Голландський «реформатор» України

Історична тематика досі одна з провідних у публічних дебатах і навіть в актуальній передвиборчій риториці. Передовсім це стосується Другої світової війни й України в часи окупації. Усі дискутанти намагаються маніпулювати термінами «жертва» і «кат», бажаючи інтерпретувати історію так, як буде їм вигідно.

Ці інтерпретації і надінтерпретації часто затуляють нам погляд на реальні тогочасні події. Тому незаангажовані розвідки із зазначеної теми завжди є корисними й цікавими для вдумливих читачів. Пропонуємо їм статтю відомого дослідника і перекладача Ярослава Довгополого.

Під час Другої світової війни українська тема несподівано стала  популярною  в Нідерландах. Всі писали і говорили про це: «Україна – спіжарня Європи», «Україна – обіцяна земля», «Добре їсти, добре пити» тощо. Ці просторікування почали реалізувати 1942 року з утворенням Нідерландської Ост-компанії (Nederlandsche Oost Compagnie) –організації, яка брала участь в «реформації» України, де замість радянських голів колгоспів аграрні господарства України мали б очолити голландські керівники опорних пунктів (Stützpunktführer) . Натхненником прожекту був Рост ван Тоннінген.

Життєпис реформатора

Нідерландський політичний діяч Мейнауд Марінус Рост ван Тоннінген (Meinoud Marinus Rost van Tonningen) народився 19 лютого 1894 року в Сурабая, Нідерландській Індії (сьогодні Індонезія) в аристократичній родині, прізвища членів яких вписано до так званої Блакитної Книги. Батько − Марінус Бернардус Рост ван Тоннінген, генерал Королівської нідерландської Ост-Індської армії, мати − баронеса Сара Йоганна ван ден Бос. Старший його брат,  Ніко Рост ван Тоннінген, був мажордомом королеви Юліани (1909 – 2004), а середущий брат, Вім Рост ван Тоннінген, був головним інженером Батавської нафтової компанії, дочірнього підприємства фірми Shell.

В 1909 році сім’я репатріювала. Після закінчення середньої школи Мейнауд вступив 1912 року в Технічний університет Дельфта, проте його відрахували після чотирьох семестрів. Після вибуху Першої світової війни 1914 року він пішов добровольцем до армії, служив у артилерії. Після війни почав студіювати міжнародне право в Лейденському університеті.

З 1923 по 1928 і з 1931 по 1936 роки  був у Відні представником фінансового комітету і контрольної комісії від Ліги Націй, які спостерігали за витратами займу, що його виділили Австрії держави-члени Ліги Націй. Саме тоді зафіксовано перші політичні висловлювання ван Тоннінгена, у яких відчуваються чіткі антисемітські й антикомуністичні переконання.

В 1936 році почався новий період у житті Роста: він став членом нідерландської націонал-соціалістичної партії − Nationaal-Socialistische Beweging in Nederland, яка в тридцятих роках була однією із найпопулярніших у країні. Під впливом ідей Роста ван Тоннінгена, який сильно орієнтувався на НСДАП, партія ставала щораз більше антисемітською. В 1937 році він зустрівся з райхсфюрером СС Гіммлером, з яким обмірковував можливості об’єднання германських народів в одну Великогерманську імперію. Рост, очевидно, потрапив у десятку, бо вже у липні цього ж року отримав запрошення до Гітлера на чай.

Водночас у ван Тоннінега виникли ідейні розбіжності з провідником його  партії Антоном Мюссертом. Якщо перший симпатизував нацистам і орієнтувався на союз із німцями, то Мюссерт симпатизував Муссоліні. В 1939 році ван Тоннінген створює озброєну бойову групу Mussert-garde (гвардія Мюссерта), яка згодом стане стрижнем нідерландських формацій СС.

