В український прокат вийшов фільм чеського режисера Вацлава Марула «Пофарбоване пташеня». До створення картини, що уже встигла наробити в світі кіно чимало галасу, причетна Україна. В основі – однойменний роман польського письменника Єжи Косинського.
Це історія єврейського хлопчика, якого родина намагається врятувати від геноциду і відправляє до родичів у Східну Європу. Він змушений вирушити у подорож диким і ворожим світом, який керується тільки місцевими правилами, забобонами та віруваннями.
Прем’єра фільму «Пофарбоване пташеня» відбулась на минулорічному Венеціанському кінофестивалі, де фільм взяв участь в основному конкурсі. Також картина представляла Чехію на премії «Оскар».
Прагнучи захистити свою дитину під час масового знищення євреїв, батьки відправляють сина до родичів у село десь у Східній Європі. Але тітка хлопчика раптово помирає, й дитина змушена їхати в подорож, і пройти весь шлях через дикий і ворожий світ, у якому працюють лише місцеві правила та забобони. Хлопчик має боротися за виживання, проходячи усіма колами пекла.
У фільмі зіграли Петер Котлар, Удо Кір, Стелан Скасгард, Джуліан Сендз, Баррі Пеппер, Гарві Кейтель, Остап Дзядек, Ніна Шуневич та інші.
ZAXID.NET попросив докладніше розповісти про проект його українського продюсера Ігоря Савиченка.
Історія цієї копродукції почалась у 2013 році. У Каннах цей проект був представлений у рамках ScripTeast Award. Саме там ми і познайомились з режисером фільму Вацлавом Марулом. Він тоді працював над сценарієм й ми домовились, що як тільки він буде ним задоволений, відразу мені його покаже. Вдруге ми зустрілись на ScripTeast Award у 2016 році, коли ми перемогли із фільмом Марисі Нікітюк «Коли падають дерева». Тоді Вацлав дав мені прочитати сценарій, а перед тим я встиг прочитати книгу Єжи Косинського. І сценарій, і книга вразили мене документальністю цієї історії. Захотілося взяти участь у проекті, тож ми почали шукати фінансування в Україні.
Єврейська громада в Україні, на жаль, фільм не підтримала, хоч він був підтриманий єврейськими громадами США та Чехії. Держкіно підтримало. З того часу ми почали вже працювати над фільмом (фільм виграв у 9 пітчингу Держкіно у грудні 2016 року. Розмір державної підтримки – 9,5 млн грн. Загальна вартість виробництва фільму – 173,6 млн грн, – ред.).
Того ж 2016 року режисер з оператором приїхали в Україну на пошук локацій. Ми знайшли їх на Волині. У той час, коли ми входили у копродукцію, бюджет фільму складав 4,7 млн євро. То мала бути копродукція України та Чехії.
Також зацікавлення виявила польська компанія, вона двічі подавалася у свій кінофонд, але отримала відмову. Адже Косинський у Польщі є контроверсійним письменником. Пізніше вони таки доєднались до виробництва. Зйомки почалися саме в Україні, тут знімали дві новели з дев’яти. Матеріал був настільки добрим, що додатково знайшли ще 2 млн євро на фільм.
Роман оточений скандалами. Чи не боялися ви повторення такого неприйняття уже з фільмом?
Так. Частково історія повторюється. Наприклад, той же Даріуш Яблонський, який нас познайомив з Вацлавом, голова польської Кіноакадемії та ScripTeast Award, мав у Польщі серйозний скандал якраз у цей період. Він був продюсером фільму «Колоски» (Poklosie, реж.: Владислав Пасиковский, – ред.) про поляка, який в наш час, живучи в польській провінції, знайшов залишки знищенного єврейського кладовища та почав виставляти ці надгробки на своєму полі. Суть в тому, що він докопався до таємниці села.
До Даріуша було багато претензій, бо якраз тоді у Польщі до влади прийшла партія «Право і справедливість», яка воліє замовчувати роль поляків у Голокості. Він був на кілька років відсторонений від фінансування у Польщі.
