детективну історію кохання та ненависті. Але Озон примудряється перетворити це все на мюзикл.

Весна, літо, осінь, зима ... і знову весна

Spring, Summer, Fall, Winter... And Spring, 2003, реж. Кім Кі дук

«Весна, літо, осінь, зима ... і знову весна» – південнокорейський фільм, дія якого відбувається на острівці посеред озера, де в маленькому плавучому храмі живе старий чернець та його юний вихованець. Разом з героями ми спостерігаємо, як один сезон приходить на зміну іншому, і як пролітають роки. Події, що відбуваються здаються такими ж неминучими, як і зміна пір року. Це неймовірно гарний, вишуканий та споглядальний шедевр.

Гітара

The Guitar, 2008, реж. Емі Редфорд

Мел Вайлдер (Саффрон Берроуз) хвора на рак. За словами лікаря їй залишається жити не більше двох місяців. Мел, знявши заощадження у банку, орендує апартаменти з видом на набережну та планує провести залишок життя у розкоші. Мел вирішує втілити у життя мрію дитинства – навчитися грати на електрогітарі. Вона усамітнюється удома, займається музикою та згадує своє життя. Режисеркою картини, яка стала дебютом, є Емі Редфорд, донька прекрасного Роберта Редфорда.

Похований заживо

Buried, 2010, реж. Родріго Кортес

Молодий американець Пол (Раян Рейнольдс), який працює водієм в Іраку, приходить до тями в дубовій труні. Повітря у нього всього на кілька годин, єдиний зв'язок із зовнішнім світом – мобільний телефон, на який періодично дзвонять терористи з вимогою викупу. Полу вистачає кількох дзвінків, щоб усвідомити, що ні Держдеп США, ні компанія CRT, на яку він працював, не мають наміру рятувати його життя. А повітря в труні все менше. Завдяки роботі оператора Едуарда Грау, «Похований заживо» став сенсацією в галузі операторського мистецтва. Адже він зняв захоплюючий фільм у максимально замкненому просторі. Що, втім, не скасовує й акторського внеску Раяна Рейнолдса. Мало хто здатний заповнити собою 90 хвилин екранного часу без гарних краєвидів та інших «підпорок». І, увага: треба неодмінно дочекатися кінця титрів.

Гравітація

Gravity, 2013, реж. Альфонсо Куарон (на головному фото)

Абсолютно дивовижний фільм, адже безмежний космос у ньому стає надзвичайно тісним. Головна героїня почувається ув’язненою у ньому як у тюремній камері. Вчена-космонавтка (Сандра Буллок) після аварії космічного корабля опинилася у відкритому космосі. Ясно, що допомоги чекати нізвідки. Холодна краса космосу ось-ось поглине її та перетворить на ніщо. Проте вона вітчайдушно намагається врятуватися. Звичайно, цей фільм потрібно дивитись на великому екрані. Краєвиди, створені Куароном, неймовірні. Проте і у хатніх умовах він може викликати чимало емоцій. А ще нагадати, що кінотеатри – це прекрасно.

Кімната

Room, 2015, реж. Ленні Абрагамсон

Головну героїню цього драматичного фільму ізолювали ще у підлітковому віці. Вона стала жертвою маніяка. У кімнаті, де Джой перебуває багато років, вона народила сина, який ніколи в житті не залишав простору у кілька квадратних метрів. Він знає, що кожен вечір до його мами приходить чоловік і що в цей момент краще ховатися в шафі. І хлопчика таке життя цілком влаштовує, він не цілком готовий до того, що чекає його за межами «кімнати». Проте Джой не полишає думки вирватись на волю. Ця картина вмить перетворила не надто відому молоду актрису Брі Ларсон у світову зірку та принесла їй безліч нагород, зокрема і цілком заслуженого «Оскара».

Марсіанин

The Martian, 2015, реж. Рідлі Скот

Цей фільм мали би зняти в Україні, адже головний герой у будь-якій незрозумілій ситуації вирощує картоплю. Проте зняли його у Голлівуді та ще й з Меттом Деймоном у головній ролі. Фантастичний фільм знятий за однойменним романом Енді Вейра. Астронавт Марк Вотні (Метт Деймон), якого помилково вважають мертвим, залишається сам на планеті Марс. Командир Мелісса Льюїс, не ризикуючи життями всієї місії, вирішує евакуюватися з планети без Вотні. Але Марк виживає і використовує свої знання ботаніка для вирощування їжі в штучному середовищі проживання, очікуючи, що йому треба протриматись чотири роки, перш ніж прибуде наступна пілотована місія. Для підтримки морального духу він записує відеоролики. Близько 20 декорацій було побудовано в Будапешті на одному з найбільших знімальних майданчиків у світі. Пустеля Ваді Рам у Йорданії також слугувала тлом Марсу під час зйомок фільму. Енді Вір, який зблизився з НАСА після публікації роману, брав участь разом із Рідлі Скоттом у космічній програмі заради відтворення наукової точності у фільмі. А Метт Деймон отримав багато нагород на номінацію на «Оскар». Як і фільм в цілому.

Це не фільм

Тhis Is Not a Film, 2010, реж. Джафар Панахі

У цьому випадку йдеться про ізоляцію, не вигадану кінематографістами, а справжню. У 2010 році іранський режисер Джафар Панахі був звинувачений у поширенні антиурядової пропаганди й у підриві національної безпеки. Режисера засудили до тюремного ув'язнення і заборонили знімати кіно до 2030 року. Під тиском світової спільноти тюремне ув’язнення замінили домашнім арештом. Проте заборона на професію залишилась. Не можна знімати кіно – буду знімати просто так, вирішив він. І в результаті перед нами – портрет художника, який замкнений у чотирьох стінах. А в голові у нього так багато ідей, що, здається, голова не витримає. Фільм показали на Берлінале. Флешку із картиною передавали як у шпигунських фільмах. Згодом режисера випустили з під арешту, але кіно він як і раніше знімати не має права. Однак він не здається та шукає все нові способи обійти заборону. Джафар в себе на дачі зняв картину «Закрита завіса». Фільм отримав приз Берлінале за найкращий сценарій. Опальний режисер зараз якось може пересуватися по Ірану, але його паспорт досі перебуває у влади, що не дає можливості Панахі виїхати за кордон. Також йому заборонено давати інтерв’ю. Проте режисер, всупереч забороні, займатися кінематографом. Він знаходить засоби працювати попри всі перешкоди. Фільм «Таксі» ніби-то знятий на відеореєстратор. Сам автор з'являється в кадрі у ролі самого себе за кермом таксі. Так само зроблений і показаний у Каннах фільм «Три обличчя».

Маяк

The Lighthouse, 2019, реж. Роберт Еґґерс

Чорно-біла сенсація торішнього Каннського кінофестивалю. У головних ролях знялась Віллем Дефо та Роберт Паттінсон. Наприкінці XIX століття Ефраїма Вінслоу відправляють виконувати контрактну роботу доглядачем маяку на ізольований острів біля узбережжя Нової Англії, який вже знаходиться під наглядом літнього чоловіка на ім'я Томас Вейк. Погана погода, самотність, алкоголь, параноя та жахливі спогади змушують героїв ненавидіти один одного. Проте про сюжет у випадку «Маяка» говорити можна з великою натяжкою. Режисер занурює глядача в безодню божевілля, фобій та нічних видінь. Дивитись важко, а відірватись неможливо.