«Камінний господар»: про владу та пристрасть

Відразу два львівські театри протягом короткого часу показали прем’єри за п’єсою Лесі Українки «Камінний господар». У театрі Лесі Українки вийшла вистава «Жага» у постановці Владислава Білоненка. Драматургиня Оксана Данчук використала, окрім безпосередньо текстів Лесі Українки вірші «Пісня» Тібо де Шампаня та «Образ краси» Гійома де Лорріса, а також, тексти Оксани Данчук, Ростислава Колачника, Яни Колодійчук, Олексія Паляничка, Тетяни Шелельо.

Театр імені Заньковецької лишив оригінал, дещо, утім його підкоротивши.

Обидві постановки цікаві, дискусійні та такі, що заслуговують на обговорення та глядацьку увагу. Отже, про те, як працюють львівські театри з драматургією Лесі Українки, розповідаємо докладніше.

Частина перша. Театр імені Марії Заньковецької

Сергій Маслобойщиков на репетиції вистави (фото Христини Король)

Режисером вистави у театрі імені Марії Заньковецької є режисер театру та кіно Сергій Маслобойщиков. Він насамперед відомий такими своїми фільмами, як «Люди майдану», «Український аргумент», «Жозефіна та мишачий король» та недавньою «Ясою». Картина про відповідальність старшого покоління за те, що відбувається тут та тепер ще не виходила в широкий прокат, тож потрібна та змістовна розмова про неї, хочеться сподіватись, попереду. Нещодавно відбулась велика ретроспектива режисера на фестивалі у Роттердамі.

На жаль, не такими відомими є роботи режисера у театрі. А він працював і над «Дон Жуаном» Мольєра (Київський молодий театр), і над «Лісовою піснею» Лесі Українки (театр імені Івана Франка). Тож можна сказати, що до «Камінного господаря» Лесі Українки він підступався з різних боків. І таки підступився.

Історія про найвідомішого у світі звабника у його трактуванні перетворюється на історію про владу, про вплив та підкорення. Хоча пристрасті там не бракує. Емоційне динамічне дійство летить (аж хочеться вжити слово «несеться») надзвичайно швидко, навіть шкода, що п’єсу покоротили. Хотілося б більше подробиць та логіки, яка часом втрачається у деяких вчинках героїв. І більше вистави як такої, бо вона того вартує.

Маслобойщиков також є сценографом, тож немає нічого дивного, що художнє та режисерське рішення перебувають у повній гармонії. Доповнюють їх костюми Даниїли Колот.

Сценографія проста, мобільна та водночас викликає асоціації з бароковими містками та палацами, хоча ані трохи не має барокових деталей. Скоріше ці містки слугують зв’язками між епохами: часами Дон Жуана, модерном Лесі Українки та сучасним баченням сюжету та героїв. І водночас вони роз’єднують героїв.

Так само працюють і костюми. Ми бачимо масивні чорні постаті в об’ємних каптурах, чи то чернечі, чи то постаті чумних докторів. Часом з під них виринають Дон Жуан, Донна Анна, Командор, Долорес, Сганарель…

Тут варто сказати, що більшість акторського складу прекрасно вписана у загальну картину. Сильна та владна Донна Анна у виконанні Соломії Кирилової та Діани Каландарішвілі пробуджує бажання… подивитись виставу з обома акторками по черзі, так точно і так по-різному вони трактують свій образ. Анна тут є господинею, водночас теплою, пристрасною та трохи камінною (цікаво, як це підкреслює її костюм, з якого вона ніби виростає як статуя).

Варто назвати і її партнерів: Володимира Пантелєєва (Командор), Юрія Радіонова (Дон Жуан), Долорес (Інна Калинюк та Олександра Мироненко). У ролі Сганареля – Дмитро Каршневич та Ярослав Федорчук).

Важливим персонажем у виставі є хор під керівництвом хормейстерки Оксани Явдошин. Це складна робота, адже акторам драматичного театру довелось не просто співати, з цим вона давно і успішно дають собі раду. Вони виконують фрагменти творів іспанських композиторів від доби Середньовіччя до бароко, що потребують спеціальної підготовки.

Загалом все склалось. Це цілісне, якісне, емоційне дійство з сильними складниками, які усі разом працюють на спільний задум. Звісно, за бажанням можна знайти й недоліки. Але вистава захоплює, тож такого бажання не виникає.

Це вистава, яку варто дивитись, і як найскоріше, адже на прем’єрних показах вистави глядачі мають змогу бачити факсимільну копію фотографії Лесі Українки, яку вона подарувала своїй подрузі, письменниці Ользі Кобилянській. Фото спеціально надане театру до прем’єри вистави із фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка, в експозиції якого можна побачити оригінал фотографії. Надалі Дім Франка і Театр Марії Заньковецької планують спільні заходи з обговорення вистав та літературних творів, на основі яких створені постановки. До слова, Дім Франка свого часу ініціював обговорення вистави театру імені Леся Курбаса «Перехресні стежки».

Копія фотографії Лесі Українки, яку вона подарувала Ользі Кобилянській (фото Facebook театру)

Було цікаво та змістовно, тож хотілося б продовження. Тим більше, що театр Марії Заньковецької до кінця сезону готує ще три прем’єри на різних сценах.

І на завершення: «Камінного господаря» на заньківчанській сцені у 1971 році її ставив режисер Сергій Данченко, а Дон Жуана грали Федір Стригун і Богдан Ступка. Ступка так само зіграв Дон Жуана у фільмі того ж 1971 року у постановці Мирослава Джинджиристого, де Донну Анну зіграла Ада Роговцева.

Але такої драматургії забагато не буває, тому скоро ми розповімо про те, як її побачили у Театрі Лесі.

Фото з вистави Руслана Литвина надані театром імені Марії Заньковецької