Кому у Львові аукціони заважають?

Я ніколи не пишу постів у Фейсбук чи блогів. Я більше люблю працювати, ніж про це писати. Для тих, хто мене не знає особисто, представлюся – я керівник управління комунальної власності Львівської міської ради. Працюю на цій посаді з осені 2013 року, тобто пішов уже четвертий рік моєї роботи.

Це така дуже бажана посада для тих, хто має певну фінансову мету у житті і не гребує нічим для її досягнення. Для мене це не так. Я не беру хабарів, не займаюсь корупцією, не краду і не допомагаю красти. Маю чітке і щире переконання, що кожен з нас своїми маленькими чи великими вчинками творить ту країну, де ми живемо. І від кожного багато залежить. Відповідно, маю завжди власну принципову і непоступливу позицію, про яку завжди говорю.

Переконана, що нехороші наміри, вчинки та люди, які за ними стоять, бояться тільки публічності. Тому сьогодні я змушена написати. Розкрию тему вкрадених комунальних приміщень.

Найбільша афера з майном

Управління комунальної власності в листопаді 2016 року виявило, наголошую – виявило (!), та повідомило правоохоронні органи про низку вкрадених у міста об’єктів. Приміщення крали і раніше. На цей раз, особами, на яких зареєстроване незаконне право приватної власності виявилися Сандул і Малькова. Злочини вчинялися на підставі рішень суду одними і тими ж нотаріусами або вносилися зміни реєстраторами, навіть за межами Львова.

За півроку роботу щодо повернення приміщень в комунальну власність стопорили на кожному кроці: судді не накладали арешт на майно, щоб унеможливити подальші перепродажі, слідчі не оголошували підозру особам, які заволоділи майном у незаконний спосіб. Проти міста діє досить фахове та винахідливе злочинне угрупування. Крадуть не прості смертні, а смертні із зв’язками у Генеральній прокуратурі та податковій. Очевидно, тому і вся правоохоронна система рухається неналежно та повільно.

Злочинці пробували навіть продати вкрадене майно, попередньо розбивши великі об’єкти на дрібні на відкритих електронних торгах у Закарпатській області. Наше управління спільно з юридичним департаментом змогло зупинити цей зловмисників.

Ми написали звернення в НАБУ, СБУ, прокуратуру, написали скарги у Вищу кваліфікаційну комісію на суддю Юрківа, який двічі відмовляв у накладенні арешту на майно, та на суддю Городецьку, яка також безпідставно відмовляла у накладенні арешту на всі приміщення. Фактично судді тим самим затягували процес та дозволяли перепродаж майна. Ми написали скарги на нотаріусів Пшеничну та Загвойську, які здійснювали неправомірну реєстрацію. Завдяки чому нотаріуса Загвойську відсторонили від роботи.

Наші дії уже дали перший позитивний результат – на вкрадене майно накладений арешт. Наступний етап – повернення майна, але це вже питання належної роботи судової системи, правоохоронних органів та часу. Ми провели три прес-конференції про проблеми із поверненням майна – для того, щоб привернути увагу громадськості.

Тиск «чесних» депутатів

Днями, через півроку боротьби за комунальну власність Львова, ГО «Розвиток громади», депутати міської ради Валерій Веремчук та Тарас Ворко (Народний Контроль) та інші «згадали»? і вирішили включитися в процес. Одні організували пікет, інші – створили тимчасову комісію для перевірки роботи, але не правоохоронних органів, судів чи нотаріусів, а управління комунальної власності, завдяки якому всі і довідалися про крадіжку.

Чому згадали зараз? Припускаю, що ці процеси – це тиск на мене, пов’язаний виключно з моєю принциповою позицією щодо приватизації майна та тими ініціативами, які я роблю. За понад три роки роботи мене не дивує тиск «чесних» депутатів. Просто громада Львова повинна знати їхні імена, повинна розуміти, хто чим займається насправді. Люди все це оцінять.

Прозорість – аукціон, корупція – викуп

Але повернемося до теми майна. Я переконана, що все майно, за винятком того, яке потрібне для потреб міста, доцільно продати. Менше майна — менше корупції. І депутати тоді зможуть займатися властивими їм справами: питаннями розвитку міста, стратегіями і ін.

Постає питання – як це продати. Відповідь проста – відкрито, прозоро, публічно, тобто на аукціоні. Участь можуть прийняти всі бажаючі, корупція відсутня, і, крім того, максимальні надходження від продажу у бюджет міста. Будь-хто з нас, як власник майна, хоче продати його за максимально можливу суму. Громада такий самий власник майна міста, і в її інтересах якомога більше наповнити бюджет.

Така ж позиція передбачена і чинним законодавством щодо приватизації — продаж майна на конкурсі. Проте наші депутати придумали собі інший спосіб — приватизація способом викупу орендарем. Є приміщення, яке має орендаря. Орендар приходить до депутатів і каже: давайте проголосуйте мені, щоб я купив це приміщення. Депутати виключно «з доброти душевної», не інакше, кажуть: добре. Далі — визначення за скільки ж той орендар купить майно. Оцінку робить експерт, який може «оцінити» умовно по три, а може і по п’ять. Є можливість вводити в спокусу, пропонуючи зробити занижену оцінку. Депутати називають такий процес «допомагати людям», але не громаді, а конкретному Іванові, Петрові і т.д.

Тому я проти такої корупціогенної схеми і всіляко намагаюсь запровадити приватизацію виключно через аукціон. Для цього, ми розробили нове положення про приватизацію в міській раді, а також, як депутат обласної ради, я розробила аналогічне положення і в обласній раді.

Тут і все почалося. Наші обранці, депутати, не хочуть прозорості і публічності в приватизації. Хочуть дерибанити, як це робили і раніше: грабастати собі, рідному, віддаючи приміщення в оренду власним громадським організаціям, вирішувати кому продати і за якою заниженою ціною майно громади. Тому вирішили, що найкраще — просто усунути мене як перешкоду, звільнити з роботи.

Мене звільняють не вперше. Звільняла «Свобода», звільняв Григорій Козловський, тепер звільняє «Народний контроль» в особі Веремчука та Ворка. Мабуть, мушу також знайти час і детально описати, чим не вдовольнила забаганки депутатів.

Загалом, ситуація дуже нагадує мені приказку: злодій кричить — ловіть злодія!