Як український правописний словник став доказом «злочину» у справі НКВС

Ми звикли заглядати у словники, коли сумніваємося, як правильно написати те чи інше слово. А майже сто років тому створення такого словника могло стати частиною справи про «антирадянську діяльність». Саме так сталося з українським мовознавцем Григорієм Голоскевичем, який присвятив життя впорядкуванню української мови. Про нього розповіли на сторінці Українського інституту національної пам’яті.

Майбутній укладач одного з найвідоміших українських правописних словників народився 4 листопада 1884 року на Поділлі. Спочатку він вступив у духовну семінарію, але в той час долучився до напівлегального українського гуртка. Згодом продовжив освіту в Петербурзькому університеті, де навчався у відомого філолога-славіста Олексія Шахматова.

Однак головною справою його життя стало українське словникарство. У 1914 році Григорій Голоскевич видав «Український правописний словничок з короткими правилами правопису». Це була практична допомога тим, хто хотів грамотно писати українською. Видання неодноразово доповнювали й перевидавали.

Третє перевидання «Правописного словничка» (з сайту УІНП)

Особливого значення праця набула наприкінці 1920-х років, коли в Україні готували новий правопис. У 1928 році затвердили єдиний для всієї України правопис, який згодом почали називати скрипниківкою – на честь тодішнього наркома освіти Миколи Скрипника.

Голоскевичу доручили доопрацювати словник відповідно до нових норм. Результатом стала масштабна праця «Правописний словник» 1929 року, що містив близько 40 тисяч слів. У ньому можна було знайти не лише загальну лексику, а й правильне написання власних імен, прізвищ та географічних назв. Фактично це був практичний інструмент, який допомагав упроваджувати нові правописні правила в повсякденне життя.

Комісія для складання словника української живої мови. Григорій Голоскевич стоїть третій ліворуч. Сидять: Петро Стебницький, Агатангел Кримський, Марія Грінченко, Сергій Єфремов (фото Gazeta.ua)

Проте побачити останнє видання своєї праці Григорію Голоскевичу не судилося. У серпні 1929 року, коли словник готували до виходу, мовознавця заарештували у справі так званої Спілки визволення України – сфабрикованому радянською владою процесі проти української інтелігенції. Його наукова та громадська діяльність опинилася під підозрою, а сам словник фігурував серед матеріалів обвинувачення.

У 1930 році Голоскевича засудили до п’яти років ув’язнення. Спочатку він перебував у Ярославській в’язниці, а згодом його відправили на заслання до Тобольська. Там мовознавець загинув за обставин, які досі описують по-різному. За одними свідченнями, він помер через хворобу серця, за іншими – наклав на себе руки, не витримавши постійних переслідувань. У 1989 році Григорія Голоскевича реабілітували.

Григорія Голоскевича реабілітували посмертно (фото з Вікіпедії)

Мовознавець Василь Сімович, згадуючи Голоскевича в некролозі, написав: «З Голоскевичем зійшов у могилу один із тих довоєнних українців, що своєю національною свідомістю не ховалися, скрізь і завсіди виступали як українці».

«Правописний словник» Голоскевича є важливою пам’яткою українського мовознавства. А доля його автора нагадує, що за право говорити й писати своєю мовою українцям доводилося боротися не лише у політичній, а й культурній та науковій діяльності.