Хміль: Правило «золотої середини» на виборах не діє

Центральна виборча комісія зареєструвала депутата Львівської міської ради, заступника голови громадської організації «Фронт змін» Михайла Хміля як єдиного кандидата до Верховної Ради від Об’єднаної опозиції ВО «Батьківщина» у мажоритарному виборчому окрузі №115. Цей округ, який ще називають Сихівським, включає також частину Личаківського району Львова, і Винники.

Згідно з міжпартійними домовленостями, ВО «Свобода» також підтримуватиме кандидатуру Михайла Хміля. Цього кандидата добре знають у середовищах підприємців та освітян, а також у громадсько-політичних і наукових колах. Чому він вирішив стати політиком? Про це розповів з Михайло Хміль.

- Що стало вирішальним для висунення Вас кандидатом у народні депутати в окрузі№115?

- Поєднання колективного – партійного – вибору та мого бажання: я тут живу понад 20 років, відколи створив сім'ю. Об'єднана опозиція ВО «Батьківщина» колегіально постановила таке рішення, а її партнер – ВО «Свобода» – підтримала. Я добре усвідомлюю персональну відповідальність за цей крок. Це дуже велика довіра до мене, яку я прагнутиму підтвердити найголовнішим аргументом – волею виборців. Їм на цих парламентських виборах, як ніколи, буде важко визначитися, тому що опозиціонерами називатиме себе більшість кандидатів. Бо хто у Львові захоче відверто зізнатися, що він «тихою сапою» підпрацьовує на теперішню владу? Регіоналів, комуністів і «литвинівців» сюди не зараховую – вони роблять усе так, як прийнято на прислуговуванні.

Для громадян правило «золотої середини» на виборах не діє. Або ти обираєш свободу і зміни, або голосуєш за неволю і застій. Якщо позавчора нас тільки обманами заманювали у нову Російську імперію, то сьогодні вже просто силоміць заганяють у «рускій мір» з найгіршими радянськими стандартами. Вороги України – інакше цих політиканів не назву – антиконституційним мовним законом руйнують нашу націю, вбивають нашу мрію про самостійну національну державу. Треба зупинити хіба що ще неоголошену війну проти всього українського, а її розпалювачів – кремлівських агентів і зрадників України – публічно покарати. Для цього у новому парламенті мусить бути створена стійка опозиційна депутатська більшість. Інакше Україну нам не врятувати.

- Якими мають бути порятункові рішення нового парламенту?

- Об’єднана опозиція у Верховній Раді першочергово скасує всі антиконституційні закони, що прийняті старим продажним складом парламенту. Їх є аж 765. Крім того, треба негайно прийняти закон про імпічмент президента. Він повинен бути главою незалежної держави, а не маріонеткою Партії регіонів та її московських покровителів. Необхідно замінити нинішню владу «над Україною», на нову владу «в Україні». Міцної держави без надійного ідеологічного фундаменту не збудувати. Ця ідеологія має бути українською. Не буде будівля держави стійкою також і без соціально-економічних стін, які зможуть витримувати землетруси, спричинені кризами.

Я готовий працювати в парламентському комітеті з питань соціальної політики над законами, які гарантуватимуть українцям соціальну стабільність. Треба приймати такі закони, які будуть створювати нові робочі місця, а не виштовхуватимуть  українців у пошуках роботи за кордон. Потрібно реформувати податкове законодавство так, щоб найлегше і найвигідніше було працювати та заробляти представникам малого і середнього бізнесу, а не олігархам, які ховають свої кошти в офшорах. Із близько 150 видів податків, які зараз сплачують українці, необхідно залишити тільки сім. Треба, як це роблять у цивілізованих країнах, запровадити прогресивний податок на багатство для одного відсотка населення, яке загарбало у свої руки майже 90% національних скарбів і маєтностей.

Для такої роботи у парламенті маю професійний досвід. Закінчив економічний факультет ЛНУ ім. І. Франка і аспірантуру цього ж навчального закладу, стажувався в німецькому бундестазі, здобув диплом доктора економіки в Українському Вільному Університеті у Мюнхені. У 2004 році очолив секретаріат ГО "Комітет підприємців Львівщини", який захищав малий і середній бізнес від жорсткого податкового тиску. А з 2005 до 2011 років був директором Львівського обласного центру зайнятості. Працюючи там, я побачив, що для відродження економічного потенціалу країни, зокрема, створення нових робочих місць, немає необхідної законодавчої бази. І там також зрозумів, що законодавча ініціатива держслужбовця є заздалегідь безперспективною: вона не може бути реалізована практично.

-  Чого найбільше бракує більшості українських парламентарів?

- Гідності. Бути самому гідним і гідно ставитися до людей. Якщо цього немає у знаменнику людської особистості, то який би не був великий чисельник, коефіцієнт корисної дії від такого депутата для народу дорівнюватиме нулю. На жаль, з часу незалежності України в нашому найвищому законодавчому органі не було фахових менеджерів. У парламент приходили люди, багато з яких працювали в гуманітарній сфері й були гарними ораторами, але вони не мали досвіду управлінського. Зокрема, таких кандидатів у депутати підтримувала Галичина. Тож поступово представники негалицьких регіонів перейняли на себе саме управлінські функції у Верховній Раді – формування комітетів, програм, написання економічних законів, які, як правило, готувалися під певні лобістські проекти, причому дуже сумнівні, які мали не західну прописку і не європейський вектор.

Тому зараз особливо важливо, щоби люди, які будуть представляти Галичину у Верховній Раді, обов’язково мали досвід практичного керівництва і роботи за фахом. Про це неодноразово говорила, зокрема, знана Ірина Калинець. Сподіваюся, що мої теоретичні напрацювання та практичний досвід будуть корисними  для командної роботи у парламенті. Якщо мої сподівання підтвердять виборці, то буду сумлінно і відповідально працювати для них і як економіст, і як управлінець, і як політик.

- Чому Ви вирішили йти у велику політику?

- Усе велике, як відомо, починається з малого. Ще в 1989-му, коли мені йшов 16-й рік, ми разом із старшим братом створили одне з перших у Перемишлянському районі Товариств української мови. Це був якраз той переломний період, коли українська мова, українська культура, українські звичаї дуже потребували підтримки. Ми тоді й гадки не могли мати, що через 23 роки українську мову треба буде захищати від держави, яка називатиме себе українською! Я ніколи не жив за принципом «моя хата скраю». І коли через рік, як пригадуєте, у Києві відбулася студентська революція на граніті, серед учасників протестного голодування був і я. Тепер – на іншому життєвому колі – також треба діяти всупереч втратам і розчаруванням, яких зазнали всі, хто любить Україну. Діяти заради своїх дітей. Не таку, як нині, державу ми повинні передати їм у спадок.

У мене росте 13-річна донька, вона добре вчиться, і я хочу, щоб, отримуючи через кілька років паспорт громадянки України, вона була горда за свою країну, за гідний рівень життя у ній. Багато країн світу показали приклад, як можна за короткий час здійснити справді грандіозні зміни, якщо цього разом захочуть народ і влада. Якщо народ і влада стануть партнерами, а не опонентами. В Україні треба змінювати не народ, а владу.