Домашнє відео

Якщо вас не мучили переглядом домашнього відео, десь так три-чотири години підряд, значить ви ніколи по-справжньому не були в гостях. Забудьте про грубі сімейні альбоми, спалені пляцки, дитячі віршики і малюнки. Відео, особливо на DVD, – це нова сила.

Проблема цього кіна не тільки в тому, що актори самодіяльні, це не так зле, а в тому, що сценарій передбачуваний. Врятувати таке кіно може жорстка рука режисера, якщо вирубати коментар і поміняти саундрек, то із декількагодинного відео спокійно може вийти хороший комедійний відеокліп, або ж хоррор.

Сучасна українська дійсність нагадує домашнє відео.

Їй бракує осмисленості, вона нікому, крім своїх, тобто нас з вами, не цікава, і тому що нудна, і тому що актори погані, і тому що немає режисера.

5 лютого топ-новина на ВВС World, включаючи російську редакцію, - це звільнення українських моряків з «Фаїни», яку захопили сомалійські пірати. Новина №1 української редакції ВВС - звіт уряду і питання довіри, тобто бути чи не бути леді Ю. І нікого з наших сусідів це не цікавить. 

Бачили вони це вже, давно. В Африці, коли «відмінили» колоніалізм, і колишні революціонери, а тепер борці за владу, почали давити один одного як павуки в банці; або в Латинській Америці, коли від власної гнилі розвалювалися «демократії». Диктатуру вітали, хотілося сильної руки, дістала корупційна цивільна влада. Хотіли порядку, який кожен розуміє по-своєму, і тому приходили генерали й армія. Але армія, створена, щоб воювати, а не керувати економікою і цивільними, запливала жиром корупції. В кращому випадку генерали йшли в тінь, ставали прем'єрами і президентами, даючи дорогу виборам і створюючи видимість демократії, в гіршому - генералів вбивали майори або капітани, яких дістали генеральські клани. Така от циклічність.

Нічого не змінювалося. Традиційно бідною є Мексика, де мільйонерів більше, ніж у США, куди бідні мексиканці виїжджають збирати помідори. Вона так і не стала такою, як Канада, також сусідка США. Або цікавіший випадок - Аргентина, де президентом стає дружина колишнього президента, бо той дав слово у спальні про політику з нею не говорити. Красива, запальна жінка, не Евіта, але в неї і програма простіша, яку ніхто з нас ніколи не читав.

Триває весь цей безлад і вихід із однієї кризи з переходом в іншу більше, ніж півстоліття. Габріель Гарсія Маркес описав це у своїх геніальних романах. На іншому континенті Беназір Бхутто, зрештою, ціла династія Бхутто, як і інших пакистанських прем'єрів, поплатилася за це власним життям. З часу проголошення незалежності Пакистан (наш конкурент щодо рівня корумпованості) воює з Індією. В часи Британської імперії вони були однією країною. Там також є небачене багатство і бідність... Не цікаво?

А якщо якась стрільба, революція? Не кожен день. Звичайно, якщо є такий футбол і танго, як в Аргентині, чи карнавал і футбол, як в Бразилії, то нічого більше і не потрібно. Але якщо немає? Тоді завжди є місце подвигу. Взяти наш 2004-й і Майдан, коли всім цим кореспондентам західних інформагентств, газет і журналів довелося випертись із насидженої Москви, звідки вони коментували все і вся, і їхати в якийсь там Кієв.

Це було не слабо. Це була реклама, про нас заговорили, нам заздрили, в нас вірили, нами гордилися, нас боялись і ненавиділи... Що було далі, всі знають. Ми всі учасники цього домашнього відео. Нудні бідові будні, з перманентними сварками на парламентській кухні - хто тут старший, красиві жести з історичною пам'яттю, чи соціальними благами, на тлі безладу, хаосу, де вулицями з фальшивими дипломами, званнями і нагородами бродять злі, часто голодні і схильні до криміналу актори. Квартира, де залишилися особисті речі попередніх власників -  кам'яні Леніни, досі не зроблено капітальний ремонт, течуть старі труби і не працює опалення, де в кожному темному куті приховані таємниці, трупи (Чорновіл, Гетьман, Гонгадзе, майор з плівками, отруєння президента...)

Україна кидає гроші на власну розкрутку, знімаючи промоційне відео, яке запускають на СNN, на весь світ, де живуть маленькі гноми з великими скринями грошей. Але в такий дім не кличуть гостей. Вони не реагують, не проявляють до нас не те що нездорової, навіть здорової цікавості. Не пишуть, не показують, не дзвонять і не відвідують з офіційними візитами, не інвестують.

Можна обійтись? Та ні, ми просимо в них, а не вони в нас позику. Та й комп'ютери, мобільні телефони, сучасні автомобілі і ще 300 найменувань товарів роблять там. Олія, цукор, горілка, хліб і молоко - це добре, але в нас навіть зернокомбайни вже не проектують. Але потрібно зробити так, щоб вони нами зацікавились, надовго. Простим інформаційним приводом не обійдемося. Сценарій треба переписати наново, найняти, якщо свого немає, режисера і, звичайно, акторів поміняти, ці нікуди не годяться.

І порядок врешті-решт навести.

Фото зі сайту den-shi.livejournal.com