Кінокласика у замкнутому просторі

Нарікати на ізоляцію – марна справа. Тим більше, що сидіти на власній канапі не є найбільшим випробуванням. Герої фільмів у всі часи опинялися у набагато менш комфортних ізоляціях. З власної волі чи з волі обставин, не важливо. Головне, що картини, зняті у замкнутому просторі, існують в усі часи та в усіх жанрах.

Сьогодні ми розповімо, як знімали фільми про ізоляцію режисери-класики ХХ століття.

Вікно у двір

Альфред Гічкок, 1954 р.

Один з безперечних шедеврів від короля саспенсу. Професійний фотограф Ел Бі Джеффріc змушений сидіти у квартирі в Гринвіч Віллідж, оскільки його нога закута в гіпс після перелому. Його відвідують доглядальниця Стелла, подруга-модель Ліза Фремонт і зрідка – друг-поліцейський. Вікно спальні, в якій герой перебуває упродовж фільму, виходить у двір. Джеффріc спостерігає за життям сусідів. Несподівано він приходить до висновку про те, що в одній з квартир сталося вбивство.

Головну роль зіграв Джеймс Стюарт, а тодішня гічкоківська муза, майбутня княгиня Монако Грейс Келі зіграла тут кохану головного героя..

У фільмі є все, через що гічкоківські фільми не старіють: бездоганна візуальна майстерність, витончений монтаж, неповторна іронія та головне нервове напруження, яке вміло нагнітається від епізоду до епізоду (саспенс).

Фільм мав чотири номінації на «Оскар» та входить до списку 250 найкращих фільмів за версією IMDb. Американським інститутом кіномистецтва фільм визнаний одним з найкращих детективів та трилерів в історії.

«Якщо ви не відчуєте приємного жаху під час перегляду "Вікна у двір" ущипніть себе – скоріш за все ви вже мертві», – так звучить один з рекламних слоганів фільму.

Ангел-винищувач

Луїс Бунюель, 1962 р.

На звану вечерю зібралися «вершки суспільства». Вони ведуться світські бесіди, ретельно добираючи слова та дотримуючись усіх правил етикету. Коли вечеря добігає кінця, якась невідома сила не дає гостям розійтися. Вони раптом усвідомлюють, що зачинені у вітальні на невизначений термін. Так триває не одну добу. Гостей не впізнати. Плівка цивілізованості злізла, а за нею відкрились справжні обличчя.

Один із найбільш сюрреалістичних фільмів сюрреаліста Бунюеля отримав «Золоту пальмову гілку» на Каннському фестивалі.

Фільм схожий на нічний жах, де реальні події минулого дня подаються в спотвореній формі. Проте іронія Бунюеля тут також розкривається повною мірою.

А ще знаменитий слешер Веса Крейвена «Жах на вулиці В'язів» був інспірований картиною Бунюеля «Ангел-винищувач».

Відраза

Роман Поланський, 1965 р.

Фільм Романа Поланського (на головному фото), знятий в Лондоні, розповідає про молоду жінку Керол. Її блискуче зіграла юна Катрін Деньов, яка змінює своє амплуа та відкриває несподівані грані (що вона робитиме ще не раз). Її героїня приїздить до старшої сестри. Вона залишається сама у замкнутому просторі квартири, де її починають переслідувати страхи та галюцинації.

Глядач спостерігає цю історію одного божевілля та має розібратись, що відбувається насправді, а що лише ввижається Керол.

«Відраза» увійшло в історію як один з найвпливовіших фільмів жанру, що породив чимало наслідувань.

Поланський з одного боку наповнює свій фільм свіжим стилем «нової хвилі», з другого наповнив картину ірраціональним жахом. Тут головним його інструментом є контраст між красою та юністю Деньов й тим мороком, який панує всередині її героїні.

Мабуть, саме Поланський навчив своїх глядачів з великих міст боятися своїх сусідів.

Хто боїться Вірджинії Вулф?

Майкл Ніколс, 1966 р.

