Національна чоловіча хорова капела «Дударик» у жовтні 2021 року святкує 50-річний ювілей. З цієї нагоди прозвучить ціла низка концертів, перший з яких відбудеться уже у понеділок, 4 жовтня.
Різні склади, різноманітний репертуар, зіркові гості. Про ювілей, марафон та головне, що відбулось із «Дудариком» протягом 50-ти років, ZAXID.NET попросив розповісти його керівника Дмитра Кацала.
«Oktoberfest по-львівськи»
Ми почнемо наш марафон з 4 жовтня. Бо хочемо показати з дорослим складом так званий «закулісний» репертуар. Для цього ми запросили Тараса Чубая. Виконаємо пісні з нашого репертуару, з його репертуару та спільні. На концерті звучатимуть твори на кшталт «Повіяв вітер степовий», «Лента за лентою» у нових прочитаннях. Буде наш «бенд». Маємо досконалий «Дударик рок-бенд». Правда, від оказії до оказії він називається по різному. Був він і «Бах-оркестра», «Миколай-оркестра», залежно від того, що він грає. Це буде в театрі Заньковецької.
Що таке «закулісний» репертуар?
Це батярський репертуар, який ми співаємо дуже часто, але майже ніколи на сцені. Переважно в автобусі чи за лаштунками. І це є пласт суто львівської культури.
Жодна наша зустріч, жодна забава не обходяться без співу, маємо добірний фольклорний репертуар, але без шароварщини.
Будемо залучати й формацію «Дударик Forever», і «дудариківців», які відійшли від капели. Думаємо гримнути голосно. Адже колишніх не буває. Бути у родині «Дударика» це певний привілей, бо там керує правда та взаємодопомога. Наші люди вже є на всіх континентах. І це опора та підтримка, які є у цьому середовищі. В нас навіть бувало, що по кілька родин співають: батько та син, або сини. Онуків ще не приводять, бо, мабуть ще не час.
«Два по 50? – Будь ласка!»
15 жовтня у філармонії в 18 години відбудеться концерт «Дударик назавжди». Там співатимуть хлопці від 35-ти до 65-ти, «Дударик Forever». Вони виконуватимуть дуже цікавий репертуар. Ми хочемо, щоб прозвучали речі, які найбільше припали їм до душі, й академічні, і не академічні. То буде цікава конструкція концерту. Також виступатимуть наші побратими із Білгорода-Дністровського. Колектив називається «Веселка», очолюють його Валентина та Михайло Нікіруї. По суті вони роблять все те, що «Дударик», тільки у російськомовному регіоні.
Наш колектив існує з 1971 року. Уявімо, скільки тоді батькові потрібно було опиратись, щоб назвати «Дударик» саме «Дудариком», а не якимись «Дітьми Ілліча», наприклад. Так от вони досі існують у «русифікованих містах». Там і далі все таким залишилось. Нам тут було легше, ми завжди відчували підтримку, завжди була інтелігенція, яка присилала до нас своїх дітей. Там цієї підтримки не було. Це фольклорний колектив, молоді дівчата (до речі, маємо навіть пару з «Дударика» та з «Веселки»).
Так що ми радо прийматимемо в гостях наших друзів.
«Дударик навіки»
Дуже багато вже відійшло від нас побратимів. А за останні десять років – дуже знакових для капели людей. Це насамперед мій батько, Микола Кацал. Це і Василь Сліпак, і Андрій Дуда, військовий капелан, волонтер і знаний громадський діяч. Такі дуже знакові персони не лише для нас. Хлопці навіть кажуть, що Микола Кацал на небесах збирає хор. Десь близько чотирьох десятків наших хлопців уже немає.
16 жовтня об 11:00 у Храмі Святого Лазаря відбудеться поминальна служба Божа.По завершенню буде влаштована фотовиставка світлин «Дударик-Навіки», яка буде з нами їздити і на інші концерти.
«Дударику 50»
17 жовтня, власне день народження «Дударика», ми відзначимо у Львівьскій опері. Нам віддали недільний вечір, за що ми дуже вдячні.
Гостями цього вечора буде «Хорея Козацька», лицарі духу та популяризатори цікавого музичного пласту, зокрема музики бароко. Звучатимуть пісні світські і козацькі, канти псалми, думи пісні та гімни 17-20 століть. В цьому колективі кожен з музикантів є віртуозом гри на розмаїтих старовинних інструментах. Ми почуємо їхнє звучання, також вони поєднаються з чоловічим та хлоп’ячим складом капели.
Ми зробимо і сольні виступи, і спільні, виконаємо навіть такі раритети, як пісні УНР.
До речі, хочемо розвивати у школі старосвітську інструменталістику та хочемо у цьому співпрацювати з «Хореєю Козацькою». В нас у школі ніхто не грає на козі чи на дуді. Треба навчитись. Потихенько будемо освоювати.
У другому відділенні буде симфонічний концерт, де ми хочемо провести паралелі між Глуховим та заснуванням там хорової школи та засноуванням хорової школи у Ляйпцигу, де Бах був хорместером, заснування хору хлопчиків у Лондоні, у Відні. Тобто ми маємо симетричну історію, тільки наші сили, на жаль, відтекли у бік Петербургу включно з його побудовою. Це буде розкішний концерт, де з нами гратиме оркестр INSO. Також буде фантастичний квартет солістів Людмили Осташ, Тетяни Вахновської, Романа Трохимука та Сергія Магери.
24 жовтня у колонному залі ім. Миколи Лисенка буде відтворено репертуар львівського концерту від 17 жовтня, але вже для київської публіки.
Головне за півстоліття
Складно назвати лише декілька подій за 50 років. Але я спробую. У 1986 році ми отримали Шевченківську премію. Вперше молодіжний самодіяльний колектив був відзначений Шевченківською премією. Це була знакова подія, зокрема в житті батька. Бо від самого початку на нього не можна сказати, щоб чинився тиск, проте і в успіх цієї справи ніхто не вірив. А він потихеньку за неї взявся та крок за кроком її робив.
Друга, не менш значуща подія, це відкриття хорової школи у 1989 році. Цього року їй виповнитися тридцять років. Ми мали репетиції у будинку вчителя, навпроти костелу Св. Лазаря, де була розміщена якась військова структура, навіть водолази вчилися. І якось пізно ввечері, коли ми вийшли з репетиції, батько сказав: «Тут буде наша хорова школа». Тоді це здавалося чимось неймовірним.
Після поневірянь по багатьох школах, де він відкривав хорові класи. Він набрався досвіду та здобув коло однодумців. І тоді за сприяння і влади, і громади ця вся колишня військова структура була передана міськраді для відкриття хорової школи.
Це був такий дембельський акорд попередньої влади. Важко собі навіть уявити, що радянська влада відкрила першу хорову школу. Здається, першу з часів Глухова. Мусила бути така людина, як Микола Кацал для цього, звісно.
Перше виконання ХХІ кантати Баха, як і виконання «Реквієму» Моцарта, були для нас непересічними подіями. По суті ми 25 років вчилися та розвивалися, щоб виконувати такі твори. Це були серйозні виклики. Їх, звичайно, не порівняєш з теперішнім станом речей. В нас тільки за літо було шість великих форм в репертуарі, зокрема «Кадиш» Бернстайна, і Дев’ята симфонія Бетховена, і «Карміна Бурана», і багато іншого.
Капела стала величезним організмом і хорова школа стала для його розвитку величезним імпульсом. В нас діти читають ноти не гірше, ніж випускники музичного училища чи консерваторії.
Ми використовуємо