Колективний Гітлер

Не так давно президент Франції Емманюель Макрон успішно відбив наступ ультраправого «Національного об’єднання», аж тут біда на об’єднані європейські простори прийшла з іншого напрямку – німецького.

У головній країні Євросоюзу в перший день осені-2024 відбулися місцеві вибори у двох східних землях. І ці два фактори – що вибори місцеві і що федеральні землі розташовані на сході, у колишній НДР, – є важливими для розуміння ситуації. Тобто результати голосування вони уже ніяк не змінять, але допоможуть краще й точніше зрозуміти їх.

Отже, вибори до ляндтагів (місцевих парламентів) Саксонії й Тюрингії. В обох цих регіонах, як і очікувалося, велику кількість голосів набрала ультраправа, євро- й україноскептична, проросійська «Альтернатива для Німеччини». А в Тюрингії – найбезнадійнішій з точки зору підтримки респектабельних, поміркованих ліво- і правоцентристських сил федеральній землі – «Альтернатива» навіть перемогла.

Це справді перша перемога німецьких ультраправих на чесних виборах після березня 1933 року. Нагадаємо, що в січні того року Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини, партія Адольфа Гітлера, здобула перше місце на виборах до парламенту Вільної держави Ліппе (зараз це частина землі Північний Рейн-Вестфалія), а в березні – на загальнонімецьких виборах до федерального парламенту, Райхстагу. Усі наступні вибори – у листопаді 1933-го, 1936 та 1938 років, були звичайнісінькою фальсифікацією й маніпуляцією тоталітарного режиму нацистів.

До речі, після Другої світової війни різного штибу постнацистські, ультраправі партії, як це не дивно, брали участь у виборчому процесі. Скажімо, на перших повоєнних виборах у колишніх західних окупаційних зонах (які стали основою ФРН) однією і партій-учасниць була Німецька права партія – яку, власне, і створили колишні члени НСДАП. Але тоді вони набрали лише 1,81% голосів виборців. А через чотири роки – взагалі 1,07%. Утім, і «Альтернатива для Німеччини» на перших своїх загальнодержавних виборах, 2013 року, здобула лише 4,7% – і не потрапила до бундестагу. (А в партії нацистів 1928 року – буквально за п’ять років до приходу до влади – було взагалі 2,63% і непомітне дев’яте місце серед усіх німецьких політсил.)

І от зараз – перемога в Тюрингії (32 з 88 місць у ляндтагу, найближчі конкуренти, ХДС, мають 23), майже перемога в Саксонії (41 зі 120 місць, на першому місці – ХДС зі 42 мандатами). Які ж висновки можна зробити із цих виборів, окрім алярмових волань у стилі «Нацисти повертаються»?

По-перше, згадуємо, що це схід. Екс-НДР. Так звані «оссі». Де на початку 1990-х упевнено перемагали християнські демократи об’єднувача німецьких земель Гельмута Коля – але вже наприкінці десятиліття, на тлі абсолютно безглуздої з практичної точки зору ностальгії за «старими добрими часами» (економічно навіть найслабші федеральні землі ФРН живуть значно краще, ніж найбагатші регіони НДР; немає ніяких штазі, ніхто не заважає їздити будь-куди, немає жодних берлінських мурів) – почали здобувати немаленькі відсотки колишні східнонімецькі соціалісти, які трансформувалися в Партію демократичного соціалізму, а потім у просто Лівих.

Та Ліві не змогли вирости до серйозних конкурентів головним політичним силам Німеччини. І на їхнє місце прийшли політики з іншого крила політичного спектру – замість ультралівих голоси у 2010-х роках почали збирати ультраправі. Це не суто німецька проблема, так відбувається у всій Європі. А колишні НДРівські землі – це справжній поживний ґрунт для радикалів. Де вони й доросли до першого місця на місцевих виборах. А ліві – навіть брат-близнюк «Альтернативи для Німеччини», «Союз Сари Ваґенкнехт», цим похизуватися не можуть. Можливо, у майбутньому – але найімовірніше хіба що замість «Альтернативи», бо аж стільки прихильників ультрарадикали просто не зберуть.

Звісно, великі партії будуть зважати на ці результати. І коригуватимуть свої політичні позиції, спираючись на них. Особливо це стосується СДПН, яка повністю провалює нинішній виборчий цикл. Хоч навряд чи це виглядатиме аж так апокаліптично, як про це говорять деякі експерти – мовляв, і правоцентристи радикалізуються на вимогу електорату. По-перше, це не принесе результату, що ми побачили у Франції, де частина «Республіканців» спробувала пограти в риторику Бардельї і Ко. По-друге, навіщо тим, хто голосує за «Альтернативу», радикалізована ХДС?

Тому особливих змін у риториці щонайменше упевненого лідера на федеральному рівні (ХДС+ХСС стабільно мають понад 30% підтримки, і вона в останні місяці тільки росте; а «Альтернатива для Німеччини» мала понад 20%, зараз намагається хоча б дотягнутися до 20-відсоткової позначки) не варто очікувати. Крім того, дуже важливим з погляду розуміння ситуації є не стільки вибори в Тюрингії, скільки голосування в Саксонії.