Дебютна стрічка Майка Ніколса, де знялись Елізабет Тейлор та Річард Бартон. Екранізація однойменної п'єси Едварда Олбі свого часу шокувала американську публіку, непризвичаєну до підкреслено реалістичному показу внутрішньосімейних та подружніх конфліктів, а також до лайки з екрана. Надзвичайний успіх стрічки призвів навіть до часткового скасування так званого кодексу Гейса, фактичної цензури у Голлівуді.

Фільм зібрав величезні на той час 40 млн доларів. А ще це був останній чорно-білий фільм студії Warner Bros. на дуже тривалий період. Він отримав п'ять премій «Оскар» і ще вісім номінацій. У 2013 році стрічка увійшла до Національного реєстру фільмів Бібліотеки Конгресу США.

Уся дія відбувається у домі професора коледжу з Нової Англії. До Джорджа та Марти, чий батько є ректором коледжу, де викладає Джордж, приходять молоді колеги, Нік та Гані. Дружня вечеря перетворюється на ніч, коли з шафи витрушують усі скелети, що назбиралися протягом 20-ти років шлюбу.

Шокуючі одкровення та несамовиті звинувачення перетворюють вечірку в психологічний жах, блискуче прописаний Олбі та розіграний акторською четвіркою, де саме діалоги, а не сюжет, стають головними.

Дочекайся темряви

Терренс Янг, 1967 р.

Фільм практично забутий сьогодні. Це несправедливо, враховуючи якість трилеру. У квартиру Сюзі, яка повністю втратила зір після автокатастрофи, потрапляє лялька, набита героїном. Через це молода жінка стає заручницею банди, яка намагається дізнатись, де заховані наркотики. Коли Сюзі усвідомлює, в яку небезпеку потрапила, вона вирішується дочекатися темряви, щоб хоч якось урівняти свої шанси з бандитами.

Роль у цій картині вважається однією із найдраматичніших у кар’єрі Одрі Хепберн, а гонорар – одним із найбільших. Під час перегляду фільму біля кінотеатрів чергували «швидкі», адже деякі сцени відбувались у повній темряві та справляли на глядачів надзвичайно сильне емоційне враження.

2001 рік: Космічна Одіссея

Стенлі Кубрик, 1968

Ізоляція героїв у космосі є однією із найпопулярніших варіантів ізоляції у світовому кіно. Фільмів можна нарахувати безліч, але «Космічна Одіссея» Стенлі Кубрика – визнана класика та один із найкращих фільмів на цю тему.

В основу фільму покладено розповідь Артура Кларка «Вартовий» і лише пізніше, за мотивами стрічки, буде написаний однойменний роман.

Кубриківська Одіссея – історія мандрів по Космосу як зовнішньому, так і внутрішньому. І ці мандри тривають не тільки в просторі, але і в часі.

Велике жертя

Марко Феррері, 1973

Культова франко-італійська драмедія розповідає про чотирьох друзів, великих гурманів та бонвіванів, які збираються в будинку одного з них. Вони запасаються делікатесами, запрошують повій та влаштовують оргію їжі та сексу. Розкішний особняк починає нагадувати свинарник та слугує декораціями для спроби самогубства через переїдання.

Ця історія, судячи зі стрічки Facebook, набула нової актуальності та нових сенсів.

У головних ролях блискучі Марчелло Мастроянні, Мішель Пікколі, Філіпп Нуаре, Уго Тоньяцци. Кожен зі знаменитих акторів, зайнятих у фільмі, грав під своїм справжнім ім'ям, іронічно пародіюючи сформований екранний імідж: красень-ловелас, інтелектуал, іронічний жартівник або інфантил.

Один із найзнаменитіших кіносатириків Феррері отримав приз на Каннському фестивалі. Це гротескна притча про суспільство споживання свого часу стала шоком для публіки, яка чи не вперше побачила на екрані такі епатажні сцени. Сьогодні картина Марко Феррері є визнаною кінокласикою.

Убивство у «Східному експресі»

Сідні Люмет, 1974 р.

