Харакірі Литвина

Я можу дуже довго говорити про газове питання і багато написати на цю тему, але не хочу. На питання: хто програв, хто виграв газову війну – Росія чи Україна? – я можу навести з десяток аргументів на користь того, що Росія виграла, можу з десяток, що Росія програла, а Україна виграла.

Хоча, звісно, насправді виграли ті, хто через 6 років побудує і відкриє газогін «Набукко» і пошле на*** і жлобів із «Газпрому» з їхнім газом, і мудозвонів з «Нафтогазу» з їхньою трубою, а особливо ж їхніх піарщиків.

Але є деякі моменти, які вимірюються не так політичним фактором, як етичним і екзистенційним.

Звісно, Україна - світовий лідер за кількістю зрадників. Росію зовнішні виклики згуртовують, Україну - навпаки, розшматовують. Чи можна назвати зрадою визнання програшу своєї країни в амбівалентній ситуації - це питання складне.

Але якщо зараз хтось в Росії скаже «Россия проиграла эту газовую войну!», його просто знищать. Його розшматують на дрібні шматочки. Його політична кар'єра скінчиться хвилин за 10. Йому скажуть: сука, ...ь, ты, падла, чё несёшь, уё...к недоделанный? Не виключено, що до наступного дня такий просто фізично не доживе.

Я уявляю собі логіку політичної кар'єри Володимира Литвина. Уявляю, на що він сподівається - на те, що на президентських виборах Великий Брат зробить на нього «ставку». Зрештою, то його справа.

Але після визнання того, що Україна програла цю війну, Литвин мав би зробити собі харакірі. В прямому ефірі.

Це був би чесний, відвертий, зухвалий, чоловічий крок.

Тоді б він справді залишився в історії України - усі б повірили, що Україні потрібен Литвин!

Я б пишався, що жив в один час з такою мужньою людиною!