Друга серія

Мадам, ви праві. Коли нам подобаються ваші ноги, нас не влаштовує ваша мама. Якщо ми змирилися з тим, що ваша мама все одно житиме з нами завжди, нам вже байдуже, які у вас ноги, головне, щоб майбутні діти були красивими. Без паніки. Ніхто і ніщо не замінить нам вас...

Ніхто і ніщо не замінить нам вас - кохану, дружину, матір наших дітей, просто жінку. Але є речі - риба, футбол, пиво, чорні кульки Boss, гриби, вчорашня газета, римський фінал «Барселона-Манчестер», секс і спортивний костюм вдень і вночі - поза межами жіночого розуміння. Ваше бажання бачити біля себе опору, стіну, скелю зі золотими руками, інтелектом і працездатністю термінатора наштовхується на наше бажання бачити поряд себе, на кухні, під однією ковдрою милу, ніжну, вірну, добру і фантастично темпераменту гейшу.

Розділені стіною взаємних претензій «ти мене не розумієш», а «ти любиш тільки себе», що переходить у „ти хочеш від мене тільки грошей", а „тобі тільки одне в голові ", ми об'єднані спільною мрією про них. Наші діти. Коли діти вже є, головне, щоб вони росли здорові. А виросли - щасливі.

Ваші недоспані ночі, спалені нерви, кілограми нотацій. Псу під хвіст. Вони виростають. Чужими. Забувають подзвонити вам на День матері. Навіть прислати SMS.

Ми повертаємося назад коридорами спогадів, тримаючи у пам'яті малу дитину і не можемо знайти спільної мови з дорослим сином і донькою. Виросли. Ще зовсім недавно це було так буденно. Взяти свого малюка і відвести на футбол, до цирку, у ляльковий театр, просто погуляти нашими горбатими тротуарами. На вулиці, у парку, на шкільному стадіоні ви вже не йтимете разом. За руку.

Між вами океан часу, нерозуміння і втрачених можливостей. Нас не було в їхньому житті, коли потрібно було бути. Авторитетом, опорою, порадою. Тоді ми мали шанс, що він чи вона поділиться всім, і ви відповісте тим самим. І це не тільки матеріальне, тобто «купити». Перший розбитий ніс і губи зі солоним присмаком крові, відчуття поразки, коли починаєш розуміти, що хтось говорить неправду. Ми вже не будемо грати з ним в одній футбольній команді на асфальтованому подвір'ї, де ворота - це дві цеглини. Спільні таємниці і цінності. Навіть гріхи і слабкості. Спільні вороги. Не у нас. Ми не розкажемо один одному, про наші книжки, фільми і музику. Наші наївні плани, ідеї й ідеали. Стається не так, як вірилось і мріялось.

Хочеться почути їхній голос, а вони радять не тратити грошей, а передати записку. Гроші, які мали принести радість, полегшити існування, - розбещують. Ми вже не розуміємо. Їхня мова, смаки, інтереси - дратують. Книжки, фільми, мультфільми, легенди, музика, спорт, секс-символи і народні перекази - не співпадають. Психологи кажуть - різниця поколінь.

Коли не бере «Ред бул» та «Енержі драйв», ми засипаємо у банку з «Колою» розчинну каву. Останні сотні кілометрів, врубаємо Rainbow так, що гітарний драйв розносить кабіну. І не спимо. Ми їдемо, ми веземо, носимо, співаємо, креслимо, будуємо, ріжемо, пишемо чужі реферати, статті і дипломи, вставляємо вікна і зуби, фарбуємо паркани і автомобілі, заробляємо гроші - для вас. Так, діти. Наші. Коляски, креми, костюми. Велосипед, ролики, мобільний телефон, репетитори. Уроки, класи, оцінки. Не те. Ми були кращі учні. Чомусь.

Куди подіти розчарування? Вони мають переганяти нас. Хто винен? Природа, епоха загального споживання, узагальнених понять і ідеалів? Ми? Відсутній, як приклад, монумент власних досягнень? А може, never say never? Ще не прозвучав фінальний свисток, не зіграно останнього тайму, ще ніхто не встає зі своїх місць, і музиканти ще не грають «чорного танго». Why not? Потрібно повірити, що й у них, і у вас разом є шанс зіграти в одній команді. Врешті, що заважає нам взяти дві цегли, м'яча і завдати удар?

Фото з сайту www.novate.ru