In Memoriam. Сергій Проскурня навчив нас, що все можливо

Зима 2005-го року. Зима Помаранчевої революції. Україна піднесена, але втомлена і штучно поділена політиками. Напередодні Різдва, тоді ще отець Борис Ґудзяк, ректор УКУ, запропонував, аби Український католицький університет ініціював акцію «Різдво разом» та запросив українців зі Східної України на свята до Львова: зустріти народження Ісуса у родинах працівників, студентів та друзів УКУ.

Не скажу, що цю ідею ми підтримали із захопленням. Всі втомлені, ситуація напружена, країна поділена. А передусім організаційне питання — як за місяць зібрати людей: без соцмереж, розсилок, підтримки медіа і таргетованої реклами? Тоді я зателефонувала до Сергія Проскурні.

Наталка Климовська та Сергій Проскурня, з’їзд «УМХ», 1993 рік

Із Сергієм нас багато пов’язувало: свій перший досвід праці я отримала саме під його керівництвом. У 1990-му році Сергій Проскурня був режисером першого фестивалю альтернативної української культури «Вивих» і шукав асистента. Я тоді була активною членкинею Студентського братства, і хтось із братчиків порадив йому взяти мене. На нашій першій організаційній зустрічі я просто сиділа та слухала усі завдання, які давав Сергій. На другу зустріч він подарував мені записник, і то був перший урок – завдання треба записувати. Просто жест, без слів чи образ, але я все зрозуміла і вже не могла працювати по-іншому. Ми зробили крутий фестиваль! І цей записник зберігаю досі.

Чергова доленосна зустріч відбулася через кілька років. Я працювала в Інституті історії Церкви і паралельно дописувала свою дипломну роботу в «Львівській Політехніці». Сергій зустрів мене на вулиці і розповів, що його запросили режисерувати другий з'їзд «Українська Молодь — Христові», і кликав мене у команду. Я вже знала, що роботи під час підготовки таких заходів завжди чимало, але погодилася, тож відразу після захисту диплому, коли до з'їзду залишався лише місяць, знову працювала у команді з Сергієм Проскурнею. Українська Греко-Католицька Церква нещодавно вийшла з підпілля, Україна здобула незалежність, з’являлися перші українські музичні гурти, і цей з'їзд став поєднанням непоєднуваного. Для мене досі залишається загадкою, як Сергієві вдалося в одній програмі об’єднати проповіді та гурт «Кому вниз», наскільки влучно підібрати репертуар та з кожним проговорити його виступ... Фестиваль мав величезний успіх та вплив на українську молодь. Це був вибух! Наша співпраця стала для мене особливою ще з однієї причини. У команді Сергія працював Роман Климовський, з яким ми там і познайомилися, тісно співпрацювали, а згодом одружилися.

Сергій Проскурня, режисер вистави «Тут возсіяє Божа благодать», яку УКУ презентував в Оперному театрі, Львів, 2017 рік

Тому того холодного грудневого вечора я подзвонила саме до Сергія Проскурні і попросила про допомогу. Він знав багатьох музикантів та митців, умів до кожного знайти підхід: чи до священників, чи до рокерів, чи до популярних зірок… Сергій не відмовив і за лічені дні йому вдалося домовитися з відомими музикантами про зйомку проморолика на Майдані для нашої акції. Олександр Ірванець написав сценарій, а наша журналістка Леся Головата поїхала в Київ, організувала зйомки, і з’явився чудовий ролик за участі Славка Вакарчука, Марічки Бурмаки, Фоми з «Мандрів». Тоді домовилися з УТ-1 про безкоштовну трансляцію ролика... і до нас почали телефонувати. Того року на Різдво Львів прийняв більше двох тисяч молодих людей зі Східної України, і це було незабутньо!

Той самий ролик:

Сергій Проскурня супроводжував Український католицький університет у багатьох знакових проєктах: інавгурація Університету, відкриття Центру Шептицького, кампанія зі збору коштів на будівництво університетського кампусу. Коли нам треба було організувати особливу мистецьку програму, я завжди телефонувала до Сергія, і він ніколи не відмовляв. Ми, як маленький щойно відновлений університет, шукали новий стиль – як говорити з суспільством, і Сергій Проскурня нам у цьому пошуку весь час допомагав.

Сергій умів кожну подію перетворити на дійство. Інавгурація УКУ, про існування чи то пак заснування якого тоді у Львові мало хто знав, ми святкували гучно: концертом біля Оперного театру у серці Львова, містом ходили гінці-сурмачі, які сповіщали про подію, їздив уківський трамвай, відбулася грандіозна смолоскипна хода. Або ж візьмімо перші Берестейські читання. Здавалося б, як можна, даруйте, «суху» наукову конференцію перетворити на цікаву подію, яка матиме суспільний резонанс? Сергієві і тут вдалося.

З ним я навчилася, що все можливо. Саме Сергій запалив мене великими ідеями, проєктами, тому будь-яку подію ми хотіли перетворити на небуденну, зробити більшою.

Сергій Проскурня допомагав УКУ говорити мовою сучасного мистецтва, культури, але без кітчу. Завдяки йому, ми здобули свій перший мистецький почерк. Сергій вірив у нас, вболівав за нас, був безвідмовний. Я знала, що будь-коли можу зателефонувати і порадитися. На початках Сергій був нашим голосом у світі культури і шоу-бізнесу.

Сергій був Людиною, яка режисує не лише на сцені, а й режисує саме життя. У його життє-режисеруванні була тонкість, простота та широта бачення. Сергій був тим, хто зводив суть, притягував людей та ідеї до початкової станції – Творити.

Для Сергія Проскурні важливо було, передусім, творити, про фінанси він згадував в останню чергу, часто робив проєкти для УКУ pro bono. І навіть коли ми не мали бюджету на подію, Сергій безвідмовно допомагав, бо хотів долучатися до творення чогось нового.

Сергію, нині приклад Твого «Творити» збагачує нас і надихає мислити так, як мислив Ти – нереально-реалізовано. Ти наче пішов і не пішов, усі ці дев’ять днів я з Тобою розмовляю і раджуся. І не раз буду у думках телефонувати і питати про пораду. Ти ж не відмовиш...