Тобто негативу ми очікували. У Чехії фільм вийшов у прокат 11 вересня минулого року, у Польщі він був показаний в рамках Варшавського фестивалю у позаконкурсній програмі. Там, звичайно, було багато провокативних питань, були люди з плакатами, які казали, що все це брехня. Що буде в Україні, подивимось.
Окремий скандал виник і тому, що Єжи Косинський спочатку сказав, що роман є автобіографічним, а потім розповів, що все вигадав.
Мені все одно, чи було це правдою, чи ні. Це роман, а не публіцистика. Образ є дуже сильним, і, як на мене, типовим. Він показує, як формується людина під час війни. Такого багато і в Україні зараз. Наприклад, зараз у прокаті є фільмі Ірини Цілик «Земля блакитна, ніби апельсин», він по суті теж про те, що ціле покоління сформувалося у війні. Звичайно, говорить про це набагато м'якше.
Вацлав казав, що це не блокбастер, це енциклопедія. Думаю, цей фільм має потрапити до всіх медіатек, його мають дивитися люди роками. Як «Список Шиндлера» чи «Життя прекрасне».
І не важливо, що бокс-офіс може бути невеликим. Хоча у Чехії фільм взяв 10 призів Чеської кіноакадемії і мав непогані збори. Так що на батьківщині його сприйняли дуже добре.
І це попри те, що негативне ставлення до фільму пов'язане з тим, що Вацлав Маргул був директором студії «Баррандов». Він є саме тією людиною, яка її реформувала. Він перетворив державну кіностудію а-ля студія Довженка на сучасну виробничу студію.
Частиною цієї реформу було звільнення співробітників, які роками сиділи там на зарплатні.
Тобто є покоління кінематографістів, яке його люто ненавидить. Саме цим певною мірою і зумовлене ставлення до фільму. Це все одно не вбило картину.
В Україні відчували труднощі з проектом?
Коли ми подавали проект в Держкіно, мене питали, чи я розумію, куди я лізу.
Ще були проблеми з певними акторами. Роки півтора ми намагалися затягнути у цей проект Джона Малковича. Також ми запропонували роль Гарві Кейтелю. Він відразу сказав, що дуже хоче взяти у ньому участь, але потім з’явилася його агентка, яка одночасно є його дружиною. Все стало дуже складно.
Потім у проект запросили Ненсі Бішоп, відому кастинг-директорку і тоді пазл почав складатись. Малковича у підсумку замінив Удо Кір, ми задоволені, адже актор він чудовий.
В Україні пошуком акторів займалася Алла Самойленко. Вони настільки знайшли спільну мову з режисером, що Вацлав з першого разу затвердив практично весь каст, який вона підбирала.
У фільмі мало бути двоє російських акторів. Один із них – Олексій Кравченко, який в дитинстві знявся у фільмі Елема Клімова «Іди та дивись». Для режисера цей фільм є одним з найважливіших. Крім того, Кравченко не помічений ні в чому поганому стосовно України. Я, звичайно, переживав до останнього, щоб він чогось не ляпнув, але ніби обійшлось.
Другий актор їздив зніматись у Крим і взагалі повністю підтримує путінську політику. Через нього ми сильно сварились з Вацлавом. Я йому казав, що не можу брати участі в проекті разом з людиною, яка паплюжить мою країну. Зрештою, навіть юридично ми цей фільм не змогли б показати в Україні. Він наполягав. Ситуацію врятувала Ненсі Бішоп, яка запропонувала Баррі Пеппера.
Цей проект приречений на скандали. Крім того, і голлівудські зірки, і російські актори життя не полегшують. Також ви виходите у прокат у найгірший для цього час. Чи ви не пошкодували, що взяли у ньому участь, як вас попереджали колеги?
Ні. Не пошкодував. Я займаюся кіно давно і більшість моїх проектів так чи інакше є скандальними. Пригадати хоча б альманах «Україно, гудбай», за який нас довбали на кожному кроці та називали непатріотами.
Коли ми робили «Поводир» Олеся Саніна, я особисто пояснював у кабінетах тодішніх чиновників Януковича, що то буде музично-етнографічний фільм. А першою сценою, яку ми знімали після того, як отримали гроші, стала сцена битви під Крутами.
