КІНО-2009

Добре, що завжди є стара добра кінокласика, якою іноді можна втамувати спрагу за рухомими картинками, коли немає настрою на актуальні фільми і комерційні програми кінотеатрів. Але 2009 рік був не таким уже й поганим. Не сталось революційних відкриттів і на екранах залишились ті ж обличчя, що й останні 10 років. Попри це багато хто з режисерів здивував своїх шанувальників небанальними історіями і пошуками нових форм вираження у втіленні своїх кіносценаріїв та ідей.

Були фільми, які залишали надовго гарячий слід в серці і змушували думати і переживати ще довго після перегляду, були такі,  що подарували півтори години позитивних емоцій і сміху без потреби напружувати мозкові звивини, були ще фільми, які назавжди асоціюватимуться відтепер з 2009 роком, які б вони не були, знакові чи прохідні,  але згадуватимуться вони як щось, без чого неможливий був останній рік першої декади ХХІ століття.

Майкл Кейн в ролі пенсіонера-месника, який холоднокровно розправився зі злочинною бандою наркоманів  в британському фільмі «Гарі Браун» («Harry Brown»), патлатий Тіль Швайґер в німецькій драмі про непутящого велосипедиста, який стає калікою, «Фантомний біль» («Phantomschmerz»), романтичний Джозеф Ґордон-Левітт, який вірить в любов у легкому і теплому фільмі «(500) днів літа» («(500) days of summer»), дотепний і саркастично їдкий та все ж милий Пітер Капальді в політичній комедії «В петлі» («In the loop») (шотландський актор в юності співав у панк-групі, можливо, саме тому він виглядав на екрані переконливо і впевнено, матюкаючи всіх політиків США і Великобританії), а ще новий фільм Сема Мендеза «В дорозі» («Away we go») про пошуки дому і подорож, яка закінчується там, де й починалась, адже дім, це коли поруч кохана людина. Багато фільмів 2009 року розповідають такі прості історії, доводячи, що ця тема завжди буде актуальна.

7 березня відбудеться 82-га церемонія нагородження Academy Awards. Вперше за багато десятиліть на звання найкращого фільму претендуватимуть 10 кінокартин замість п’яти. Переможцю буде вдвічі приємніше обійти стількох конкурентів. Проте «Оскар» за останні роки став настільки передбачуваним, що вже посередині церемонії буде зрозуміло, чим все завершиться.

Американські видання та кіноманіяки всього світу складають списки фільмів, що не потрапили в поле зору 6000 членів Академії, які обирають кандидатів на отримання «Оскара». Звичайно, неможливо нагородити всіх, але тепер найчастіше стається так, що знімальна група і актори якихось 5-7 фільмів претендують на головні нагороди Голівуду. Чому комусь дістається по 10 номінацій, а іншим нічого?

Атмосфера картини «Американська готика» Ґранта Вуда в німецькій «Білій стрічці» («Das weisse Band») австрійського режисера Міхаеля Ганеке, яка отримала гран-прі Канн, володар Золотого Ведмедя Берлінале «Молоко скорботи» («La teta asustada») Клаудії Льоси про наслідки насильницьких режимів і вплив переживань батьків на психіку наступних поколінь, - ці фільми змагаються в номінації «Найкращий іншомовний фільм». Так виглядає, що неангломовні фільми, які не перемагають на європейських престижних фестивалях, не мають шансів бути поміченими в Голівуді. Наприклад, два шведські фільми трилогії «Millenium», зняті за книгами найуспішнішого шведського письменника останнього часу Стіґа Ларсона (2008 року більше книг за нього продав лише Халед Хоссейні): «Чоловіки, які ненавидять жінок» («Man som hatar kvinnor») і «Дівчина, котра грала з вогнем» («Flickan som lekte med elden»). Фільми відкрили новий скандинавський талант, актрису Нумі Рапасе, і після європейського успіху виходять в березні в кінопрокат США.