Під час німецької окупації Нідерландів (10 травня 1940 – початок травня 1945 р.) ван Тоннінген відповідав за ліквідацію всіх лівих і марксистських організацій у Нідерландах. Передусім це: Соціал-демократична робітнича партія, Революційна соціалістична партія і Комуністична партія Нідерландів.

26 березня 1941 року Роста ван Тоннінгена призначено генеральним секретарем Міністерства фінансів і президентом Нідерландського банку (De Nederlandsche Bank). За час його перебування на цих посадах нацисти наклали фінансову відповідальність за витрати, пов’язані з окупацією Нідерландів, на самі Нідерланди.

На 1 квітня 1941 року валютний бар’єр між Нідерландами і Третім Райхом усунуто, а з 1 вересня 1941 року остаточно нівельовано валютні перешкоди на ринках між обома країнами. Це означало, що німці могли торгувати золотом нідерландського Національного банку за допомогою райхсмарок.

Факторії в Україні

Як Генеральний секретар з особливих економічних питань Рост ван Тоннінген взяв участь у створенні Нідерландської Ост-компанії (Nederlandsche Oost Compagnie) – організації, яка брала участь у «реконструкції» окупованої України. Заснував її ван Тоннінген 6 червня 1942 року в Гаазі за участі Нідерландського банку. Завдання компанії полягало у заснуванні нідерландських поселень на окупованих німцями територіях. Себе самого Рост ван Тоннінген вважав продовжувачем традицій Нідерландської Ост-Індської компанії – нідерландської приватної компанії з торгівлі з країнами Ост-Індії та Китаєм, яка існувала з 1602 по 1800 роки.  Для координації діяльності Нідерландської Ост-компанії планувалося заснувати в Україні факторії.

На початку жовтня 1942 року райхсміністр Альфред Розенберг, який відповідав за окуповані райони Сходу, запросив керівників Нідерландської Ост-Компанії на чолі з Ростом ван Тоннінгеном відвідати окуповані німцями території Східної Європи. Делегація, до складу якої входили голова Селянського Фронту Еверт Роскам, президент аграрних організацій Генк Рюйтер, директор Нідерландського банку Ян Робертсон, директор Торговельної Палати Амстердаму Де Кук ван Лейвен, директор Ост-Компанії Данієль Кранц, відбули літаком з Берліна до Києва, щоб відвідати Рівне, Дніпропетровськ, Миколаїв, Житомир, Мінськ та Вільнюс.

У Рівному делегацію прийняв райхскомісар України, гаулайтер Альфред Кох, який поселив голландців у своєму особистому потязі.  Оскільки  Кох вважав першочерговим завданням одержати з України продукти харчування й сировину для ведення воєнних дій проти Росії, то вже з перших днів нідерландці мали конструктивні розмови з гаулайтером Кохом, зокрема щодо призначення нідерландських хліборобів на посади адміністраторів великих сільських господарств, щоб згодом, набравши досвіду, стати управителями (Stützpunktführer) великих державних підприємств у сільському господарстві. Для цього у Рівному заснували  перший нідерландський трудовий табір Werkdienst Holland на Сході чисельністю 450 осіб, в якому діяли курси підвищення кваліфікації.

                

       До війни в Україні нараховувалося 27 тисяч колгоспів і радгоспів.

На загальну думку сторін, про остаточне переселення голландців в Україну можна буде говорити щойно після війни, проте перевагу матимуть ті, що вже зараз проявили себе на місці. На підставі зібраного матеріалу та досвіду нідерландських поселенців ще царських часів було визначено, що оптимальні умови щодо родючості землі та річних опадів були саме у Харківській області. У зв’язку з тим планувалося перенести столицю райхскомісаріату до Харкова.

