...коли палають Сарни

Оголошення про «фестиваль» на стадіоні школи 91 (Варшавська - Панча) у Львові мене щиро здивувало. Анонсувались всілякі розривки, включно із атракціонами та літніми майданчиками, концертом, забавами і веселощами. Фестиваль назви не мав. Організатори залишались інкогніто.

Розмах дійства, що таки відбулось, вражав. Пісні, забави, танці, гопалки, аукціони, атракціони, шашлики, пиво, конкурси, переспіви, крики, гуркіт, свист і щось такого весільного, що примушує душу розгорнутись і веселитись. Натовп гостей заводили імениті виконавці. Безтурботно колихалось море публіки на полі стадіону та солодко хропіли п'яні дядьки під фігурою Матері Божої як раз біля школи.

Фестиваль без назви. Фест фестиваль. З організаторами-інкогніто. У Львові. На стадіоні 91-ї школи. 28-го серпня. В день, коли такі ж самі молоді, як і деякі веселі гості, захмелілі хлопці та зіркові виконавці, гинули на фронті. В день, коли скотський москаль бомбив сусідні Рівненщину і Волинь. Коли ешелон з ворожою технікою прибули до українського Криму, щоби й далі вбивати нас.

Кривава битва і фестивальний шабаш. Класика реального життя, про яку писати гидко, але потрібно. Скакати, як сарни, коли палають Сарни, неприпустимо, навіть якщо тло фестивалю більш, ніж патріотичне, виконавці - зоряні, а високий рівень організаторів-інкогніто прочитується доволі виразно.

Може, вартувало б менше веселощів?

Бо війна, курва...