«Мамонт» («Mammoth»), фільм ще одного шведського режисера Лукаса Мудіссона, лівого соціаліста, вегетаріанця і фемініста, показали минулого року на Берлінале і одразу незаслужено забули. Ґаель Ґарсія Берналь і Мішель Вільямс майстерно зіграли в фільмі, який розповідає про те, кого дитина любить більше, своїх батьків чи няньку-заробітчанку з Філіппін,  про те, як легко піддатись спокусі сексуальних розваг в Тайланді і навіть закохати в себе повію, пообіцяти їй майбутнє разом і зникнути на наступний ранок, залишивши ручку з ікла мамонта за 5 тисяч доларів їй на пам’ять. Фільм гостро засуджує процеси глобалізації і соціальну несправедливість в світі, де люди діляться на тих, хто має все, і тих, хто залишився ні з чим.

Публіка сприйняла фільм не дуже привітно, як і все, що не схоже і виділяється з основної маси кіноширпотребу, так само як, наприклад, малобюджетний експериментальний фільм Стівена Содерберґа «Дівчина за викликом» («The girlfriend experience») з порнозіркою Сашою Ґрей в головній ролі. Майже документальна манера оповіді, що зображає добре освічену повію високого класу, яка проводить час з клієнтами за бесідами на політичні та економічні теми, а ті їй жаліються на фінансову кризу, яка зачіпає їх всіх. Режисер був натхненний новаторськими фільмами Мікеланджело Антоніоні та Інґмара Берґмана, які змінили хід кіноісторії в 1960-х і 1970-х. Та, як виявилось, 2009 року ніхто не готовий до змін в мові кіно, окрім тих, котрі технічно вдосконалюють візуальні спецефекти.

«Без імені» («Sin nombre»), мексиканський фільм, який підкорив серця журі багатьох фестивалів 2009 року (в основному через блискуче зіграні ролі юними акторами) і приніс славу молодому американському режисеру Кері Фукуназі, напів’японцю-напівшведу, розповідає про нелегальну імміграцію латиноамериканців в Північну Америку. Більшість втікачів гине, адже пересуваються вони, сидячи зверху на вагонах поїздів, наражаючись на постійну небезпеку бути спійманими поліцією або місцевими бандитами. Головна героїня все-таки перетинає кордон, втративши в своїй подорожі рідних і хлопця, в якого встигає закохатись.

2009 рік запам’ятає Роберта Дауні-молодшого в розрекламованому фільмі «Шерлок Холмс», а не в драмі про журналіста, який пише про талановитого віолончеліста-волоцюгу «Соліст» («The soloist»). В 2009 році Дрю Берімор вперше як режисер зняла фільм «Котись» («Whip it»).  74-річний Вуді Ален в фільмі 2009 року «Будь що буде» («Whatever works») вперше за довгий час не зіграв у своєму фільмі головної ролі сам, а взяв іншого актора для представлення свого альтер-еґо, але зберіг в фокусі фільму свою улюблену тему: кохання старшого чоловіка і значно молодшої від нього жінки. В 2009 році був ще «Антихрист» («Antichrist») Ларса фон Трієра, який запам’ятався відрізаними геніталіями і лисицею, яка розмовляє. Був 2009 року ще один фільм з дивною назвою «Скелліґ» («Skellig»). Головну роль зіграв Тім Рот, роль ангела, який доживає свого віку в брудному сараї, з побитими крилами і з горбом, який виріс на спині. Він чекає своєї смерті багато років, не спроможний навіть поворухнутись, бо все його тіло закам’яніло. Єдине, що змушує розпростерти крила, це діти, які знаходять його і вірять в нього. Саме дитяча чиста і невинна віра в ангелів і в чудеса, які вони здатні створити, повертає ангела Скелліґа до життя.

Щодо українського кіно, то 2009 року не з’явилось нічого більш-менш помітного окрім «Мелодії для катеринки» Кіри Муратової. Попереду 2010 рік і нові історії для всіх, хто любить кіно - українське, американське, шведське чи мексиканське, і вірить в нього, як в ангела, що творить чудеса.