На завершення слово взяв Рост ван Тоннінген який виступив перед контингентом Werkdienst Holland, наголосивши на значенні піонерської роботи  нідерландців на Сході. «Багато хто у Нідерландах, − продовжив промовець, − ще не доріс до розуміння тієї задачі, що її мають виконати всі германські народи на очищених від Більшовизму просторах силами німецького Вермахту. Наразі мало хто чітко розуміє, куди простягаються інтереси нашої країни. Потрібно зразу обома руками схопитися за ті шанси, що їх пропонує нам Німеччина, закликаючи всі споріднені народи співпрацювати над ходом цивілізації східних просторів. Цілком новий дух має одушевити молоде покоління. Не варто думати, що робота на Сході легка. Не йдеться про отримання великих доходів на спекулятивних засадах, але про важку роботу кожного заради створення нових умов існування. Товариська співпраця з німцями – перша умова для поступу цієї грандіозної роботи».

Рост ван Тоннінген послався під кінець виступу на вияви почуття власної гідності, на вірність і лицарство контингенту Werkdienst Holland, які у всіх сенсах можуть бути зразком обов’язку та сумлінності, провіщаючи, що в нідерландському народі ще живі ті сили, що перетворили колись Нідерланди на могутню і квітучу державу.

Пополудні проводирі служби трудової повинності повезли делегацію Ост-Компанії бричками і конями, привезеними з Голландії, на пікнік за місто. Увечері в урочисто прикрашеній залі «Німецького Дому» голова Селянського Фронту Еверт Роскам на прізвисько Провідник Бурів (Boer– „селянин” на нідерландській мові)розповів про нідерландських колоністів в Україні часів Катерини ІІ, про те, як тисячі голландців із Данціга перебралися на південь тодішньої Росії, щоб на нових родючих землях збудувати свої поселення, про те, як ще сьогодні можна віднайти слід нідерландських піонерів. Про це свідчать хоч би топоніми: Aleksandrówka-Holendry (сьогодні Поляни, Турійського району Волинської області), Голендри Калинівського району Вінницької області  або назва Забузькі Голендри, які походили із села Забужжя Любомльського району на Волині.

Націонал-соціалістична преса Нідерландів на всі лади заохочувала голландців переїхати в окуповану німцями Україну. Так, в Dagblad van het Zuidenvoor Eindhoven, Meierij, Peel en Kempenland від 20.10.1942 опубліковано інтерв’ю із заступником голови Ост-компанії під привабливим заголовком «Добре їсти, добре пити»:

«… Харчові пайки значно більші від тих, що в Німеччині чи Нідерландах. Кава, гарячі страви, м’ясо, хліб чи масло – у надлишку. Потяг з продуктами харчування, який цього тижня прибув із України до Берліну, доставив 165 ящиків масла, 80 тонн борошна, біля 20000 живих курей, 230000 яєць, 50 мішків сушених груш, 144 ящиків яблук. Якщо влада у стані послати такий гостинець із 50 підвід до „Heimat”(батьківщини), то зайве говорити  чи харчування добре, чи зле!»

Попри агітацію та пільгові умови для переселенців кількість охочих переїхати в Україну зростала поволі. Так, газета Dordrechtsche courant від 19.05.1943 писала:

«Досі контингент Werkdienst Holland складався із 800 осіб, які розміщені були в таборах поблизу Рівного, Києва та Дніпропетровська. Організації не вдалося розвернути свою господарчу діяльність на Сході на повну потужність. Тож організацію Werkdienst Holland вирішено перетворити на Товариство з обмеженою відповідальністю OstwerkUkraine GmbH, яке безпосередньо підлягає Райхскомісаріату Україна».

З наступом Червоної Армії голландські колоністи спішно повернулися на батьківщину. Та войовнича вдача ван Тоннінгена не давала йому спокою. Влітку 1943 року респектабельний комерсант подався на офіцерські курси, потім вступив на службу до 34-ї дивізії СС. У травні 1945 року на західному фронті він потрапив у полон до канадських військ. У в’язниці 6 червня 1945 року невдалий «реформатор» України Рост ван Тюннінген покінчив  життя самогубством, зіскочивши з балкону.