9 липня в Німеччині пройшли вибори до Європарламенту. Федеральна земля Саксонія тоді проголосувала так: «Альтернатива» отримала 31,8%, ХДС рівно на 10% менше. Минуло майже два місяці. І на місцевих виборах ситуація уже інакша. Ультраправі, як і всі інші (Ліві, СДПН, Зелені, «Союз Сари Ваґенкнехт»), майже не змінили своїх показників – конкретно за «Альтернативу» проголосувало навіть трохи менше, 30,6%. Зате Християнсько-демократичний союз здійснив справжній ривок – фінішувавши з показником 31,9%.

Насправді тут я трішки лукавлю, бо соцопитування увесь час демонструвало показник 30+ для ХДС. Але на виборах до ЄП це нічого не означало – виборці взяли і не проголосували. А от на місцевому голосуванні – виявилося, що ХДС таки має підтримку. І виборці цього разу прийшли на дільниці. Звісно, це виглядає не так яскраво, як політичний фінт Емманюеля Макрона, але факт є фактом – за два місяці правоцентристи додали 10% голосів і обійшли, по суті, на чужому полі, ультраправих.

Демонструючи їм, що говорити про загальну перемогу «колективного Гітлера» ще дуже зарано. Тим паче, на Заході традиційно «Альтернатива для Німеччини» набирає в рази менше голосів. Унікальним є хіба показник у землі Гессен, де «Альтернатива» завдяки великій війні в Україні (різке піднесення рейтингів, яке почалося навесні 2022 року, відтак у кілька етапів зросло до 18% – це не збіг, це наслідок) вискочила на друге місце, обійшовши СДПН та Зелених.

Але Німеччині за три тижні доведеться пережити ще один тріумф «Альтернативи для Німеччини». Там 22 вересня ультраправі також переможуть, хоч і не отримають власного уряду – згідно з нинішніми рейтингами, навіть у парі із «Союзом Сари Ваґенкнехт» (у Тюрингії, між іншим, ССВ відмовився від альянсу з АдН, це так, до слова) набирають 41%. Тоді як тільки дві великі партії, ХДС і СДПН – 39%. А якщо додати по 5% Зелених і Лівих (їх у коаліції останнім часом беруть як міноритарних партнерів, особливих негативних політично-електоральних наслідків це не мало), то очевидно, що ультрарадикали тут не керуватимуть.

А на федеральному рівні, як уже було сказано, «Альтернатива для Німеччини» після падіння в першій половині 2024 року так і не може піднятися до 20-відсоткової позначки. І цілком може поступитися на наступних загальнонімецьких виборах (вони відбудуться в жовтні 2025-го) навіть соціал-демократам. СДПН зараз, звісно ж, зазнає серйозних електоральних втрат за свою нерішучу позицію на початку великої війни в Україні – ще в березні 2022-го партія Олафа Шольца була першою, а уже в серпні того року програвала головним опонентам із ХДС майже 10%. Християнські демократи тоді, нагадаємо, зайняли значно жорсткішу позицію (чому допомогло й перебування в опозиції, звісна річ) – і зараз упевнено лідирують, нівелювавши наслідки тимчасового провалу літа-2023.

Тюрингія і Саксонія своїми місцевими виборами стали попередженням. Сигналом. Маяком. І цей сигнал усі учасники політичного процесу мають почути – щоб не повторити сумну долю колишніх стовпів П’ятої Французької республіки, соціалістів та республіканців, які досі перебувають у глибокій кризі (і хто зараз згадає, що до Макрона президентами країни були соціаліст Олланд, а перед ним республіканець Саркозі).

Ну, і наостанок відзначимо, що війна в Україні – це також шанс для європейських ультрарадикалів. Серйозний шанс. Можливо, головний у їхньому житті. Тож завершення війни – у тому чи іншому вигляді, принаймні на рівні припинення бойових дій і ракетно-дронових атак України, повернення українців додому (а в Німеччині їх живе дуже багато) – означатиме вибивання цього ґрунту з-під ніг «колективного Гітлера», який намагається стати альтернативою для Німеччини, але поки що демонструє лише здатність паразитувати на тимчасових проблемах країни й суспільства. Власне, як це було і в попередній історичній епосі, де Націонал-соціалістична робітнича партія прийшла до влади тільки тоді, коли Німеччину накрила велика економічна криза.

Мир в Україні – означатиме крах головного козиря «Альтернативи для Німеччини» (і «Союзу Сари Ваґенкнехт», хоча в цієї лівої партії, як у будь-яких ліваків, знайдуться в загашнику й інші теми; та, як показала історія «Лівих», нічого особливого досягти вони так і не змогли). І успіх нині провладної СДПН, яка, найімовірніше, втратить посаду канцлера в жовтні наступного року, але принаймні зможе повернутися до статусу другої політсили країни. Та й бути другим у великій коаліції – це зовсім не те, що сумно спостерігати за тріумфом ультраправих. Нехай і в одній із найбідніших земель країни.