Ісус Христос і червоні знамена

Оце й усе. Апофеоз свята. Скромний дідок згортає під руку газету з портретом Йосипа Сталіна і написом «За нашу советскую родину!» і тихенько йде собі геть, усвідомивши, що і «родіна» давно інша, і вожді вже не ті. Міліція полегшено зітхає. Полковник Василь Струс вдягає чорні окуляри.

Сталін, квіти й КПУ

Цьогоріч Першотравень у Львові пройшов буденно, без жодних конфліктів чи атракцій: ні тобі мінімального «мордобою», ні шматування чи спалювання червоних прапорів, навіть заяв на кшталт «комуняку на гілляку» чи навпаки не лунало. Мітинг активістів Компартії під Монументом слави на вулиці Стрийській - яскраве підтвердження моїх слів: «праві» обрали «політику невтручання», загубившись десь поміж Великоднем і Провідною неділею, а сотню партійців КПУ охороняли понад 250 міліціонерів.

Далі все традиційно - червоні знамена, відповідні гасла в руках ветеранів, звичне «Не дамо! Не допустимо!» з уст місцевих вождів та звучні гімни епохи молодості учасників мітингу.

Звучить гімн СРСР. На мелодію ніхто не реагує - ведуть бесіди про своє.

- Кто-то выпил, я запах слышу, - каже старенькій дідусь з інтелігентною борідкою.

- Это, наверное, провокаторы..., - припускає інший, підозріло прищурюючи очі і про всяк випадок оцінююче розглядає присутніх.

- Ну нельзя же так... А ты помнишь, как мы когда-то после митингов ходили «на чай»? - раптом ностальгічно згадує перший.

У відповідь на це його співбесідник мовчить. Вочевидь, спогади виявились значно цікавішими цієї беззмістовної бесіди.

Під самим монументом молоді прапороносці. Один із яскраво вираженим «фінгалом» під правим оком (мабуть, щойно з барикад) охоче позує фотографам. Інші палять або розмовляють по мобільному... Комуністи поважного віку принесли квіти і віддано дивляться на виступаючих під бронзовими чоботами невідомого солдата... Найбільші дотепники приїхали на антикварному авто - 76-річній (за їх словами) «газелі» пожежно-червоного кольору. «Газель» - теж учасник мітингу.

- А я от протестую, бо мені не подобається все! Все не подобається! - наголошує поважного віку бабуся, проте її монолог переривається масовим скандуванням «Ура!» (як виявилось, оте «ура» було одноголосним схваленням заяви КПУ про неприпустимість дій нинішньої влади).

Оце й усе. Апофеоз свята. Скромний дідок згортає під руку газету з портретом Йосипа Сталіна і написом «За нашу советскую родину!» і тихенько йде собі геть, усвідомивши, що і «родіна» давно інша, і вожді вже не ті.

Міліція полегшено зітхає. Заступник начальника ГУ МВС України у Львівській області Василь Струс вдягає чорні окуляри.

Соціалістичний Великдень

Інший традиційний об'єкт мітингів «лівих» - Пагорб слави - теж «не ображений» увагою. Сюди прийшли соціалісти, які цього року влаштували власне свято (чомусь окремо від комуністів)  - такий собі кітч Великодня, суботника і пікніка.

Десятеро активістів із червоними кокардами на грудях замітають листя і виносять сміття. Решта - близько сотні з такими ж кокардами - у наметах поруч дорізають канапки і розставляють на стіл напої. (Цікаво, чим завинили оті десятеро...) За наметами двоє юнаків жваво смажать шашлики... Усе це дійство супроводжує аполітична (але дуже в тему) пісня «Друзі мої, давайте зустрічатися частіше..»

Заходжу у намет. Там, як в селі на весіллі, - усі з букетиками на грудях і зі склянками в руках повсідались на лавках навколо столів. Словом - «гойра!» (Ніколи б не подумала, що соціалісти настільки розкомплексовані особи. Хоча, може це магія Першотравня?)

На одному зі столів картина, яку не зустрінеш навіть у найбезглуздішому фільмі: на столі стоїть паска, дві писанки із зображення ікон, скульптурка Святого сімейства, сосиски та горілка. За столом - панове соціалісти з червоними кокардами. Над столом - прапор СПУ. Поза столами ходять представники соцпартії, вітаючи один одного «Христос воскрес!» і по-брєжнєвськи цілуючись у щічки. Алілуя!

- Іване, постав стакан, бо тебе по ICTV покажуть! - наказує старша пані своєму чоловіку, уздрівши оператора зазначеного телеканалу. Іван стакан не ставить, а тільки тішиться в об'єктив. (Будьмо! Ось вона - хвилина слави.)

Усі щасливі і задоволені. Лунає музика, шашлики смажаться...

Міліція вимушено нудиться навколо, споглядаючи цю дифіляду - служба. Ні тобі провокацій, ні мітингу.

Перше травня по-львівськи! Гойра!

Фоторепортаж дивіться тут.