У «Зеленій кофті», яка вийшла у 2013 році, прямим текстом говориться про кримінальність влади Януковича.
Фільм «Бранці» теж є контроверсійним. Ми його випустили, попри те, що до нас ходили сбушники та вимагали не випускати. Для нас був важливішим навіть некінематографічний посил. От ми, майданівці, беремо на себе відповідальність за свої вчинки. Вийдіть зі свого боку та скажіть правду, хто стріляв, хто командував, хто давав розпорядження. Розкажіть свою історію.
От зараз думаємо, коли випускати у прокат фільм «Шлях мерця», який є повністю антиполіцейським. І герой з Авакова списаний. І що?
До речі, ці проекти фінансувало Держкіно.
Якщо говорити про держфінансування, то ви були одним із найпалкіших противників результатів останніх пітчингів. Розкажіть, будь ласка, у чому їх основна проблема?
Головна проблема в тому, що правила були змінені по ходу конкурсу. Крім того, після першого туру Держкіно опублікувало звернення до Ради з підтримки кінематографа, яка ухвалює остаточне рішення про фінансування, з цілим переліком компаній, до яких є претензії. Допис був анонімним, але вийшов на сторінці Держкіно. Тобто то був прямий тиск на раду, на експертів та на компанії.
Після цього відбувся другий етап конкурсу, під час якого експерти виставили оцінки, з них складається рейтинг. Ним мали б керуватись члени Ради з підтримки кінематографії, допускаючи проект до фінансування. Наприклад, фільм «Наші котики-2» отримав перше місце у своїй категорії. І не отримав фінансування. Також в нашої компанії було ще кілька прохідних фільмів. Але вони також не отримали фінансування.
Рада ухвалила таке рішення, змінивши правила конкурсу, а по суті підлаштувавши їх під потрібний результат.
Головними наслідками таких дій є те, що після того, як на думку експертів ніхто не зважав, ми матимемо проблему, бо професійні люди не захочуть йти в експерти. Наприклад, брати Капранови вже заявили, що відмовляються брати участь в експертній комісії.
У Ради з підтримки кінематографії завершується каденція. Нинішня рада є певним зрізом кінематографічного суспільства. Вона завжди була на боці суспільства та мала його підтримку. Тепер вона перебігла на інший бік.
Хто після такого тиску та маніпуляцій захоче там працювати? Прийдуть хіба якісь люди з вулиці.
Тобто ми зараз отримуємо знецінення роботи й ради, й експертних комісій та можемо прогнозувати, що матимемо значно менше адекватних людей у цих структурах.
Чи можете сказати, що якби правила були відомими заздалегідь, ви б інакше будували стратегію під час пітчингу?
Звичайно. Наша компанія подала 10 проектів, усі вони пройшли в другий тур. Вісім із десяти мали прохідні бали до фінансування.
Тобто за рішенням ради отримали фінансування проекти, які були нижче наших за рейтингом.
Наша компанія має можливості розробляти велику кількість проектів. Ми виходимо на конкурс по суті уже з готовими проектами. Якби було відомо від самого початку, що ми можемо подати тільки два, я міг би порадити як мінімум шести проектам йти на конкурс з іншими компаніями.
Хотіла б завершити фільмом, який виходить у прокат. Чому глядач у важкий 2020 рік має купити квиток та подивитись важкий фільм «Розфарбоване пташеня»?
Тому, що це такий фільм, який запам’ятається назавжди. Це як «Список Шиндлера». Таким чином розказана історія про ІІ світову війну, що вона залишиться назавжди.
Кіно не розважальне, але це максимально кінематографічне полотно, коли неможливо відірватися від екрана. Це буде незабутній досвід.
І мабуть, це один з останніх фільмів, знятих на чорно-білу 35-міліметрову кіноплівку. Це важливий момент, тому що кіно, знято на плівку, має зовсім іншу пластику. І це, скоріше за все, один з останніх в історії таких фільмів. Заради проявлення цієї плівки була спеціально запущена лабораторія, яка вже давно не працювала.
Крім того, варто подивитись, як наші актори грають на рівні із відомими світовими зірками.
Фото Arthouse Traffic