Для Агати Крісті злочин, що відбувся в замкненому просторі – один з улюблених прийомів. Тут і «Смерть на Нілі» (цікаво, чи відкладуть заплановану на жовтень прем’єру чергової екранізації через пандемію?), і, звичайно, «Десять негренят».

Проте якщо говорити про екранізації, то найкращою досі залишається «Убивство у «Східному експресі» Сідні Люмета. Не в останню чергу завдяки безпрецедентно зоряному акторському складу: Альберт Фінні, Лорен Беколл, Інгрід Бергман, Жаклін Біссет, Жан-П'єр Кассель, Шон Коннері, Джон Гілгуд, Ентоні Перкінс, Ванесса Редґрейв, Майкл Йорк...

Сюжет, мабуть, знає кожен: у потязі скоєно вбивство. Через те, що поїзд застряг у заметі, викликати поліцію неможливо. Також стає зрозумілим, що вбивця жодним чином не міг залишити місце злочину. Пуаро змушений знайти вбивцю.

Колись, у 1957 році, на самому початку своєї кар'єри в кіно) Люмет вразив картиною «12 розгніваних чоловіків», де дія відбувалася практично в одній кімнаті. Тут так само сюжет обертається довкола 12-ти «присяжних», що чинять правосуддя.

Люмет використовує швидку зміну кадрів, які контрастують з нерухомістю поїзда, створюючи необхідний саспенс. Так само зоряна екранізація 2017 року, яскрава та ефектна, не змогла перемогти на перший погляд скромнішу версію Люмета.

І корабель пливе

Федеріко Фелліні, 1983 р.

Один із відносно пізніх фільмів геніального італійця. Дія відбувається у 1914 році. Одного липневого ранку з Неаполя відпливає у незвичайний круїз пасажирський лайнер «Глорія». На його борту зібралися музиканти, відомі співаки, представники королівської фамілії, дипломати. Словом, вершки суспільства та уламки цивілізації, яка ось-ось загине у світовій війні. Один з пасажирів «Глорії», журналіст Орландо, описує цю подорож.

На лайнері везуть прах оперної діви Едмеа Тетуа, який мають розвіяти у відкритому океані. Прославлену співачку оплакують шанувальники її таланту, коханці, директори найбільших у світі оперних театрів, партнери, в тому числі велика Ільдебранда Куффарі.

Під час цієї трагікомічної мандрівки відбуваються чимало кумедних та абсурдних подій. Та в розпалі грандіозної подорожі «Глорія» поділяє долю, що спіткала увесь світ. Убивство ерцгерцога Фердинанда в Сараєво звучить сигналом до трагічних подій. «Глорія» має піти на дно.

Фелліні використовує у картині закони театру. Навіть не театру взагалі, а опери з її умовностями та підкресленою штучністю та статичністю. Він і не думає приховувати, що море у фільмі поліетиленове, а місячну доріжку імітує ліхтар. Існує думка, що «Корабель ...» – спроба «не стільки створити велике мистецтво, скільки зімітувати його».

Сексмісія

Юліуш Махульський, 1984

Насамкінець розбавимо трилери та психологічні драми старою доброю комедією. У «Сексмісії» Махульського йдеться про ще одну популярну варіацію на тему ізоляції. Масова ізоляція через чиюсь брехню є і у «Андеграунді» Кустуріци, і у багатьох інших фільмах.

Махульський вирішує цю тему дуже дотепно та вишукано. Картина якимось дивним дивом опинилась у радянському прокаті, де з фільму вирізали кілька сцен та перейменували у «Нових амазонок».

Отже, дія фільму починається у майбутньому, в 1991 році. Макс (Єжи Штур) та Альберт (Ольгерд Лукашевич) з різних міркувань піддають себе експерименту заморожування, щоб прокинутися в кінці двадцятого століття. Але щось пішло не так. Вони прокинулись у 2044 році, у світі, в якому живуть тільки жінки.

Фільм дуже смішний, дуже жвавий. І зовсім трохи сексистський.