Героїка і антигероїка

Зробімо протиставлення героїв не за правилами політичних баталій, а за принципами протиставлення. Порівняймо українців Тоді і українців Тепер. Візьмімо за об’єкти дві різні епохи…

Людині притаманно протиставляти. Позиція, принцип, вибір, шлях - усе це чинники, що формують життя окремих особистостей, спільнот, епох. У першооснові ж цих чинників, які за суттю своєю є вже наслідком, результатом інтерпретацій розуму, лежить саме протиставлення. Вміння розрізнити чорне з білим, добро зі злом - і далі див. за переліком древніх філософів.

Протиставлення закладено у фундамент двох головних рушіїв суспільного буття - релігії та науки. Його ж покладають в основу моральних кодексів, релігійних догм, математичних теорій, зрештою політичних ідеологій.

Тож нічого дивного, що у теперішньому нашому житті, що є наскрізь публічним та політичним, ми так любимо встрявати в усілякі дискусії, відстоюючи Схід-Захід, ЄС-СНД, Правобережжя-Лівобережжя, сленг-суржик, націоналізм-інтернаціоналізм, багатство-бідність, так-нетак, ну і далі див. за сценарієм сучасних політтехнологів.

Хітом сезону - чи то від того, що дні на календарі відповідні, чи то від настирливого запаху виборів - є пошук українських героїв. Героїв Справжніх і Несправжніх. З великої літери Справжніх і з великої Несправжніх. Це, мабуть, юнацький максималізм 18-річної суверенності змушує нас так засліплено оспівувати перших і так немилосердно топтати у багні других. І при цьому так недолуго й гарячково чубитися, доказуючи, хто ж то Справжні і хто - Несправжні.

Це я про актуальні зараз („актуальні" у сучасних реаліях означає, мабуть, „найактивніше насаджувані громадськості силами, які планують мати з того користь") скандали щодо оцінки героїки і антигероїки українців-учасників Другої світової війни та повоєнної внутрідержавної боротьби. Ми гіперчутливо відреагували на вдалу „замануху" високооплачуваного PR-фахівця і вже ладні викорчовувати могили „совєцьких визволителів" і винищувати під корінь „фашистських покручів та бандерівців". Ми молодці - стали вдячними пішаками на передвиборчій шахівниці українського політикуму. Гра буде захопливою.

Одначе як справжні максималісти, що бездумно поринають у вир найбільш кричущих подій, та як справжні пішаки, що у великій грі безоглядно переймають запропоновані їм правила, ми забули про головний принцип протиставлення. А принцип цей такий: непротиставними є, наприклад, червоне і червоне, а і а, добро і добро, чоловік, що рятує свою сім'ю від загарбників і чоловік, що рятує свою сім'ю від загарбників. Звичайно, не буде правильним також протиставляти муху і лисицю, тобто поняття, шо не лежать в одній координатній площині.

Тож спробуймо зробити протиставлення українських героїв не за правилами політичних баталій, а за принципами самого протиставлення. Порівняймо українців Тоді і українців Тепер. Тобто візьмімо за об'єкти дві різні епохи, не виходячи зі системи координат української героїки.

Отже, українці у Другій світовій. Війна - середовище, де випадковість - померти і така ж випадковість - залишитися живим. Для дорослої людини, чоловіка, війна - це усвідомлення того, що життя може припинитися будь-якої миті. Від цього воно втрачає свою недоторканну цінність. Тоді єдиним виходом стає віддати той невизначений залишок на боротьбу за майбутнє найближчих серцю людей - дружин, сестер, дітей. Зірки, свастики, чорно-червоні стяги - це високі ідеї для самих лише творців і для тих, хто споглядає за минулим з висоти історичного аналізу. Для тих же, хто став заручником доби, - це лише метод захистити найсокровенніше, спосіб отримати у руки зброю з думкою, що кожен, хто цілиться в тебе, так само цілитиметься і в твого трирічного сина. Героїзм українців Тоді - червоноармійців, упівців, есесівців - з острахом, та все ж відверто поглянути в очі смерті, своєї і свого ворога, ховаючи у серці заплакані очі Тих-заради-кого. І піти Проти - прапорів, кольорових армій, свастик та серпо-молотів...

Натомість яка є героїка нашого сьогодення? На що спроможні ті-заради-кого написано тисячні списки на меморіальних дошках червоноармійців, упівців та бандерівців? Ми всі теж переповнені вдоволенням від власного героїзму - ми ж робили революцію! Теж кольорову. Хто під помаранчевими, хто під синьо-білими. Кожен із нас може хоч зараз поставити памятника самому собі.

От тільки напрям у нас був кардинально інший. Протилежний. Ми йшли За. А наше За було - і залишається - доволі меркантильним: за стипендіями, за пенсіями, за наповненими супермаркетами і неодмінно мізерними цінами, за росіями-європами. Якою була наша революція? Ми танцювали на майдані під „Тартака", нашою зброєю були різнобарвні стрічки, нашим методом - шоу. Це був період адреналінового буму і передсвяткової ейфорії. Завдяки гучним гаслам і добрій організації ініціаторів нібито-нашої-революції кожному з нас дісталося на пам'ять відчуття причетності до національної героїки.

Мабуть, саме через цю краплю піднесення ми власноруч записали себе до лику героїв, насмілившись судити нарівні тих, колишніх, які чули тільки військові марші та жалобні пісні, а танцювала перед ними лише земля від вибухів гранат. І от, дійшли ми до того, що паплюжимо їхні могили, нівелюємо їхнє життя і смерть. А головне, робимо злочинно-абсурдним подвиг, на який самі не маємо ані найменшої міці, - убити, щоби врятувати Тих-заради-кого. А все тому, що ті, хто були єдиним їхнім За, тобто ми, виявилися не ті, несправжні. І зовсім не з великої літери.

Вони, тобто ми, виявилися лише пішаками у чужих баталіях. І гра стає щораз цікавіша. А героями сьогодення є хіба шоумейкери. Бо шоу - це єдине, що може сприйняти наш слабкий дух. І шоу триватиме...

Фото з сайту www.rudenko.kiev.ua